Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Глава 9 Вербінський.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
440.32 Кб
Скачать

Глава 9. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА

•Види і характер витрат підприємства. •Короткострокові витрати підприємства. •Довгострокові витрати підприємства.

§1. Види і характер витрат підприємства

Витрати підприємства здійснюються у виробництві. Для виробництва товарів і послуг підприємства здійснюють багато різноманітних витрат, використовуючи різні виробничі фактори. Одні із цих витрат йдуть на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів (оборотних активів), інші – на придбання засобів праці (основних активів), найм праці (робочої сили) тощо.

Для випуску певного обсягу продукції існує багато способів поєднання виробничих факторів у єдиному виробничому процесі. Наприклад, автомобільна фірма може використовувати працю у більшому (на простих лініях зі складання автомашин) чи меншому обсязі (при застосуванні комплексу дорогих роботів дуже високої складності і малої кількості працівників). Щоб максимізувати (максимально збільшити) прибуток – у цьому полягає мета виробничої діяльності підприємства – фірма повинна обрати таку комбінацію факторів (виробничу технологію), яка б мінімізувала (зробила якомога меншими) її витрати.

Усі підприємства (фірми) прагнуть бути ефективними виробниками. Для цього вони обирають такі методи виробництва (таку технологію виробництва), які є ефективними як з технічної, так і з економічної точок зору.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу виробництва визначеної кількості продукції із меншими витратами виробничих факторів.

Думка, що міститься у цьому визначенні, дуже проста: виробничі ресурси (фактори) повинні витрачатись якомога раціональніше, не розтрачуватись даремно. Саме тут найбільш рельєфно проявля­ється рідкісність виробничих ресурсів, необхідність правильного економічного вибору, здійснюваного фірмою, для раціональнішого ведення господарства.

Досягнення технологічно ефективного виробництва розглянемо на конкретному прикладі.

Фермер, вирощуючи кукурудзу, з кількох альтернативних способів виробництва має обрати найраціональніший (технологічно ефективний), тобто здійснити оптимальний економічний вибір. Можливі способи використання наявних ресурсів для виробництва визначеної кількості зерна кукурудзи відображено у таблиці 9.1.

Таблиця 9. 1. Альтернативні способи виробництва кукурудзи

СПОСОБИ

Потреби у виробничих ресурсах

Праця, днів

Трактори, шт.

Земля, га.

Добрива, тонн

І

10

3

5

12

ІІ

20

1

4

18

ІІІ

10

4

5

22

Якщо при певному способі застосовується хоча б один фактор виробництва у більшій кількості, ніж при іншому, і не менше будь-якого іншого виду витрат, тоді у першому випадку, просто розтрачується один вид ресурсу і застосовується технологічно неефективний спосіб виробництва.

У даному прикладі спосіб III є технологічно неефективним у порівнянні із способами І і II (використовуються більше тракторів і добрив). Тому фермеру доцільно обирати між двома першими варіантами витрат виробничих факторів.

Проте, поряд із технологічною, виокремлюють й економічну ефективність виробництва.

Економічно ефективний спосіб виробництва – це такий спосіб виробництва визначеного обсягу продукту, за якого мінімізується альтернативна вартість використаних видів ресурсів (витрат виробництва).

Коли йдеться про альтернативну вартість витрат, мається на увазі вартість надлишку використаних ресурсів (у порівнянні з іншими способами виробництва).

У нашому прикладі економічно ефективним способом виробництва кукурудзи буде або спосіб І (якщо вартість використання двох додаткових тракторів і додатково використаної одиниці площі землі при даному способі виявиться мен­шою від вартості додаткових 10 днів праці та 6 тонн добрив при способі II), або спосіб II (якщо вартість додаткових ресурсів при способі І виявиться більшою від вартості додаткових ресурсів при способі II).

У відповідності із різницею між технологічною і економічною ефекти­вністю виробництва вибір оптимального виробничого варіанту здійснює­ться через виробничу функцію фірми. Виробнича функція визначає максимально можливий обсяг випущеного продукту, який підприємство може виробити за будь-якої можливої комбінації виробничих факторів.

Оскільки виробнича функція окреслює максимально можливий об­сяг випуску продукту, який може здійснити підприємство, то вона відображає результати застосування технологічно ефективних спо­собів виробництва даного виду продукту.

