Глава 21. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ І СВІТОВИЙ РИНОК

•Теорії міжнародної торгівлі. •Світовий ринок, закономірності формування, суть і структура. Ціни світового ринку. •Державне і міждержавне регулювання міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля – найдавніша і одна з найпоширеніших форм міжнародних економічних відносин. Вона зародилась і розвивалась одночасно зі світовим товарним ринком, який є невід’ємною складовою загальносвітового ринку. Роль міжнародної торгівлі, її значимість у господарських зв’язках визначаються тим, що вона опосередковує практично всі види міжнародного поділу праці, пов’язує країни світу в єдину господарську цілісність. Окрім цього, міжнародна торгівля має важливе значення для економічного зростання і розвитку окремих країн в світовій економіці, яка постійно зазнає динамічних змін. Розвиток міжнародної торгівлі тісно пов’язаний з феноменом “світовий ринок”, який охоплює сферу здійснення зовнішньоекономічних операцій і набуває низки специфічних особливостей у порівнянні з національним. З огляду на це, у даному розділі підручника з’ясовуватимуться теорії міжнародної торгівлі, закономірності формування, суть і структура сучасного світового ринку, його ціни, а також методи та способи державного та міждержавного регулювання міжнародної торгівлі.

§1. Теорії міжнародної торгівлі

Головною зовнішньою ознакою функціонування світового ринку є переміщення товарів і послуг між країнами.

Відтак, міжнародна торгівля (international trade) – сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Міжнародна торгівля, як відомо, складається з двох зустрічних потоків товарів – експорту (продаж товару, який передбачає його вивіз за кордон) та імпорту (купівля товару, що передбачає його ввіз з-за кордону). “Експорт” та “імпорт” є тими ключовими поняттями, які характеризують міжнародний рух товарів і послуг, і застосовуються як у практичних цілях, так і для всебічного аналізу міжнародної торгівлі.

Теоретичне обгрунтування міжнародної торгівлі розпочалось у ХVІ–ХVІІ ст. у вченні меркантилістів¹, які намагалися знайти відповідь на питання: чому між країнами виникають торговельні зв’язки?

Меркантилізм обгрунтував теорію торговельного балансу, у якій стверджується, що лише міжнародна торгівля і видобування дорогоцінних металів є джерелом багатства, яке ототожнювалось виключно із золотими та срібними грошима. На думку меркантилістів, лише за активного торговельного балансу, коли вартість товарного експорту перевищує вартість імпорту, країна буде збагачуватись, оскільки це забезпечить приплив золота та срібла з-за кордону. У зв’язку з цим обгрунтовувалась необхідність проведення політики економічного протекціонізму, орієнтованої на жорстке обмеження імпорту товарів, стимулювання експорту вітчизняних товарів і заборону вивозу золота та срібла за межі країни. Така політика повинна підкріплюватися міццю держави, могутніми армією та флотом, прагненням до колоніальних завоювань. Меркантилістська модель міжнародної торгівлі доводила, що за умов неповної зайнятості притік золота з-за кордону сприятиме розширенню виробництва і зменшенню безробіття, а за повної зайнятості – призведе до зростання цін і непродуктивного використання золота.

Теорія міжнародної торгівлі, яка зародилась у вченні класичної політичної економії була покликана, на противагу меркантилістам, довести необхідність і доцільність вільної зовнішньої торгівлі, тобто міжнародного товарного обміну без будь-яких обмежень.

Видатний шотландський економіст А. Сміт (1723–1790 рр.) чітко обгрунтував, що добробут нації залежить не від кількості нагромадженого нею золота, а від її здатності продукувати товари та послуги. Саме тому основне завдання полягає не у придбанні золота, а у розвитку виробництва, заснованого на поділі праці та її кооперації. Найкращим чином цього можна досягти за умови абсолютної економічної свободи товаровиробників, які можуть самостійно в межах існуючих законів обирати вид діяльності. У даному випадку мова йде про політику державного невтручання в економіку і свободу конкуренції (фр. laissez-faire).

Теорія зовнішньої торгівлі А. Сміта грунтується на багатьох припущеннях, зокрема: праця – єдиний фактор виробництва; в економіці існує ситуація повної зайнятості, тобто усі наявні трудові ресурси залучені у виробництво товарів; у міжнародній торгівлі беруть участь лише дві країни, які торгують двома товарами; витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження збільшує попит на товар; ціна одного товару визначається кількістю праці, витраченої на виробництво іншого; транспортні витрати, які пов’язані з доставкою товарів із однієї країни в іншу дорівнюють нулю; зовнішня торгівля позбавлена будь-яких обмежень.

