§ 5. Ціна ринкової рівноваги

Якщо у попередніх параграфах закономірності попиту і пропозиції розглядались на базі методу аналізу, то тепер – на грунті синтезу. Явища попиту і пропозиції подаються з позиції їх взаємозалежності та взаємодії. Для цього сполучимо на одному графіку лінії попиту і пропозиції (див. рис. 5.8).

Р

D S

Р₂

Е

Р₁

Q_s1 Q_d2 Q_d1 Q_s2 Q_d (Q_s)

Рис. 5.8. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції

Точка їх перетину Е дасть нам статичну ринкову рівновагу, яка характеризується рівноважною ціною та рівноважним обсягом . У стані рівноваги попит дорівнює пропозиції: Q_d =Q_s.

Важливо знати, за якого рівня ціни обсяги попиту і пропозиції товару на локальному ринку будуть збалансовані. З іншого боку, яких конкретних значень набудуть обсяги попиту і пропозиції, якщо фактична ціна товару дорівнюватиме рівноважній. Усі ці кількісні параметри необхідно і можливо розрахувати, адже стан ринкової рівноваги піддається алгебраїчному визначенню. Як­що лінії пропозиції і попиту є прямими, то застосовуючи рівняння прямих (див. §2 та §3 цієї глави) функцію попиту можна подати у вигляді , а функцію пропозиції – ¹ .

Враховуючи стан ринкової рівноваги, рівняння попиту і пропозиції маємо можливість подати так: , . Ці рівняння складають систему двох рівнянь з двома невідомими і розв'язуються відносно шуканих значень та . Звідки:

,

Якщо фактична ціна стане вищою, ніж рівноважна P₂ > , то надли­шок пропозиції Q_s2 - Q_d2 буде знижувати ціну. У випадку, коли P₁ < виникає дефіцит у розмірі Q_d1 - Q_s1, який спонукає ціну до зрос­тання. Коливання попиту і пропозиції, у підсумку, зумовлять повернення до стану рівноваги, коли Q_d дорівнюватиме Q_s. Маршрут цих коливань, якщо подати його графічно (рис. 5.9) отримає вигляд павутиння, а модель, що його репрезентує

має у світовій економічній науці назву павутиноподібної моделі.

Варто зазначити, що точка рівноваги не завмирає назавжди в одному стані. Вона зміщується в залежності від впливу нецінових чинників попиту і пропозиції товарів. Наприклад, коли зростають доходи покупців, обсяг попиту стає більшим. Крива попиту зміщується вправо від D до D₂ (див. рис. 5. 10, а).

Якщо абстрагуватись від дії чинників пропозиції, то нова рівновага ринку буде тепер не в точці Е, а в точці Е₂. І навпаки, зниження попиту, коли крива попиту зміститься вліво від D до D₁, веде до встановлення більш низького рівня рівноважної ціни Р₁, зменшення обсягу продажу товару від та Q₁ та зсуву рівноваги у точку Е₁.

Якщо ж попит є сталим, а змінюється лише обсяг пропозиції товару, точка рівноваги також зміщується (див. рис. 4. 10, б). Припустимо, що зросли світові ціни на енергоносії або сировину. В такому випадку обсяг пропозиції товару, що виробляється з цієї сировини, стане меншим. Крива пропозиції зміститься вліво від S до S₂. Разом з тим, точка ринкової рівноваги зміститься з Е до Е₂.

Зростання пропозиції, яке було викликане, наприклад, послабленням податкового тиску, зрушує криву пропозиції вправо і зумовлює нову рівновагу в точці Е₁. Ціна рівноваги стає нижчою , а обсяги продажу більшими .

Рис. 5.10, а. Рівновага за умов зміни попиту

Рис. 5.10, б. Рівновага за умов зміни пропозиції

Зважаючи на унікальну важливість впливу коливань податкових ставок на рівновагу кожного локального ринку товарів, зупинимось на його розгляді детальніше.

