3.4. Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей – це показник того на скільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економіки за певний період. Він показує скільки разів за певний період грошова одиниця використовується на купівлю товарів і послуг.

Статистично показник швидкості обігу грошей визначається або числом оборотів однойменної одиниці за певний час або тривалістю одного обороту.

V=PQ / M (V=ВВП / М2)

На швидкість обігу грошей впливають такі фактори:

1. Обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва

2. Величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну

3. Рівень розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами в процесі суспільного відтворення

4. Збалансованість попиту і пропозиції на ринку

5. Рівень розвитку маркетингу

6. Рівень інфляції

7. Рівень розвитку економічної інфраструктури

Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси, тобто у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей.

3.5.Закон грошового обігу

Закон грошового обігу – полягає у тому, що протягом певного періоду часу для обігу необхідна об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Кф=Кн (Кн. =∑PQ-∑К+∑П-∑ВП / V )

Кф – фактична маса грошей в обігу

Кн. – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей

ВП – взаємні платежі

Виходячи з рівняння Фішера кількість грошей, що необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг прямо пропорційна номінальному обсязі виробництва ВНП та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці. В країнах з розвинутою ринковою економікою врахування вимог закону здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної міри збалансованості Кф і Кн. та розробки і впровадження в життя відповідно кредитної і бюджетної політики. Збалансованість Кф і Кн. є важливою умовою забезпечення сталості грошей через механізм виведення з рівноваги Кф і Кн. На сталість грошей впливають фактори їх кількості і швидкість обігу. Вони безпосередньо впливають на величину Кф постійно збільшуючи її до Кн., це пояснюється з одного боку – прагненням емітентів отримати додаткові грошові ресурси за рахунок випуску грошових знаків, а з іншого боку – прискоренням обігу грошей внаслідок вдосконалення організації і автоматизації грошового обігу.

6. Механізм грошової емісії

Емісія грошей – являє собою випуск в обіг грошових знаків у всіх формах, що призводить до збільшення загальної величини грошової маси в економіці.

Характер емісії залежить від того яка форма грошей перебуває в обігу у даний історичний період. В умовах обігу повноцінних грошей основними характерними ознаками механізму грошової емісії були наступні:

1. – наявність жорсткого зв’язку між кількістю випущених в обіг грошових знаків та величиною запасів благородних металів

2. – будь-який випуск грошових знаків понад запаси золота і срібла (фідуціарна емісія) був строго лімітований певною обмеженою сумою.

Позитивні риси такого механізму полягали в наступному:

• підтримання купівельної спроможності грошей на незмінному рівні

• забезпечення стабільності цін та стійкості усього грошового обігу в країні

Негативними рисами такого механізму емісії були:

• його не гнучкість, що не дозволяло пристосовувати грошовий обіг до потреб товарообміну

• часте виникнення дефіциту платіжних засобів, що обмежувало економічний розвиток і ріст виробництва

• відсутність у державних регулятивних органів адекватних інструментів впливу на економіку через регулювання грошової маси

Сучасний механізм емісії кредитних грошей не обмежений жорсткими рамками золотого забезпечення, а застосовується на діяльності банківської системи країн. Емісійна діяльність сьогодні належить до виключеної компетенції ЦБ і комерційних банків, відповідно до того, хто саме здійснює випуск грошей в обіг і в яких формах розрізняють первинну і вторинну грошову емісію.

Первинна емісія – це випуск в обіг грошей у готівковій і безготівковій формі, що здійснюється центральним банком країни.

Основними каналами первинної емісії грошей, за якими грошові знаки у готівковій і безготівковій формах надходять в обіг, є наступні:

1. Кредитування комерційних банків, що передбачає зарахування центральним банком відповідних сум коштів на їхні кореспондентські рахунки.

2. Кредитування уряду, що здійснюється через придбання ЦБ державних боргових зобов’язань.

3. Приріст офіційних золотовалютних резервів, що передбачає придбання ЦБ іноземної валюти і золота на внутрішньому валютному ринку країни.

4. Пряме кредитування під-в і організацій, що теоретично може бути каналом емісії грошей, однак у ринкових умовах, як правило, не використовується.

Забезпеченням грошових знаків, що випускаються у процесі первинної емісії слугують активи балансу центрального банку, а саме:

• кредити надані комерційним банкам

• придбанні державні цінні папери

• запаси золота і валюти

У пасиві балансу центрального банку відображаються випущенні в обіг банкноти і монети, а також залишки коштів на рахунках комерційних банків та уряду.

Зміни у активі і пасиві балансу центрального банку визначають первинну емісію грошей.

Вторинна емісія – це випуск грошей у безготівковий грошовий обіг, що здійснюється комерційними банками у процесі кредитно-розрахункових операцій.

Суть такої емісії полягає у тому, що комерційний банк надаючи кредит зараховує цю суму на поточний рахунок клієнта. Позичальник у межах суми отриманого кредиту може виписувати чеки або платіжні доручення для здійснення безготівкових розрахунків. У тому разі, якщо ці кошти використовуються для розрахунків із клієнтом іншого банку, то вони поповнюють ресурси цього банку. І можуть бути використані ним для видачі нових кредитів, а ті в свою чергу для здійснення наступних розрахунків і т. д.