На думку А. Сміта, міжнародна торгівля буде вигідною лише тоді, коли дві країни торгуватимуть такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами (тобто, за якими дана країна має абсолютні переваги у витратах виробництва), ніж країна-партнер. Оскільки праця розглядається єдиним фактором виробництва, то умова абсолютної переваги у витратах означає, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, ніж іншій. Якщо ж взяти до уваги ситуацію повної зайнятості, тоді дотримання цієї умови в межах однієї країни (країни І) означатиме, що:

t₁q₁ + t₂q₂ < L,

де t₁ – час, необхідний для виробництва одиниці товару 1;

t₂ – час, необхідний для виробництва одиниці товару 2;

q₁ – обсяг виробництва товару 1;

q₂ – обсяг виробництва товару 2;

L – наявні в країні трудові ресурси.

З цієї формули зрозуміло, що у зв’язку з обмеженістю кількості трудових ресурсів, для збільшення виробництва товару 1 країна І змушена скоротити виробництво товару 2. І, навпаки, будь-яке збільшення виробництва товару 2 неминуче призведе до скорочення обсягів випуску товару 1.

Оскільки в даній моделі міжнародної торгівлі розглядаються лише дві країни, то для країни ІІ (торговельного партнера) t₁' – час, необхідний для виробництва одиниці товару 1, а t₂'– час, необхідний для виробництва одиниці товару 2. Якщо країні І потрібно менше часу для виробництва товару 1, ніж країні ІІ, то це означає, по-перше, що країна І має абсолютну перевагу перед країною ІІ у виробництві цього товару і, по-друге, країні І вигідно експортувати цей товар в країну ІІ:

t₁ < t₁'.

Тоді, якщо країні ІІ потрібно менше часу на виробництво товару 2, аніж країні І, то країна ІІ має абсолютну перевагу перед країною І у виробництві цього товару і країні ІІ вигідно експортувати його в країну І:

t₂ > t₂'.

Таким чином, зовнішні торговельні зв’язки вбачаються вигідними лише у тому випадку, коли базуються на відмінностях абсолютних витрат виробництва товарів у різних країнах. Міжнародна торгівля є доцільною, оскільки для кожної країни властива своя специфіка, різні умови виробництва та економічні ресурси, що надають їй перевагу, тобто можливість виробляти деякі товари з меншими витратами, ніж у інших країнах. А. Сміт своєю теорією доводив, що поділ праці та спеціалізація країн на товарах, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу над іншими, експорт даних товарів після задоволення внутрішніх потреб в обмін на інші товари, витрати на виробництво яких за кордоном менші – усе це дає можливість забезпечити загальну економію витрат у країнах-торговельних партнерах, оскільки кожна з них здійснює випуск насамперед тих товарів, на які вона витрачає менше ресурсів, ніж інші країни.

Теорія зовнішньої торгівлі, яка базується на принципі абсолютних витрат отримала назву теорія абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких перевага належить їх торговельним партнерам). Отже, абсолютна перевага – це здатність країни виробляти товари з меншими витратами ресурсів, ніж в інших країнах.

Позитивний аспект теорії абсолютних переваг в тому, що вона грунтується на трудовій теорії вартості і демонструє очевидні переваги поділу праці не лише на національному, а й на міжнародному рівнях. Однак її обмеженість в тому, що дана теорія не пояснює, чому країни здійснюють торгівлю і тими вітчизняними товарами, у виробництві яких не мають абсолютних переваг.

Доцільно завершити розгляд теорії абсолютних переваг прикладом, який використовував А. Сміт (табл. 21.1):

Таблиця 21.1. Витрати виробництва та абсолютна перевага

Країни	Тканина	Вино
Англія	1 год./ярд	4 год./галон
Португалія	2 год./ярд	3 год./галон

Виходячи з трудової теорії вартості, можна зробити висновок, що в Англії 1 галон вина обмінюватимуть на 4 ярди сукна, тоді як у Португалії обмін здійснюватимуть у пропорції 1 галон вина на 1,5 ярда сукна. Ці співвідношення можна записати і в іншій формі: Англія – 1 ярд сукна на 1/4 галона вина, Португалія – 1 ярд сукна на 2/3 галона вина.