Слід зазначити, що податок, який є потужним важелем державного регулюван­ня ринку, в процесі збільшення або зменшення своєї величини, законів попиту і пропозиції не порушує, але певним чином модифікує їх дію – викликає зміщення кривих пропозиції товару, визначаючи тим самим переміщення точки ринкової рівноваги.

В цілому наслідки оподаткування негативно відбиваються як на споживачах, так і на виробниках товарів. Ці наслідки проявляють себе у зростанні ціни товару, з одного боку, та у скороченні обсягів виробництва – з іншого. В свою чергу, більш висока ціна скорочує обсяг споживчого попи­ту, внаслідок чого зменшується маса продажу товарів, що потрапили під оподаткування.

Однозначною на посилення податкового тиску є реакція і виробників товарів. Вони за таких умов змушені скорочувати виробництво і обсяги оферованих (запропонованих) на ринку товарів, попит на які став мен­шим. Адже вищий податок спричиняє зменшення виробничих по­тенцій продуцентів (виробників), а знижений попит цю рецесійну (спадну) тенденцію посилює.

Отже, хоча при цьому порушення законів попиту і пропозиції не відбулося, але збільшений податок створив передумови до зміщення точки рівноваги попиту і пропозиції на новий, більш високий рівень.

Р озглянемо, як відбувається це зміщення рівноваги, користуючись графіком (див. рис. 5.11).

Рис. 5.11. Вплив податку на рівноважну ринкову ціну

Якщо зростає податок, то крива попиту D залишається без змін, адже жоден із чинників попиту не дався взнаки. Але за умов зростання податку точка ринкової рівноваги зміститься з E до E₁, просуваючись тим самим на новий, більш високий рівень. Це відбувається внаслідок зміщен­ня кривої пропозиції товарів вліво – від S до S₁.

Зміщення точки рівноваги попиту і пропозиції з E до E₁ означатиме, що новою рівноважною ціною буде ціна P₁. Це передбачатиме реалізацію прагнення продавців до компенсації можливих втрат від вищого рівня податкової ставки за рахунок покупців. Здійснюється воно шляхом включення приросту податку до ціни запропонованих для продажу товарів.

Зниження обсягу продажу, яке є неминучим за умов зростання ціни від до Р₁, в свою чергу, провокує падіння обсягів виробництва. Це буде нормальною, логічною реакцією виробника на скорочення обсягів продажу.

Хто ж реально сплачує ці податки ?

Попередній аналіз дозволяє визначити, що зростання податку негативно відбивається як на економічному стані виробника, так і на стані по­купця. Виробник буде прагнути перекласти увесь податковий тягар на споживача, закладаючи приріст податку в ціну товару. Припустимо, що для повної компенсації втрат йому необхідно було б збільшити ціну на 10 пунктів. Це можливо лише тоді, коли покупець не буде реагувати на зміну ціни, або іншими словами, за умов цілком нееластичнаго попиту. У більшості ж випадків коефіцієнт еластичності попиту більший від нуля.

Якщо б коефіцієнт еластичності попиту дорівнював коефіцієнту еластичності пропозиції, то ціна піднялася б не на 10, а на 5 пунктів. Це означало б, що споживач і виробник однаковою мірою несуть тягар збільшен­ня податку.

У випадку, коли коефіцієнт еластичності попиту є більшим, ніж кое­фіцієнт еластичності пропозиції, то зростання ціни можливе у діапазоні від нуля до п’яти пунктів. Основний тягар зростання податку тут несе вироб­ник. Якщо коефіцієнт еластичності попиту менший від коефіцієнта еласти­чності пропозиції, то межі зростання ціни коливатимуться у діапазоні від 5 до 10 пунктів. Тепер основний тягар збільшення податку перекладатиме­ться на плечі споживача. Але в усіх випадках страждатиме суспільство в цілому, тому що за умов зростання податків кількість товарів на ринку стане меншою.