Витрати підприємства мають альтернативний характер.

По-перше, можна використовувати різні комбінації використання ресурсів при виробництві певного продукту, обираючи оптимальну, а по-друге, одні і ті ж виробничі фактори (активи підприємства) можуть застосовуватись для створення різних продуктів або різних за кількістю їх комбінацій, що пов’язано з економічним вибором фірми.

Економічний вибір (вибір виду продукту або комбінації різних продуктів за використання одних і тих же обмежених ресурсів) визначається економічною ефективністю виробництва з урахуванням виробничих можливостей даної фірми, що втілюється у кривій виробничих можливостей (кривій трансформації).

Вибір підприємством виду продукту для виробництва при застосу­ванні обмежених або рідкісних ресурсів означає неможливість випуску іншого, тобто альтернативно­го продукту. Витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливості створення альтернативних товарів і послуг.

Витрати будь-якого виробничого фактора, обраного для виробни­цтва продукту, що дорівнюють його вартості, або цінності, за найкра­щого з усіх можливих способів використання, називають економічними або зумовленими витратами.

Зумовлені витрати у вітчизняній науковій і навчальній літературі називають також імпліцитними витратами, у зв’язку з певними труднощами перекладу цього терміну з англійської на українську1. Така конце­пція витрат знаходить своє відображення у кривій виробничих можливостей (кривій “трансформації” виробництва) фірми.

Якщо фірма обирає між виробництвом холодильників і пральних машин, то зумовлені витрати виробництва додаткової кількості холодильників дорівнюють вартості тієї кількості пральних машин, від виробництва яких фірма відмовилась, щоб використати вивільнені ресурси для випуску додаткових холодильників. Такий варіант фірма вважає більш ефективним.

Відповідно ресурси автомобільного концерну, використані для випуску малолітражних і недорогих автомобілів, будуть втрачені для виробництва певної кількості потужних і розкішних лімузинів. Вартість факторів для виробництва дешевих седанів2 зумовлюється вартістю тих факторів виробництва, які вивільнились при скорочені випуску дорогих лімузинів.

Розглядаючи витрати з точки зору окремої фірми, можна виявити, що вони поділяються на зовнішні та внутрішні. Як перші, так і другі витрати фірми є економічними, або зумовленими.

Тепер, зумовлені (економічні) витрати можна уявити виплатами, які фірма зобов’язана здійснити, або доходами, якими фірма зобов’язана забезпечити постачальників ресурсів (факторів виробництва) для того, щоб відвернути їх застосування в альтернативних виробництвах. Ось ці виплати і можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам (іншим фірмам).

Вони репрезентують плату за ресурси постачальникам праці, сировини, матеріалів, палива, енергії, транспорту тощо, якщо ці постачальники не належать до числа власників даної фірми, тобто є зовнішніми.

Проте фірма може використовувати і внутрішні ресурси, що належать їй самій. Із концепції зумовлених витрат випливає такий висновок: незалежно від того чи є даний фактор виробництва власністю підприємства чи ні, визначений спосіб використання цього фактору пов’язаний із певними витратами.

Витрати власних і самостійно використовуваних факторів виробництва (виробничих активів) відображають внутрішні витрати фірми. Це – неоплачені витрати (вони не набувають цінового виразу).

З точки зору підприємства, внутрішні витрати дорівнюють грошовим виплатам, які могли б утворювати дохід при наданні власних ресурсів іншим підприємствам, якби вони не використовувались самостійно.

Якщо певне підприємство розмістило своє виробництво у двох спорудах: перший цех є його власністю, а другий – взятий в оренду, то орендна плата, яку сплачує підприємство – це зовнішні витрати. Водночас, якби воно здавало в оренду свій цех, то мало б відповідний щомісячний рентний дохід. Але оскільки підприємство використовує свою власність самостійно, то воно втрачає ймовірний дохід, несучи, таким чином, внутрішні витрати, що дорівнюють втраченому доходу за найкращих із усіх можливих умов оренди.

Внутрішні неоплачені витрати з’являються і тоді, коли фірма застосовує власний грошовий капітал (грошові активи), жертвуючи процентом, який можна було б отримати, віддавши цей капітал в позику; власну працю і підприємницький хист, відмовляючись від доходу, який могла б мати, запропонувавши на вигідніших умовах ці ресурси іншим.