Отже, згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля вигідна в тому випадку, якщо дві країни здійснюють торгівлю такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна- партнер. Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, а імпортують ті товари, у виробництві яких перевага належить їх торговельним партнерам.

Наступним кроком у розвитку теорії міжнародної торгівлі була поява теорії порівняльних переваг Д. Рікардо (1772–1823 рр.), який довів доцільність міжнародної торгівлі і у випадку відсутності абсолютних переваг у національному виробництві. Він показав, що завжди, коли за відсутності міжнародної торгівлі зберігаються відмінності між країнами у співвідношенні національних витрат виробництва різних товарів, кожна країна буде мати порівняльну перевагу (comparative advantage) – завжди знайдеться товар, виробництво якого у даній країні здійснюється ефективніше, ніж випуск інших товарів за існуючого співвідношення витрат у різних країнах.

Закон порівняльної переваги Рікардо стверджує: країни повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів і експортувати їх, якщо відмінність між витратами виробництва цих товарів і вищими витратами виробництва інших більша, ніж у інших країнах.

Це означає, що країни повинні відмовитись від випуску тих товарів, виробництво яких, з цієї точки зору, неефективне, і зосередитись на виробництві тих товарів, відносно яких вони мають порівняльну перевагу.

Для ілюстрації Д. Рікардо обрав виробництво вина та сукна в Англії та Португалії, витрати виробництва яких оцінював робочим часом. Якщо в Англії 25 м сукна виробляється в середньому за 100 робочих днів, а 50 л вина – за 120 днів (25 м сукна і 50 л вина мають приблизно однакову вартість), то у Португалії – відповідно за 90 і 80 робочих днів. Отже, для виробництва 1 м сукна в Англії витрачають 4 дні (100/25), а у Португалії – 3,6 дня (90/25), для виробництва 1 л вина в Англії затрачають 2,4 дня (120/50), а у Португалії – 1,6 дня (80/50).

Водночас Португалія, яка має помітну порівняльну перевагу у виробництві обох товарів, не відмовляється торгувати цими товарами з Англією. Виявляється, що Португалії вигідно відмовитись від виробництва сукна, закуповуючи його в Англії, і зосередитись на продукуванні вина, продаючи його в Англію. Це можна пояснити через розрахунок порівняльних витрат виробництва сукна і вина в Португалії і Англії. Порівняльні витрати Португалії і Англії з виробництва сукна визначаються співвідношенням їх абсолютних витрат з виробництва сукна і вина: у Португалії цей коефіцієнт складе 2,25 (3,6:1,6), а в Англії – 1,66 (4:2,4). Відповідно, відносно виробництва вина ці коефіцієнти будуть наступними: у Португалії – 0,44 (1,6:3,6), в Англії – 0,6 (2,4:4). Чим менший коефіцієнт порівняльних витрат, тим більшою є порівняльна перевага країни у виробництві певного товару. Саме тому Португалії вигідно виробляти вино, обмінюючи його на англійське сукно, а Англії – спеціалізуватись на виробництві сукна, обмінюючи його на португальське вино.

Таким чином, необхідною умовою існування міжнародної торгівлі, відповідно до теорії порівняльних витрат, є виробництво однакових товарів з різними альтернативними витратами. Здійснюючи торгівлю між собою, країни можуть реалізувати свої відносні (порівняльні) переваги, спеціалізуючись на випуску тих товарів, виробництво яких здіснюється з найвищою ефективністю. Водночас, за рівних порівняльних переваг міжнародна торгівля втрачає свою доцільність.

Наступний розвиток теорія порівняльних витрат одержала в теорії співвідношення факторів виробництва шведських дослідників неокласичного напряму Е. Гекшера та Б. Оліна, яка отримала спрощену назву – теорія Гекшера–Оліна.

Е. Гекшер та Б. Олін виходили з того, що відмінності у порівняльних витратах між країнами пояснюються двома обставинами:

1. при створенні різних товарів фактори виробництва використовуються у різних пропорціях;

2. існують суттєві відмінності у забезпеченні різних країн факторами виробництва.