Ще однією причиною порушення ринкової рівноваги є втручання у процес ціноутворення держави та монополій. В країнах з розвинутою ринковою економікою втручання у механізм ціноутворення здійснюється, в основному, монопольними структурами (частіше усього, так званими природними монополіями). Пряме державне втручання в ціновий механізм спостерігається у виняткових випадках (війни, соціальні або природні катаклізми). Форми впливу, в основному, є опосередкованими. В секторах економіки, де з різних причин починають даватися взнаки монопольні прояви, ціна товару набуває характеристик монопольно високої ціни. За таких умов обов’язково виникають порушення принципів рівноважної взаємодії попиту і пропозиції. Саме тому держава, через механізми обмеження рентабельності (рівня прибутковості бізнесової діяльності монополістичних підприємств) або лімітування чи таксації рівня ціни, прагне повернути ринок до ситуації рівноважного його функціонування. Якщо ці заходи не дають очікуваного ефекту, то залучається до дії податковий механізм. Завдяки йому, отриманий за рахунок монопольно високої ціни, монопольний надприбуток вилучається.

Варто підкреслити, що в усіх цих заходах регуляторної політики, спрямованих на відновлення ринкової рівноваги, вплив держави залишається опосередкованим, непрямим.

За умов тоталітарної, командної економіки (Україна зовсім недавно вийшла з надр саме такої економічної системи), державне втручання в ціновий механізм є прямим, повним і безпрецедентним за обсягами та силою. У більшості випадків воно зводиться до примусового встановлення ціни на рівні нижчому від ціни ринкової рівноваги. Мотивується це необхідністю зробити більшість товарів доступними для якомога ширшого кола соціальних груп населення.

Але необхідно підкреслити, що в жодній країні “реального соціалізму” у жоден період часу здійснити це не вдавалось. Пояснюється це тим, що обов’язковим наслідком примусового встановлення ціни на рівні нижчому від рівня ринкової рівноваги, є перманентне перевищення попиту над пропозицією, і як наслідок, – тотальний дефіцит товару.

Відбувається це тому, що виробники втрачають економічні стимули нарощення обсягів продукції, адже збільшення кількості вироблених товарів, за умов штучного зниження ціни, викликатиме зростання збитків виробників. Тут спрацьовуватиме потужний та постійно діючий чинник мінімізації обсягів пропозиції товарів. Не випадково основними важелями нарощення обсягів виробництва за таких умов стають важелі адміністративного, позаекономічного примусу до виконання державних планових завдань.

Таким чином, і у випадку впливу монополій, і у випадку безпосереднього командного адміністрування обов’язково виникають порушення ринкової рівноваги. В першому – з причин монопольного характеру ціноутворення попит на товар відставатиме від пропозиції. В другому випадку – штучне, планове стримування об’єктивної динаміки ціни викликатиме перманентне відставання пропозиції від попиту на товар.

§ 6. Ціновий механізм ринкового саморегулювання та його важелі

Розгляд економічної природи ціни, характеру і кількісних вимірів її взаємозв’язку з попитом та пропозицією товару, дозволяє перейти до з’ясування цінового механізму регулювання виробництва, звичайно у тому випадку, коли за своєю суттю воно є товарним, а економічна система – ринковою.

Ціновий аспект механізму ринкового регулювання доцільно розглянути, використовуючи графік взаємозалежності та взаємодії ціни (P), попиту (D) і пропозиції товару (S) (рис. 5.12).

Припустимо, що на ринку певного товару ціна встановилась на гранично низькому рівні (P₁). Звичайно, що у такому випадку обсяг попиту буде максимально високим (D₁). Адже за рівня ціни близького до нуля, товар стане доступним для покупців навіть із мізерними доходами. Інша група споживачів претендуватиме на купівлю даного товару, незважаючи на те, що він їм наразі і не потрібний.

Рис.5.12. Взаємозалежність та взаємодія ціни, попиту і пропозиції товару.

З іншого боку, обсяг пропозиції буде мінімальним (S₁). Низька ціна багатьом продуцентам не дозволить не тільки отримати прибутки, а й компенсувати витрати на виробництво і реалізацію своєї продукції. Продавці цього товару будуть змушені притримувати товар, зменшуючи обсяги реалізації або шукаючи інші ринки збуту.

