На ринку капіталів відбувається купівля-продаж цінних паперів (титулів). Цінні папери – це грошові документи, які:

• засвідчують право володіння або відношення позики;

• визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником;

• передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання грошових та інших прав, що витікають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть виступати як в “матеріалізованій” формі (на паперових носіях) так і у “дематеріалізованій” формі (у записах на електронних носіях). Усі вони можуть бути використані для залучення (отримання) готівкових коштів шляхом їх продажу, або для здійснення взаємних розрахунків, або ж як застава для забезпечення певних платежів і кредитів.

В залежності від ознак, які покладені в основу класифікації, цінні папери можна поділити на різні групи, типи і види. Серед основних титулів можна виділити чотири (типи) групи: пайові цінні папери, боргові цінні папери, похідні цінні папери, приватизаційні цінні папери (див. рис. 13.9).

Пайові цінні папери – це ті цінні папери, що виражають відносини співвласності (акції, інвестиційні сертифікати, депозитарні розписки тощо).

Боргові цінні папери – це ті папери, що опосередковують кредитні відносини (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати тощо). Боргові цінні папери випускаються з певною ставкою відсотка у вигляді боргових зобов’язань, що передбачають повернення суми боргу до певної дати.

Похідні цінні папери – це фондові деривативи.

Приватизаційні папери – це приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки, земельні борги тощо.

Рис. 13.9. Основні групи цінних паперів (титулів)

В залежності від економічного статусу, цінні папери бувають фондові (акції, облігації тощо) та комерційні (векселі, чеки тощо). Фондові цінні папери випускаються і використовуються для формування і нарощування основного капіталу емітента і отримання доходу тримачем паперу. Вони вільно обертаються на фондовому ринку. Комерційні цінні папери обслуговують товарні угоди і товарообіг. Їх випуск пов’язується з нестачею обігових коштів або для залучення грошових ресурсів.

За типом передачі майнових прав цінні папери класифікуються: на пред’явника, іменні і ордерні (переказні).

Пред’явницькі цінні папери – це цінні папери, на яких не зазначено ім’я власника; в якості власника таких паперів виступає пред’явник, з яким і ведуться розрахунки. Цінні папери, які оформлені на конкретне ім’я (особу), відносяться до категорії іменних цінних паперів. Ім’я власника іменних цінних паперів реєструється в книгах (реєстрах) компанії або в записах на спеціальних рахунках цінних паперів. Цінні папери ордерного типу – це цінні папери, які дозволяють їх власникам передавати свої права, які засвідчені на них, іншим правомочним особам. Передача прав здійснюється за допомогою так званого передатного напису (індосаменту), який здійснюється, зазвичай, на зворотній стороні цінного паперу. Ордерні цінні папери можуть бути іменними і пред’явницькими.

В залежності від статусу емітента розрізняють такі види цінних паперів: державні (казначейські), муніципальні, корпоративні, іноземних емітентів. Серед боргових інструментів, які випускаються державою або муніципалітетами, переважають облігації, але можуть бути і такі види, як векселі, сертифікати, чеки і т.п. Серед корпоративних цінних паперів переважають акції, але часто випускаються векселі і облігації. До цінних паперів іноземних інвесторів відносяться акції та облігації, які обертаються на внутрішньому ринку країни.

За способом виплати доходу цінні папери бувають з фіксованим платежем (привілейована акція, облігація, вексель, казначейське зобов’язання), з плаваючою ставкою відсоткового доходу (облігація з плаваючим відсотком), з доходом, який залежить від розміру прибутку (акції, інвестиційні сертифікати). Фіксація платежу на цінний папір з фіксованим платежем встановлюється в момент емісії. До цінних паперів з плаваючою ставкою відсоткового доходу відносяться цінні папери, відсоток по яких залежить або від результатів роботи компанії-емітента, або від процентних ставок на міжбанківському ринку кредитів. До останньої групи входять цінні папери, власники яких отримують дохід (дивіденд), який нараховується в залежності від розміру прибутку компанії.

Класифікуються цінні папери також за роллю у здійсненні майнових і немайнових прав. Це слугує основою для їх поділу на основні і допоміжні (похідні). Основні цінні папери реалізують головні економічні характеристики даного паперу, а допоміжні папери сприяють цьому, або реалізують другорядні економічні характеристики даного цінного паперу. До основних видів цінних паперів відносяться акції і облігації.

Акція (від англ. stock або share – пай) – це свідоцтво без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, і дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна акціонерного товариства при його ліквідації.

Акції випускаються компанією для збільшення власного капіталу (обігових коштів) та під реальні інвестиційні програми, включаючи поглинання компаній.