Зокрема Б. Олін довів, що міжнародна торгівля виникає між країнами з різними “факторами доходу” (відмінностями у відносній пропозиції землі, праці та капіталу) навіть у тому випадку, якщо ці країни володіють однаковими виробничими технологіями. Відмінності у факторах доходу обумовлюватимуть відмінності у відносних цінах. Відштовхуючись від цього положення, Б. Олін обгрунтовує свої твердження щодо спрямованості товарних потоків. Він передбачав, що країни будуть здійснювати експорт тих товарів, які у них є відносно дешевшими за відсутності торгівлі, і, навпаки, імпортуватимуть такі, які – відносно дорожчі, знову ж таки за відсутності торгівлі. Якщо, наприклад, Австралія у відносному достатку наділена землею, в той час, як Англія – робочою силою, то Австралія здійснюватиме експорт “землеінтенсивних” товарів, тобто тих, для виробництва яких необхідним є використання значних земельних угідь (наприклад, шерсть), в той час, як Англія вдаватиметься до експорту “працеінтенсивних” товарів (текстильні вироби).

З метою вивчення впливу торгівлі на доходи та їх розподіл Б. Олін створив структурну основу для синтезу теорії торгівлі і теорії загальної рівноваги. Його дослідження дали поштовх появі теореми В. Столпера і П. Самуельсона “про вирівнювання співвідношення фактори-ціни” (40-і рр. ХХ ст.), яка стверджує, що зовнішня торгівля визначає тенденцію цін факторів виробництва в різних країнах до вирівнювання. Якщо продовжити вищенаведений приклад, то обмін австралійських товарів на англійські буде підвищувати ціну землі в Австралії і заробітну плату в Англії. Торговельні потоки зростатимуть доти, здійснюючи вплив на ціни, поки ціна землі і заробітна плата в Австралії та Англії не збалансуються. Отже, ефект від впливу торгового обміну товарами на факторні ціни є таким самим, яким би він був за умови вільного переміщення факторів виробництва між країнами.

Практичне значення теорії Б. Оліна полягає у висновку про те, що тарифи та інші торговельні обмеження негативно впливають на розподіл доходів, оскільки створюють перепони щодо вирівнювання факторних доходів. Зокрема, високі митні тарифи, які вводитимуться в Англії на товари, що виробляються із застосуванням значних земельних угідь, можуть підвищити частку землевласників у доході Англії і частку робітників у доході Австралії.

Теорія Гекшера–Оліна насичена низкою ефективних гіпотез, які спонукали теоретиків міжнародної торгівлі вдатися до їх емпіричної перевірки. Перша така спроба знайшла відображення у дослідженнях американського економіста В. Леонтьєва (1954р.), який намагався перевірити теорію Гекшера–Оліна на основі розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт і імпорт США – країни, яка в той час вважалась “капіталонадлишковою”. В. Леонтьєв передбачав, що США експортують капіталомісткі товари, а імпортують працемісткі. Однак результат виявився зворотнім і отримав назву “парадоксу Леонтьєва”. Виявилось, що відносний надлишок капіталу в США не відображається на американській зовнішній торгівлі. США здійснювали в більшій мірі експорт працемістких товарів, аніж капіталомістких. В. Леонтьєв припустив, що за будь-якої комбінації з наявною кількістю капіталу 1 людино-рік американської праці еквівалентний 3 людино-рокам іноземної праці, тобто вища продуктивність американської праці пов’язана з вищою кваліфікацією американських працівників. Це стало основою для виникнення моделі “кваліфікації робочої сили”, згідно з якою у виробництві беруть участь не три фактори, а чотири: кваліфікована праця, некваліфікована праця, капітал і земля. Відносна достатність професійного персоналу і висококваліфікованої робочої сили призводить до експорту товарів, які вимагають більшої кількості кваліфікованої праці і, навпаки, відносна достатність некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких високий рівень кваліфікації не вимагається. Різні інтерпретації вищезгаданого парадоксу стимулювали проведення додаткових емпіричних і теоретичних досліджень з проблем міжнародної торгівлі.

У другій половині ХХ ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав здійснювати науково-технічний прогрес. Це знайшло відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель технологічного розриву, автором якої є англійський економіст М. Портер. Її суть в тому, що міжнародна торгівля може виникати за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного розриву між ними. М. Портер виділив 4 детермінанти (“ромб Портера”) формування економічного середовища, в якому розвиваються конкурентні переваги національних галузей і фірм на світовому ринку товарів і послуг, а саме:

• фактори виробництва певної кількості та певної якості;

• умови, кількісні та якісні параметри внутрішнього попиту на товари даної галузі;

• існування споріднених і підтримуючих галузей, які є конкурентоспроможними на світовому ринку;

• стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Окреслені детермінанти конкурентної переваги утворюють систему, взаємно посилюючи і обумовлюючи одна одну. До них додаються ще два чинники, які можуть істотно впливати на економічну ситуацію в країні: дії уряду та випадкові обставини.