Отже, між обсягами попиту і пропозиції виникає розрив, який за певного рівня ціни може стати критичним. Припустимо, що він досягається за рівня ціни P₁.

Критичний розрив обсягів попиту і пропозиції відповідає такій ринковій ситуації, коли внаслідок кількісних відмінностей D i S виникає загроза зупинки товарно-торговельних операцій. У даному випадку він викликається дією чинника пропозиції і зумовлюється логікою бізнесової поведінки продавців та виробників товару. Адже за рівня ціни P₁, кожна додаткова одиниця виробленого і проданого товару означає лише нарощення рівня збитковості виробничих і торговельних фірм. Ця суперечність між попитом і пропозицією, між споживачем і виробником, покупцем і продавцем товару може бути розв’язана тільки за умов обов’язкового зростання рівня ціни.

Отже, без будь-якого зовнішнього втручання, без впливу державної політики, базуючись на засадах саморегуляції, ринок даного товару переналаштовується. Зростаюча ціна стає реальним важелем регулювання ринку, де спонукальним мотивом цінової динаміки є об’єктивна необхідність подолання розриву обсягів попиту і пропозиції товару.

За дією законів попиту і пропозиції зростання ціни спонукатиме до зменшення розриву. Обсяг попиту почне зменшуватись, а пропозиція товару отримає стимули зростання. Це, звичайно, обумовить позитивну динаміку обсягів виробництва. Зростання ціни стане важелем нарощення обсягів виробництва продукції.

Варто відзначити, що перші і малі прирощення ціни, наприклад, від рівня P₁ до P₂, завжди супроводжуються повільними зрушеннями обсягів попиту і пропозиції. На нашому графіку (рис.5.12) це зрушення значень попиту відбувається у діапазоні від D₁ до D₂, а обсяг пропозиції – від S₁ до S₂. Така особливість взаємозалежності ціни, попиту і пропозиції товару обумовлена тим, що малі початкові прирощення ціни, по-перше, не викликають різкого зниження купівельної спроможності покупців. Попит падає, але до певного моменту зниження є помірним.

По-друге, кволий характер зростання обсягів виробництва детермінується тим, що в діапазоні від P₁ до P₂ зростаюча дохідність виробництва і реалізації продукції ще не здатна гарантувати конкурентоспроможної прибутковості. І тільки досягаючи певного рівня (на нашому графіку це відбувається у точці P₂), коли різниця між виручкою і витратами в розрахунку на одиницю продукції гарантуватиме конкурентоспроможний рівень прибутковості, кожне чергове зростання ціни, за межі P₂, викликатиме різке нарощення обсягу пропозиції. За таких умов ринок даного товару стає чим раз привабливішим для інвесторів.

Посилення привабливості галузі, де продукується даний товар, є додатковим стимулом зростання ціни. Але це зростання має межу. Досягаючи, наприклад, значень P₃, знову починає даватися взнаки чинник розриву обсягів попиту і пропозиції товару, який черговий раз загрожує перетворитись у критичний.

Необхідно відзначити, що у ціновому діапазоні від P₂ до P₃, коли відбувається стрімке зростання обсягів виробництва даного товару, чим раз потужнішими стають гальмівні стримуючі чинники падіння обсягів попиту і зростання пропозиції товару. Саме їх дія ставить межу підняття рівня ціни і дозволяє уникнути стану критичного розриву обсягів попиту та пропозиції товару.

Відтак, фактором, що стримуватиме падіння попиту, за умов зростаючої ціни товару, є загроза переорієнтації покупця на товари-субститути. Окрім цього, чим стрімкіше зростатиме ціна, тим більшою ставатиме вірогідність наповнення ринку значно дешевшою, експортною продукцією. Щоб уникнути цього, фірми-виробники та продавці даного товару будуть змушені стримувати свої цінові амбіції і, тим самим, гальмувати падіння попиту, не доводячи ситуацію до критичного розриву з обсягами пропозиції товару.

В свою чергу, у ціновому механізмі саморегулювання товарного виробництва даються взнаки і чинники гальмування зросту обсягів пропозиції товару. Їх дія також лімітує ціну: через це дозволяє уникнути або полегшити негативні наслідки досягнення критичного рівня розриву обсягів пропозиції і попиту на даний товар.

