Глава 5. ЦІНА І РИНКОВА РІВНОВАГА

•Ціна та основні концепції ціноутворення. •Ціна і попит. Закон попиту. •Ціна і пропозиція. Закон пропозиції. •Цінова еластичність попиту і пропозиції. •Ціна ринкової рівноваги. •Ціновий механізм ринкового саморегулювання та його важелі.

Після з’ясування економічної природи товару і грошей, предметом розгляду стає ще один базовий елемент теорії ринкової економіки – ціна товару і як матеріального блага чи послуги, і як фактора чи результату товарного виробництва.

Ціна є своєрідним “нервом” ринкового організму, адже характеризується найбільшою чутливістю в комплексі усіх елементів товарної системи господарювання. Будь-які внутрішні зміни та зовнішні впливи на ринкову систему обов’язково і завжди позначаються на ціні, а це потребує з’ясування її економічної природи та ролі у функціонуванні ринкової системи. Досягнення такої мети потребуватиме вияву характеру взаємозалежності ціни товару із змінами ринкового попиту і пропозиції, особливостей набуття і порушення ринкової рівноваги та функціонування цінового механізму ринкового саморегулювання.

§1. Ціна та основні концепції ціноутворення

Купівля-продаж товарів є фактом визнання за ними суспільної цінності. Якщо абстрагуватись від існування грошей, то ця цінність репрезентуватиметься міновою вартістю. Цінність, наприклад, товару А визначатиметься певною кількістю товарів В, С, D і т.д., які через обмін можна отримати на одиницю товару А. Із врахуванням грошей мінові пропорції набувають іншого вигляду. Тепер Х товару А, Y товару В, Z товару С і т.д. вимірюватимуться певною кількістю грошових знаків. Виникає грошовий спосіб визначення мінової вартості. Саме він і набуває значення ціни товару.

Отже, найбільш загальним та поверхневим визначенням ціни товару є те, що вона виступає грошовою формою, або грошовим еквівалентом його суспільної цінності.

Що ж є глибинною основою ціни і чим викликаються зміни її рівня?

Це одне з найбільш дискусійних та складних питань економічної теорії на протязі усієї історії її розвитку. У розмаїтті підходів до визначення основ ціноутворення, дві концепції, віддаючи належне глибині їх наукового обгрунтування, заслуговують особливої уваги.

Перша з них була розроблена представниками класичної школи політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо і особливого розвитку набула в економічній теорії К. Маркса. Вона базується на трудовій теорії вартості.

Друга – грунтується на теорії граничної корисності блага Е. Бьом-Баверка, К. Менгера, Ф. Візера, В. Джевонса і слугує теоретичною основою сучасної маржиналістської концепції ціноутворення¹.

Обидва підходи мають власну логіку викриття основ грошової форми виразу мінової вартості. Перший, для розкриття “таємниці” ціни або грошового виразу мінової вартості, стає на позиції виробника, і відповідно продавця товару, а другий, у пошуках глибинної основи ціни, мінові пропорції розглядає з позицій споживача, і відповідно, покупця товарів.

Для виробника ключовою проблемою виживання в ринкових умовах є його конкурентоспроможність, тому в ціні товару він перш за все вбачає спосіб покриття своїх витрат і джерело забезпечення такої величини прибутку, яка обумовила б доцільність бізнесової діяльності.

Для споживача ціна є своєрідним вимірником ступеня корисності блага, мірою “жертви”, на яку він погоджується з метою оволодіння товаром.

Базуючись на витратному підході, прибічники трудової теорії вартості визначають ціну як грошовий вираз, або грошовий еквівалент суспільно-необхідних витрат праці, втілених у товарі.

Іншими словами, глибинною основою ціни товару, за витратним підходом, є його вартість. Субстанцією вартості є уречевлені в товарі суспільно корисні витрати праці, але не будь-які, а лише ті, що відповідають суспільно нормальним умовам виробництва, суспільно середнім рівням продуктивності та інтенсивності праці.