Нові технології, що вперше виникають у будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари з меншими витратами або випускати нові товари. В обох випадках країна, котра першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомістких товарів, ліцензій та прямого інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів. Технологічний розрив між країнами в окремих галузях не є постійним. Він поступово долається, виникаючи знову в інших галузях, між іншими країнами і на вищому рівні науково-технічного прогресу. Процес такого подолання у довгостроковому періоді починається з перетікання ресурсів із галузі в галузь. Вищі ставки заробітної плати у господарствах, які спеціалізуються, наприклад, на вирощуванні зерна в Аргентині, будуть приваблювати туди додаткову робочу силу, в тому числі й ту, яка втратила роботу на підприємствах цукрової промисловості. Збільшення пропозиції праці призведе до поступового зменшення ставок заробітної плати в зернових господарствах. Окрім цього, відбуватиметься вирівнювання ставок орендної плати, оскільки частина земель, яка була зайнята для виробництва в цукровій промисловості, буде звільнятись і використовуватись для вирощування зерна. У Бразилії, навпаки, кількість земель, зайнятих під зерновими, буде скорочуватись, а робоча сила перетікатиме у цукрову промисловість. Таким чином, з плином часу на ринках факторів виробництва поновлюватиметься втрачена рівновага між попитом і пропозицією, а рівень доходів поступово вирівнюватиметься.

У теорії конкурентних переваг М. Портера (1991 р.) запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. Тому, на думку М. Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни в цьому процесі. Згідно з цією теорією конкурентна перевага країни тим вища, чим вищий рівень конкуренції всередині країни. З точки зору підприємства цю теорію можна розуміти наступним чином: продукція підприємства, яке функціонує за умов розвинутої конкуренції стає конкурентоспроможнішою не лише на території даної країни, але й за її межами. Ціна продукції на зовнішніх ринках залежить від стратегії виходу підприємства на світовий ринок.

Доцільно зауважити, що міжнародна торгівля за умов монополії не відбувається відповідно до законів класичних теорій, які базуються на припущенні про існування досконалої конкуренції на світовому ринку як товарів, так і факторів виробництва. Однак в реальній економічній дійсності така ситуація практично не спостерігається. Більшість сучасних економістів відстоюють думку про те, що класичні теорії не в змозі пояснити сучасну міжнародну торгівлю, оскільки основні країни-торговельні партнери або у схожих пропорціях наділені факторами виробництва, або торгівля загалом відбувається в межах одних і тих же галузей. Саме тому виникли нові моделі міжнародної торгівлі, які не пов’язані з теоріями порівняльних переваг або співвідношення факторів виробництва, а визнають наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання факторів виробництва.

Вагомий внесок у розвиток теорії торгівлі на основі монополістичної конкуренції вніс американський економіст нового покоління Пол Кругман (народився у 1953 році). Він довів, якщо Х – обсяги продажу даної фірми, S – обсяги продажу галузі в цілому, n – кількість фірм у галузі, b – змінна попиту, яка відображає залежність ринкової частки фірми від ціни її товару, P – ціна товару даної фірми, P'– середня ціна аналогічних товарів, які конкуруюють між собою, то:

X=S[1/n – b (P – P')]

Якщо фірма здійснює продаж своїх товарів за ціною, яка перевищує середньоринкову (P>P'), то її частка на ринку (S/n) буде меншою (Х<S/n) і, навпаки, якщо фірма реалізує свої товари за нижчою ціною від середньоринкової (P<P'), то її частка на ринку повинна бути більшою (Х>S/n).