По-перше, із зростанням ціни вище від її рівноважного рівня (P₄), виробництво стає щоразу прибутковішим, а це стимулюватиме перетоки капіталу на користь галузі, де продукується даний товар. Із збільшенням авансованого в галузь капіталу зростатиме обсяг виробництва і посилюватиметься загроза перенасичення ринку.

По-друге, ефект перенасичення посилиться і за рахунок припливу на даний локальний ринок експортних товарів.

По-третє, зростання ціни і прибутковості фірм, що продукують даний товар, супроводжуватиметься зростанням граничних витрат. Це означатиме, що для продуцентів кожен черговий приріст обсягу виробництва даватиметься усе важче і важче, а тому дія гальмівних чинників зростання пропозиції ставатиме щоразу відчутнішою (характер цієї взаємодії був з’ясований у § 1).

По-четверте, із зростанням обсягів виробництва і прибутковості галузі збільшиться попит на робочу силу. З цієї причини зросте ціна робочої сили. Саме тому зростання абсолютних значень і процентної частки заробітної платні в обсягах та структурі витрат фірми викличе падіння рівня прибутковості, а на цій підставі посилить дію чинників, які гальмуватимуть прирости пропозиції товару.

Таким чином, досягаючи певного рівня (значення P₃ на рис. 5.12), ціна зупиняє свій рух. Знову до межі загострюються суперечності попиту і пропозиції, продуцентів і споживачів, продавців і покупців даного товару.

Загострення суперечностей у цьому випадку детермінується дією вже чинників попиту. Високий рівень ціни товару, наприклад, коли вона досягає значення P3, означає, що покупці втрачають можливості і бажання продовжувати товарно-торговельні операції.

Розв’язок цих суперечностей у черговий раз, вимагатиме зрушень ціни, але тепер вже у бік її зниження. І знову це здійснюється на засадах саморегулювання без примусу чи будь-якого силового втручання.

Траекторія руху кривих, що репрезентують, викликане спадною динамікою ціни, закономірне зниження пропозиції і збільшення обсягів попиту зовсім не обов’язково співпадатиме з рухом кривих S і D у випадку нарощувальної динаміки рівня ціни.

Але суть процесу ринкового саморегулювання і адекватного йому закономірного руху кривих попиту і пропозиції залишаться незмінними.

Механізм коливання ціни і, пов’язаних з ним, змін обсягів попиту та пропозиції товару об’єктивно, без втручання людини здатен, на засадах самоналаштування, регулювати всю ринкову економічну систему.

Тут дається взнаки обгрунтований А. Смітом ще в кінці XVIII сторіччя принцип “невидимої руки”. Цей принцип реалізує себе через стихійну дію об’єктивних економічних процесів, де державі відводиться роль “нічного сторожа”. Саме тому, “політика невидимої руки” повинна бути виразом природної свободи економічної діяльності людини. Державні або будь-які інші обмеження вільної гри ринкових сил вважаються неприпустимими. Шлях активізації державного втручання у механізм регулювання ринкової економіки ортодоксальними сучасними захисниками принципів економічного лібералізму (Д. Гікс) трактується як “шлях до рабства”.

За період часу з кінця XVIII сторіччя до наших днів розвиток ринкової системи господарювання зазнав дуже важливих змін. Зважаючи на складність та неоднозначність впливу на механізм регулювання товарного виробництва, вони будуть предметом розгляду цілої низки наступних розділів. В цілому ж, визначальними рисами є радикальна зміна ролі національних держав, міжнародних економічних угрупувань та інституцій у економічному механізмі регулювання сучасного виробництва. Звичайно, що за таких умов роль стихійних регуляторів ринку суттєво слабшає та модифікується, але до тих пір, поки економіка залишатиметься ринковою, ядром регуляторного механізму є і буде, з’ясований ще класиками політекономії, взаємозв’язок ціни, попиту і пропозиції товару та цілком природний вплив їх коливань на обсяги виробництва.