Якщо виходити з того, що будь-який товар є результатом витрат праці, то з цих позицій усі товари стають якісно однорідними. Іншими словами, вони набувають властивостей порівняності та співрозмірності. Визначається це тим, що праця, втілена в товарі, також є якісно однорідною. Вона виступає як праця “взагалі”, або абстрактна праця. Відносини вартості різних товарів відбивають відносини уречевлених в них величин абстрактної праці. Саме ці величини визначають об’єктивні пропорції обміну (купівлі-продажу) товарів і, на такій підставі, слугують глибинною основою ціни товару.

Отже, за трудовою теорією, ціна визначається вартістю товару, але, у той же час, їй притаманна і певна самостійність, породжена саме грошовим виразом вартості. Це означає, що ціна залежить не тільки від вартості, але й від цілої низки різноманітних ринкових чинників, які, зрештою, фокусуються в дії чинників попиту і пропозиції. Якщо попит на товар перевищуватиме пропозицію, то ціна товару буде вищою від рівня його вартості. Якщо пропозиція перевищуватиме попит, то ціна буде нижчою від рівня вартості. І тільки у тому винятковому випадку, коли попит і пропозиція будуть збалансованими, а це означатиме, що їх вплив на ціну елімінується, ціна дорівнюватиме вартості товару. Взаємозалежність ціни і вартості товару виявляється у певній закономірності. Наприклад, якщо в результаті дії певних ринкових чинників обсяг попиту на товар збільшиться, то ціна даного товару зросте, не виключаючи можливостей перевищення рівня вартості. В свою чергу, зростання ціни стимулюватиме зростання пропозиції товару – збільшаться масштаби виробництва, зросте імпорт, розпочнеться “приплив” капіталу з інших галузей. Зростання пропозиції у якийсь момент перевищує обсяг попиту на товар, а це відставання попиту від пропозиції спонукатиме до зниження рівня ціни. За таких умов обсяг виробництва скоротиться. Товар буде змушений “тікати” з цього ринку, шукаючи кращого для себе. Капітали почнуть “переливатися” в інші галузі. Викликане цим падіння пропозиції знову наштовхнеться на рівень попиту, але тепер спонукатиме попит до зростання. Тому ціна товару почне свій цикл піднесення, щоб знову, досягнувши екстремуму, започаткувати черговий цикл падіння. Стає очевидним, що у жодному випадку ціна товару не дорівнює величині його вартості. Перманентне коливання попиту і пропозиції не дозволяє їм збалансуватись. Але, як би високо не піднімалась ціна товару, та як би низько вона не падала, обов’язково спрацьовуватимуть ринкові механізми її повернення до рівня вартості товару. Тому вартість виступає своєрідним центром ваги, навколо якого відбувається коливання ціни. Мінові пропорції визначаються вартістю лише в цілому, по відношенню до усієї товарної маси. В той же час, ціна кожного окремо взятого товару, в результаті дії чинників попиту і пропозиції не дорівнює його вартості. Якби це було не так, і ціна кожного товару жорстко визначалась рівнем суспільно необхідних витрат праці, не припускаючи можливості відхилень, то економічна система втратила б стимули розвитку. Виробник не був би матеріально зацікавленим у зміні асортименту продукції, а споживач не зміг би отримувати кожного разу урізноманітнений і якісний товар. Але по відношенню до усієї товарної маси “плюсові” та “мінусові” відхилення ціни від вартості взаємно компенсуються.

Таким, у загальних рисах, є пояснення економічної природи ціни з позицій трудової теорії вартості.