Акції бувають прості (звичайні), привілейовані (преференційні), іменні та на пред’явника.

Проста (звичайна) акція – це акція, яка дає право участі у зборах акціонерів і право отримати дивіденди при розподілі чистого прибутку компанії.

Проста (звичайна) акція дозволяє отримувати дивіденди за наявності чистого прибутку у компанії та право голосу (участі) на зборах акціонерів.

Привілейована акція (преференція, префакція) – це акція, яка дає право на отримання заздалегідь установленого фіксованого доходу (дивіденду), а також на пріоритетну участь у розподілі майна корпорації у випадку її ліквідації.

Іменна акція – це акція, яка видана на ім’я конкретної особи і зафіксована в реєстрі власників іменних цінних паперів, який ведеться незалежною фірмою-реєстратором. Надання прав за іменною акцією здійснюється через проставлення передаточного напису на документі, шляхом передачі документа і занесення імені нового власника до книги акціонерного товариства.

Акції на пред’явника відрізняються від іменних акцій тим, що найменування власника на них не вказується.

Облігація (лат. obligatio – зобов’язання) – свідоцтво, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента обов’язково відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін із виплатою щорічного фіксованого процента.

Облігація засвідчує:

• факт надання її власником певних коштів емітенту;

• підтверджує зобов’язання суб’єкта господарювання (емітента) відшкодувати власникові номінальну вартість, що вказана в облігації в передбачений в ній термін із виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску);

• право інвестора отримувати у вигляді винагороди певний відсоток номінальної вартості облігації за надані в позику кошти.

Відшкодування (повернення взятих у кредит коштів) називається погашенням облігації. Це остання, четверта фаза у життєвому циклі, що проходить облігація. При здійсненні операції погашення облігацій вони виводяться з обігу – втрачають властивості, які були притаманні їм раніше. Погашення облігацій здійснюється платіжним агентом за дорученням емітента.

Джерелом засобів для погашення позики і сплати відсотків виступають податкові надходження, прибутки або нові позики. Окрім викупу протягом наперед обумовленого терміну, емітент облігації зобов’язаний виплачувати їх власнику фіксований відсоток від номінальної вартості облігації, або дохід у вигляді виграшу, що розігруються у спеціальних тиражах, або здійснювати оплату купонів до облігації. Прибутковість облігацій традиційно залежить від поточних ставок кредитів і депозитів. При цьому облігації виглядають більш привабливо, ніж депозити. У випадку нездатності позичальника оплачувати свої зобов’язання, його майно може бути продано в оплату боргів.

Випускають облігації з метою залучення грошових засобів, а тому вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації. Залежно від статусу емітента, облігації можуть бути державними (державна позика), місцевих органів влади (позика під муніципальну власність), компаній чи їх об’єднань (позика під їх власність), міжнародні (міжнародних економічних організації).

Державними – називаються облігації, що випускаються державою. Вони бувають внутрішніми і зовнішніми.

Внутрішні державні облігації – це облігації, що розміщуються на внутрішньому фінансовому ринку країни. У більшості країн світу вони є найважливішою складовою у структурі державного боргу і суттєво впливають на розвиток економіки.

Державні зовнішні облігації – це облігації, що випущені державою для розміщення на фінансових ринках інших країн. Зовнішні державні облігації, з огляду на обов’язковість виконання по них зобов’язань, вважаються більш ризикованим інвестиційним інструментом, у порівнянні з внутрішніми. Вони є найбільш жорсткими зобов’язаннями, їх недотримання призводить до таких серйозних негативних наслідків для кредитного рейтингу держави, як дефолт – втрата довіри.

Муніципальні облігації – це облігації, що випускаються місцевими органами влади. Вони використовуються місцевими (регіональними) органами влади як інструменти залучення позикових коштів для розв’язання багатьох внутрішніх регіональних проблем.

Облігації, емітентом яких є компанії чи їх об’єднання, називаються корпоративними облігаціями. Засоби, що залучаються шляхом випуску корпоративних облігацій, більшою мірою використовуються для розширення капіталовкладень, розвитку корпорації. Розвинутий ринок корпоративних облігацій виступає важливим інструментом формування ефективної грошово-кредитної політики країни.

Облігації можуть випускатися як у валюті країни, так і у валютах інших країн. Ті з них, що випущені в доларах або євро, можуть отримати статус єврооблігації.

Єврооблігація – це сертифікат, в якому містяться дані про суму боргу в доларах або євровалюті (євро), порядок отримання відсотків відповідно до купонів. Єврооблігації мають різні терміни обігу і випускаються у декількох видах: звичайні (прямі), з плаваючою ставкою відсотка, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, з опціоном, змішані або гібридні.