Щоб утримати власні ресурси від альтернативного застосування на інших фірмах, потрібно забезпечити їх економічну ефективність. Зокрема, щоб утримати такий ресурс, як підприємницький хист, в межах даного підприємства, потрібна мінімальна плата, яка називається нормальним прибутком.

Нормальний прибуток це дохід на власну підприємницьку діяльність.

Нормальний прибуток включається до складу внутрішніх витрат фірми.

Отже, витратами вважають усі платежі підприємства – зовнішні та внутрішні, – які необхідні для того, щоб залучити і утримати виробничі ресурси – закуплені та власні – в межах даного підприємства.

У зв’язку із існуванням зовнішніх витрат, розрізняють дві форми прибутку фірми: економічний і бухгалтерський.

Бухгалтерський прибуток це грошова виручка фірми від продажу виробленої продукції за відрахуванням зовнішніх витрат1. Економічний прибуток це загальна виручка за відрахуванням усіх витрат фірми (зовнішніх і внутрішніх, включаючи і нормальний прибуток підприємця).

Бухгалтерський прибуток

Загальна грошова виручка

Зовнішні витрати

= _

Економічний прибуток

Загальна грошова виручка

Зовнішні і внутрішні витрати

= –

Якщо сума грошових надходжень перевищить економічні витрати фірми, то залишок накопичується у формі економічного прибутку, який називають також чистим прибутком фірми. При цьому сума зовнішніх і внутрішніх витрат фірми визначає обсяг зумовлених витрат на усі ре­сурси.

Економічний прибуток є доходом, одержаним понад нормальний прибуток підприємця. Він пов’язаний, насамперед, із ризиком підприємця та монопольною владою на ринку, коли з’являються істотні переваги даної фірми перед іншими, котрі стають постійними.

Отже, усі витрати підприємства можна розглядати в аспекті економічних витрат (усі зумовлені витрати – зовнішні та внутрішні) і бухгал­терських витрат (усі зовнішні грошові виплати фірми).

Уявлення про співвідношення між економічними і бухгалтерськими витратами, а також економічним і бухгалтерським прибутками фірми дає схема, зображена на рисунку 9.1.

Бухгалтерські витрати завжди оплачені фірмою, тобто – це грошові витрати, а економічні (зумовлені) витрати можуть бути й неоплаченими у частині, яка утворюється внутрішніми витратами.

Витрати, які фірма чи галузь несе при виробництві визначеного об­сягу продукції, залежать від можливості змін у кількості залучених у виро­бництво ресурсів. Одні ресурси можна наростити відносно легко, зокрема, закупивши більше сировини, матеріалів, палива і енергії; і найнявши більше працівників. Зробити це можна швидко, за короткий відрізок часу. Залучення інших ресурсів вимагає значно більших витрат часу. Скажімо, зміна виробничих потужностей підприємства шляхом будівництва чи придбання до­даткових виробничих площ, обладнання і техніки потребує значно більшо­го часу, ніж зміна режиму роботи підприємства із збільшенням кількості змін, чисельності працюючих, обсягу додатково закуплених сировини і енергії.

ЗАГАЛЬНА ГРОШОВА ВИРУЧКА ПІДПРИЄМСТВА

Економічний прибуток

Бухгалтерський прибуток

Економічні, або зумовлені витрати (зовнішні і внутрішні, включаючи нормальний прибуток)

Бухгалтерські витрати (виключно зовнішні витрати)

Рис. 9.1. Економічні і бухгалтерські витрати підприємства

У зв’язку з цим, сучасна економічна наука вбачає суттєву різницю між короткостроковим (коротким) і довгостроковим (тривалим) пері­одами в діяльності підприємства.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни усіх факторів виробництва під впливом зміни умов господарювання (ринкової кон’юнктури). Короткостроковий період – це такий відрізок часу, протягом якого фірма не встигає змінити деякі свої виробничі ресурси (активи).