Принципово іншою є концепція ціноутворення, що грунтується на теорії граничної корисності блага. У пошуках глибинної основи мінової пропорції прибічники концепції корисності відмовляються від витратного підходу, а тому відкидають доцільність використання самого поняття “вартість товару”. Цінність блага трактується ними вже не з точки зору її внутрішніх, об’єктивних основ (суспільно необхідних витрат праці, що втілені в одиниці блага), а з позицій об’єктивної оцінки міри корисності блага для споживача. Слід підкреслити, що в обгрунтуванні цінності товару через його корисність, центр ваги переноситься з абсолютних у площину диференціальних характеристик. Це означає, що корисність блага трактується через приростні величини, а тому обов’язково отримує вигляд похідної функції корисності, де приріст (зміна) корисності береться у відношенні до приросту (зміни) кількості одиниць корисного блага. Похідна функція корисності, що подається як границя приросту функції (корисність блага) до приросту аргументу (кількість корисних благ), за умов що приріст аргументу прагне до нуля, і складає те, що у маржиналістській теорії отримало назву граничної корисності блага. Внутрішній зв’язок ринкової ціни і граничної корисності обумовлюється тим, що у випадку зростання кількості благ (аргументу функції корисності), через підвищення ступеня ринкової насиченості і доступності та легкості отримання, цінність блага для споживача знизиться. Саме тому, і ринкова ціна товару набуде тенденції до зниження. Гранична корисність блага тут фіксуватиме ступінь цього зниження і показуватиме міру зниження корисності на одиницю приросту кількості благ.

Якщо ж фізичний обсяг благ скорочуватиметься, то, незважаючи на незмінність об’єктивних властивостей якості товару (надійність, довговічність, технологічність, естетичність тощо), гранична корисність зростатиме, що і виявить себе у зростанні рівня ціни корисного блага.

Отже, основу ціни за маржиналістською концепцією складає гранична корисність блага. Вона, через границю зміни приростних характеристик корисності і кількості, репрезентує міру корисності останнього екземпляру благ у послідовному ряду зміни їх кількості.

Очевидним стає те, що обидві концепції ціноутворення є такими, що взаємно заперечують одна одну. Більше того, кожна з них, до певної міри, страждає від однобічності. Так, при з’ясуванні економічної природи ціни на основі трудової теорії вартості у недостатній мірі враховано вплив чинника корисності блага, а в маржиналістській теорії ціноутворення ігнорується вплив чинника витрат. Ця суперечливість і однобічність у значній мірі була подолана завдяки теоретичним здобуткам британського економіста А. Маршала та українського дослідника М. Туган-Барановського. В аспекті з’ясування економічної природи ціни товару їх метою стало сполучення обох суперечливих концепцій. Саме на грунті об’єднання витратного і маржиналістського підходів і базується поширена у світовій економічній теорії та апробована практикою сучасна концепція ціноутворення. Її основу складає те, що ціна товару завжди та в усіх моделях ринку, є результатом коливань попиту і пропозиції. В свою чергу, обсяг попиту поставлено в залежність від рівня граничної корисності, а обсяг пропозиції – від рівня граничних витрат¹.

За таким підходом ціноутворюючими стають: чинник граничної корисності і чинник граничних витрат. Гранична корисність визначає ціну через вплив на обсяг попиту на товар, а граничні витрати – через вплив на обсяг пропозиції товару.

Яким же чином здійснюється цей вплив?

Кількісна залежність попиту від змін граничної корисності блага обгрунтовується сучасною ординалістською версією теорії граничної корисності (Р. Аллен, Дж. Р. Гікс). Згідно з нею, обсяг попиту передбачає співпадання кількості товару, яку покупець бажає отримати, з кількістю товару, яку він здатен купити. Графічно зміни обсягу бажаного товару за теорією граничної корисності характеризуються кривою байдужості (індиферентності), а зміни обсягу товару, який споживач здатен купити – лінією бюджетних обмежень. Якщо на графік кривої байдужості накласти бюджетну лінію споживача, то в певній точці вони перетнуться. Координати цієї точки і будуть представляти обсяг попиту на товар, оскільки саме в цій точці співпадатимуть можливості споживача з його бажаннями максимізувати корисність блага за умов обмеженого бюджету (доходу).