Для того, щоб з’ясувати вплив монополістичної конкуренції на міжнародну торгівлю необхідно насамперед виділити три основних взаємозв’язки між кількістю фірм і ціною на їх товари:

1. взаємозв’язок між кількістю фірм і середніми витратами пересічної фірми (чим більше фірм, тим менший обсяг виробництва кожної з них, тим більші середні витрати на одиницю товару);

2. взаємозв’язок між кількістю фірм і ціною, за якою кожна з них реалізує свій товар (чим більше фірм, тим більша конкуренція і тим нижчі ціни);

3. взаємозв’язок між ціною, за якою фірми продають товар і їх кількістю на ринку (якщо ціна перевищує середньоринкову, то на ринку з’являється додаткова кількість фірм, а якщо ціна є нижчою від середньоринкової, то кількість фірм зменшується).

У моделі монополістичної конкуренції найважливішими є перших два взаємозв’язки. Внаслідок міжнародної торгівлі збільшуються розміри ринку збуту. За цих умов, навіть з точки зору споживачів, вигідно розвивати міжнародну торгівлю: в результаті кількість фірм, а, відтак, різноманітність товарів, які вони продукують, збільшуються, а їх ціна знижується. Таким чином, торгівля між країнами, які є однаковими або дуже близькими за наділеністю факторами виробництва, пояснюється спеціалізацією країн на виробництві певних товарів не в силу порівняльних переваг, а економіки масштабу, яка репрезентує такий розвиток виробництва, за якого зростання витрат факторів на одиницю призводить до зростання виробництва в більшій мірі, ніж на одиницю. Зовнішній ефект масштабу передбачає, що збільшується кількість фірм, які продукують один і той же товар, причому розмір кожної з них залишається незмінним, що призводить до виникнення досконалої конкуренції. Внутрішній ефект масштабу передбачає, що обсяг виробництва товару залишається незмінним, а кількість фірм-продуцентів даного товару скорочується. Васлідок такого ефекту масштабу відбувається виникнення недосконалої конкуренції (чистої монополії в екстремальному випадку), за якої виробники можуть впливати на ціну своїх товарів і забезпечувати збільшення обсягів продажу за рахунок зниження ціни. В ході своїх досліджень П. Кругман дійшов висновку, що в межах монополістичної конкуренції міжнародна торгівля збільшує розміри ринку збуту: коли дві країни торгують одна з одною, сукупний ринок виявляється більшим, аніж проста сума ринків двох країн, кількість фірм і різноманітність товарів, які вони виробляють, збільшуються, а ціна одиниці товару знижується. Окрім цього, в результаті міжнародної торгівлі спрацьовує ефект масштабу.

Можна констатувати, що вигоди від міжнародної торгівлі в контексті нової теорії торгівлі виникають і максимізуються у процесі збільшення фірмами їхніх виробничих потужностей, зменшення середніх витрат та, у зв’язку з цим, забезпечення кращого виходу на зовнішні ринки. Ці заходи є об’єктивно необхідними для економічних суб’єктів у традиційних економіках з огляду на те, що загострюється проблема товарного перевиробництва за умов високодиференційованого споживчого попиту. Саме тому пояснення вигод від міжнародної торгівлі вбачається не у порівняльній перевазі, а у ефекті зростаючого масштабу. З метою реалізації фірмами цього ефекту в країні мають бути створені умови для відкритості економіки і забезпечення у ній як внутрішньої, так і міжнародної конкуренції. Водночас, при досягненні фірмами зростаючого масштабу на ринку виникає недосконала конкуренція, за якої ринкова структура починає визначатись монополістичною конкуренцією з безперешкодним входженням фірм на ринок, торгівлею диференційованими за ціною та якістю товарами або олігополістичною конкуренцією, де ситуацію на ринку (в певному секторі товарного виробництва) визначатимуть кілька компаній шляхом домовленостей щодо цін на диференційовані та гомогенні товари чи обсягів випуску цих товарів. Провідне становище на монополістичному ринку за високого рівня конкуренції відіграватимуть транснаціональні корпорації, які володіють значними фінансовими ресурсами, міжнародними каналами отримання технологій, здатністю краще здійснювати НДДКР та розробляти новий диференційований продукт для споживача. За таких умов виникає внутрішній ефект масштабу, коли витрати на одиницю продукції залежать від розміру окремої фірми.

Таким чином, з огляду на сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі у світовому господарстві варто виокремити чотири основні модифікації неокласичних фундаментальних положень теорії міжнародної торгівлі: 1) проблеми недосконалості ринку; 2) стратегічна промислова поведінка суб’єктів за умов недосконалого ринку (нова теорія промислової економіки); 3) нова теорія економічного зростання; 4) аргументи політичної економії.