Можливості економічного вибору фірм блоковані у короткому періоді внаслідок того, що деякі види активів є фіксованими і не можуть швидко змінитись навіть у випадку, коли змінюється їх вартість (ринкова ціна). З іншого боку, у тривалому періоді фірма повністю здійснює усі необхідні зміни у своїх активах, реагуючи, насамперед, на зміну цін на виробничі ресурси, товари і послуги. Маючи достатньо часу, фірма може змінити використовувані способи виробництва, тобто змінити свої виробничі можливості. Тому у короткому періоді виробничі можливості фірми (кількість застосованих виробничих ресурсів, або активів) завжди постійні (фіксовані), а у три­валому періоді – змінні (плинні).

Важливо наголосити, що короткий і тривалий періоди розрізняються швидше концептуально, ніж за відрізками часу. До того ж, час, за який відбуваються зміни усіх видів виробничих витрат, дуже відрізняється за галузями. Наприклад, у легкій і харчовій галузях зміна виробничих можливостей фірм може відбуватись дуже швидко. Розглянемо це на умовному прикладі фі­рми “Пінгвін”, що випускає і продає морозиво.

Цій фірмі належить підприємство, що виготовляє морозиво, і мага­зин, де воно реалізується. Її активи – це міксери, холодильники, торгове обладнання, касовий апарат, електроенергія, сировина і праця найманих працівників. Усі вони не можуть бути однаково успішно зміненими в найкоротший період – скажімо, протягом одного дня чи тижня. Однак, якщо попит на морозиво буде зростати з приходом тепла, фірма може збільшити обсяги виробництва протягом короткого проміжку часу (періоду), використав­ши більше праці, сировини та енергії. Робітникам можна оплатити за по­довження робочого дня, додаткові працівники зроблять виробничий про­цес цілодобовим, порції морозива можна укладати в холодильник щільніше, у магазині не важко збільшити кількість продавців, розмістивши додаткові прилавки, столи й морозильні камери. Але фірма не може нескінченно збільшувати випуск морозива лише за рахунок цих змін. На певному етапі зростання кількості працівників перестане давати ефект і черговий додат­ковий працівник буде лише плутатись під ногами, заважаючи іншим, яких достатньо для обслуговування обладнання і покупців.

Проте у тривалому періоді, якщо збережеться високий попит на мо­розиво, фірма здатна значно змінити свої виробничі можливості, прикупивши додаткові приміщення і обладнання, які найкращим чином відповідають новим умовам діяльності.

За тиждень-другий фірма “Пінгвін” через збільшення відповідних витрат (на за­купівлю основних виробничих активів) зможе відчутно збільшити свій ви­робничий потенціал (виробничі потужності), але для неї це буде вже від­буватися у довгостроковому періоді.

Зовсім інша ситуація складається, наприклад, у важкій індустрії. Так, сталеплавильний комбінат може кілька років витратити (такий тут довготривалий період), щоб змінити свої виробничі потужності, побудувавши нові конвертори чи ввівши в дію додатковий прокатний стан, замовивши і закупивши важкі преси тощо.

Отже, в залежності від характеру створюваного продукту, тривалість коротких періодів фірм різних галузей суттєво відрізняється.

Короткостроковий період надто малий, щоб підприємство встигло значно змінити свої виробничі ресурси, але достатній для зміни ступеня інтенсивності їх використання. Виробничі потужності фірми в межах коро­ткого періоду зостаються незмінними (вони визначаються основними ви­робничими активами), але обсяг виробництва може змінюватись за рахунок зміни (збільшення чи зменшення) витрат на живу працю, предмети праці, паливо, енергію тощо (тобто оборотних виробничих активів). Протя­гом короткого періоду будь-яка фірма може змінити обсяг виробництва, поєднуючи незмінні, фіксовані ресурси (основні активи) із змінними (оборотними активами).

Специфіка тривалого періоду діяльності фірми полягає у тому, що усі без виключення виробничі фактори, які вона застосовує, стають змін­ними, тобто у довгостроковому періоді фірма встигає внести зміни в усі свої виробничі ресурси (як в оборотні, так і в основні активи).

Таким чином, структура витрат підприємства багато у чому визнача­ється відмінностями між коротким і тривалим періодами його діяльності. Вона зумовлює різницю між постійними і змінними факторами виробництва у короткому періоді, що проявляється в існуванні постійних і змінних витрат підприємства (у тривалому періоді усі витрати підприємства стають змінними).