Отже, за умов обмеженості бюджету споживача, обсяг благ, які він може і бажає отримати через ринок (обсяг попиту), залежить від зміни суб’єктивних уподобань покупця, ступеня насиченості ринку цим товаром, міри доступності товару, змін обсягу виробництва даного виду економічного блага та інших чинників, що фокусують свою дію саме через кількісні зміни показника граничної корисності блага. Динаміка граничної корисності детермінує динаміку попиту і через це визначає рух ціни товару.

Ціна товару, що визначається впливом чинника граничної корисності блага отримала назву ціни покупця.

В свою чергу, чинник пропозиції товару здійснює свій вплив на ціну детермінуючись змінами показника граничних витрат.

Коли, наприклад, для виробника певного товару складається сприятлива кон’юнктура ринку (збільшується попит, зростає ціна), то він, керуючись здоровим глуздом і економічними стимулами, буде нарощувати обсяги виробництва і продажу своєї продукції. Іншими словами, пропозиція товару зростатиме. Але ж приріст обсягів викличе зростання граничних витрат, бо кожна наступна одиниця приросту кількості продукту коштуватиме дорожче. Саме тому зростання граничних витрат гальмуватиме приростну динаміку пропозиції і через це впливатиме на ринкову ціну, примушуючи її до переходу на нову фазу зростання.

Отже, динаміка граничних витрат, через вплив на обсяги виробництва, визначатиме той мінімальний рівень ціни товару з боку продавця, за якою він, як виробник, ще згоден постачати товар на ринок. Ціну товару, що детермінується змінами граничних витрат і тому формується під впливом обсягів пропозиції, називають ціною продавця.

Реально ринкова ціна кожного конкретного товару формується як результат суперечливої взаємодії ціни покупця і ціни продавця. Якщо попит зростає, то на ринкову ціну посилюється вплив чинника граничної корисності блага. Якщо попит спадає, то посилюється залежність ринкової ціни від граничних витрат виробника товару.

Ринкова ціна, економічний зміст якої з’ясовується через суперечливу єдність ціни покупця і ціни продавця, отримала назву абсолютної ціни. Вона проявляє себе як грошовий еквівалент суспільної цінності блага. Рівень абсолютної ціни, як вже було визначено, встановлюється і змінюється в результаті коливань попиту і пропозиції товару, де обсяг і динаміка попиту детермінуються граничною корисністю блага, а пропозиція – граничними витратами.

Сучасна світова економічна теорія, поряд з абсолютною, виділяє ще й відносну ринкову ціну. Пояснюється це тим, що усі процеси і явища ринкової економіки грунтуються на реалізації фундаментального принципу альтернативності. Він стосується вибору інвестором найбільш ефективного варіанту капіталовкладень, оптимізації структури виробництва, мінімізації витрат фірми, максимізації доходів інвесторів, емітентів і споживачів і т.ін.

Принцип альтернативності проявляє себе і в ціні товару. Споживач, або потенційний покупець, перманентно знаходиться у ситуації вибору найкращої для себе альтернативи товарного блага. Слід зважити на те, що ресурси для виробництва благ, які задовольнятимуть його потреби є обмеженими. З цієї причини не всі бажання можуть бути задоволеними. Ціна саме того товару, на якому покупець зупиняє свій вибір, і показує: від чого та у якій кількості він буде вимушений відмовитись, щоб отримати бажане товарне благо.

Ціна товару, що виражена у певній кількості іншого товару, від якого, на засадах альтернативи, доведеться відмовитись і називається відносною ціною блага.

Сукупність відносних цін у їх взаємозв’язку і взаємодії називають структурою цін. Зміна структури цін обумовлює те, що покупці купуватимуть більше тих товарів, відносні ціни яких стали нижчими, і менше тих, відносні ціни яких зросли. Якщо ціни на усі товари підвищаться в однаковій мірі, то це означатиме, що абсолютні ціни зростуть, а відносні ціни залишаться незмінними.