У результаті внаслідок видачі кредитів і здійсненні за рахунок цього безготівкових розрахунків кожен раз створюються нові депозити у вигляді відповідних залишків на поточних банківських рахунках. Як наслідок загальна кількість грошей зростає, тобто відбувається їхня мультиплікація (збільшення).

Мультиплікація грошової маси – це процес збільшення кількості грошей порівняно із початковою внесеною сумую на банківський рахунок унаслідок руху безготівкових грошових знаків через систему комерційного банку.

Ефект мультиплікації досягається за рахунок того, що кошти внесені на банківський рахунок не використовуються їхнім власником відразу, а тому банк може використовувати їх для видачі кредитів іншим клієнтам.

Практичні можливості комерційних банків збільшувати грошову масу в обігу у процесі вторинної емісії обмежується дією трьох основних факторів:

1. величиною обов’язкових резервів, що являють собою певну частину зобов’язань комерційних банків за вкладами, яку вони повинні зберігати у ЦБ

2. сумою залучених кредитних ресурсів, що пов’язано із тим, що кожен комерційний банк може видавати кредитів лише на суму залученим ним ресурсів, тоді як кредити комерційних банків в цілому можуть у декілька разів перевищувати ці ресурси

3. потребами економіки у збільшенні кредиту, що визначаються фазами ділового циклу і впливають на величину попиту на кредити з боку суб’єктів ринку

Максимальна величина грошової маси, що може бути створена системою комерційних банків у процесі вторинної емісії визначається за допомогою такої формули:

М=(1 / r)*Do

М – кінцева величина грошової масив обігу отримана унаслідок вторинної емісії

r – норма обов’язкових резервів встановлена ЦБ для комерційних банків

Do – початкова сума депозиту внесена у комерційний банк

Приріст грошової маси унаслідок вторинної емісії визначається за допомогою формули:

∆М=М-Do

Граничні можливості системи комерційних банків збільшувати грошові маси в обігу обчислюються за допомогою спеціального коефіцієнта – грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор – це показник, який відображає у скільки разів може зрости грошова маса порівняно із початковим внесеним депозитом унаслідок кредитно розрахункових операцій системи комерційних банків. Даний показник є номінальним, тобто він показує у скільки разів теоретично може зрости грошова маса за діючої норми резервування. Він обчислюється за допомогою формули:

m=1 / r

m – грошовий мультиплікатор

r – норма обов’язкових резервів

Фактичний грошовий мультиплікатор – показує у скільки разів може зрости грошова маса порівняно із початковою внесеною сумою за урахуванням того, що частина грошей функціонує поза банками. Він розраховується за формулою:

mф = М3 / В

М3 – величина усієї грошової маси

mф – фактичний рівень грошового мультиплікатора

В – грошова база

4.1.Поняття, структура та основні інститути грошового ринку.

Грошовий ринок-це сукупність економічних відносин,що відображають взаємодію попиту на гроші і грошової пропозиції у масштабах усієї економіки а також система фінансових інститутів,що забезпечує реалізацію цієї взаємодії на практиці.Необхідність грошового ринку обумовлена потребою забезпечення нормального руху грошових потоків між різними економічними агентами у процесі суспільного відтворення.

Гроші виступають об”єктом купівлі-продажу на ринку через те ,що в одних економічних агентів виникає потреба у додаткових фінансових ресурсах,а в інших існує їх тимчасово не використовуваний залишок.Тому механізм грошового ринку сприяє переміщенню коштів між цими агентами.

Структура грошового ринку складається з 2-х основних частин:

1. ринок грошей,що відображає рух короткострокових грошових ресурсів,терміном до 1 року.

2. Ринок капіталів на якому відбувається рух довгострокових грошових коштів терміном понад 1 рік.

Специфіка об”єкту купівлі-продажу на грошовому ринку визначає особливості його структури,що пов”язана із конкретними способами переміщення грошових коштів між економічними агентами.

За цим критерієм структура грошового ринку включає 3 складові частини:

-ринок банківських кредитів(ринок позичкових капіталів),на якому гроші передаються в обмін на зобов”язання повернути їх через певний термін із виплатою процента.

-валютний ринок,на якому валюта однієї країни купується в обмін на національну валюту іншої країни для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

-ринок цінних паперів на якому гроші обмінюються на різні види фондових інструментів,що засвідчують відносини власності або право на отримання боргу і доходу в різних формах.

Таким чином,структуру грошового ринку можна класифікувати за 2-ма основними критеріями : по-перше в залежності від строків на які передаються гроші від одних суб”єктів іншим.По-друге в залежності від способу передачі грошей.

Інститути грошового ринку-це усі ті фінансові установи,які взаємодіючи із економічними агентами сприяють переміщенню між ними грошових коштів у процесі суспільного відтворення.До основних інститутів грошового ринку зокрема належать:

-комерційні банки

-інвестиційні та страхові компанії

-брокерські та дилерські фірми

-кредитні спілки,а також інші фінансові посередники,що забезпечують акумулювання і перерозподіл грошових ресурсів на ринку.

Важливими інститутами грошового ринку є також центральний банк і міністерство фінансів,що забезпечують регулятивний вплив з боку держави на процес переміщення коштів в економіці.

Суб”єктами грошового ринку є усі юридичні та фізичні особи,які берують участь у переміщенні коштів на кредитному,валютному,фондовому ринках.