8.10. Ризик в банківській справі

Банківські ризики – імовірність фінансових втрат комерційних банків при настанні певних подій. Вони поділяються на:

1) зовнішні, що пов’язані з зміною ринкової кон’юнктури, фаз ділового циклу, політичної ситуації та стихійним лихами;

2) внутрішні, пов’язані з особливістю діяльності самого банку. Основним видами таких ризиків є:

1. кредитний ризик – імовірність несплати позичальником основного боргу і %-ів за користування банківським кредитом. Він визначається особливостями фінансово-господарського стану позичальника та змінами його платоспроможності. Основним напрямками мінімізації кредитного ризику є: -попередня оцінка кредитоспроможності позичальника; -втсановлення жорстких вимог щодо забезпечення позичок; -обмеження розмірів кредиту одному позичальнику;

2. процентний ризик – можливість виникнення несприятливих співвідношень між отримуваними та виплачуваними комерційним банком %-ами, що призводить до скорочення банківського прибутку чи до збитків. Мінімізація процентного ризику передбачає оперативне управління структурою банківських активів і пасивів з метою врівноваження тих їхніх статей, які є найбільш чутливими до зміни ринкової норми %-та;

3. валютний ризик – імовірність того, що зміна валютних курсів іноземних валют призведе до збитків банку внаслідок зміни ринкової вартості його активів і пасивів, виражених в іноземній валюті. Основним напрямом мінімізації цього ризику є хеджування, що передбачає укладення додаткових протилежних угод на купівлю-продаж валюти, доходи за яким компенсують імовірні витрати банку;

4. ризики збалансованої ліквідності – можливість втрат внаслідок невідповідності окремих статей активів і пасивів банку за величиною і строками. Напрями мінімізації цього ризику: залучення банком ресурсів на більш тривалі строки, підтримання достатньої величини первинних і вторинних резервів, забезпечення можливості оперативного залучення коштів на міжбанківському ринку;

5. ризик зловживання – імовірність того, що працівники банку, його власники або клієнти порушують чинне законодавство та нормативні акти ЦБ. Мінімізація – посилення систем внутрішнього контролю банку та вдосконалення управління його підрозділами.

9.1. Поняття валютно-кредитних відносин

Валюта – грошова одиниця даної країни, що використовується в міжнародних операціях. Поняття валюта можна трактувати як: національна валюта – визначена законом грошова одиниця даної країни; іноземна валюта – кошти, виражені у грошових знаках інших країн.

Функції валюти:

1. міжнародна міра вартості, що передбачає вираження у валюті ціни на товари і послуги на світовому ринку;

2. міжнародний платіжний засіб, що означає врегулювання зобов’язань між суб’єктами міжнародних економічних відносин за поставлені товари і послуги та за надані кредити;

3. міжнародний резервний засіб, що означає формування державними органами і суб’єктами ринку резервних коштів в іноземних валютах.

Валютні відносини – економічні відносини. Які пов’язані з використанням національних валют та міжнародних грошових одиниць у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік.

Суб’єктами валютних відносин є всі учасники міжнародних економічних операцій, які використовують валюту. Дані операції передбачають також участь їх суб’єктів у міжнародних валютно-кредитних відносинах.

Міжнародні валютно-кредитні відносини – відносини, функціонування яких пов’язане з використанням валюти в процесі обслуговування економічних зв’язків між урядами, юридичними та фізичними особами різних країн. Організація міжнародних валютно-кредитних відносин передбачає:

1. визначення і регулювання валютного курсу;

2. складання платіжного балансу та визначення його сальдо;

3. організація міжнародних розрахункових операцій;

4. надання і погашення міжнародних кредитів.

9.2. Валютний курс і фактори впливу на нього

Валютний курс – вартість валюти однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, групи країн або міжнародних платіжних засобах. Основою для визначення валютного курсу є паритет купівельної спроможності, тобто співвідношення між двома або кількома валютами за їх купівельною спроможністю до певного набору товарів і послуг. Основні фактори впливу на зміну валютного курсу:

1. рівень розвитку національної економіки;

2. кон’юнктура на валютному ринку;

3. темпи інфляції в країні;

4. рівень %-их ставок;

5. стан платіжного балансу країни;

6. валютна політика;

7. конкурентноздатність національної економіки.

В залежності від режиму регулювання валютний курс може бути фіксованим абр плаваючим. Фіксований – той, що встановлюється на незмінному рівні протягом певного періоду часу і передбачає тісне прив’язування курсу національної валюти до іноземної. Плаваючий – означає використання ринкових механізмів регулювання курсових співвідношень валют різних країн на основі попиту і пропозиції.

9.3. Платіжний баланс і його структура

Платіжний баланс – співвідношення усіх фактичних платежів, здійснюваних країною іншим країнам та всіх надходжень фактично отриманих із-за кордону за певний період часу.плтіжний баланс, залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій, включає в себе:

1. торговий баланс, який характеризує співвідношення поступлень від експорту та платежів за імпортом товарів;

2. баланс послуг і некомерційних платежів, що містить дані про рух валюти, не пов'язаний із переміщенням товарних цінностей. Даний рух включає: надходження за міжнародні перевезення, фрахт, страхування, туризм і різні види зв’язку; платежі за таким некомерційним рухом коштів як технічна допомога, перекази пенсій та з/п., військові витрати тощо;

3. баланс руху капіталів і кредитів, що характеризує співвідношення ввозу і вивозу державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.

Головним завданням складання платіжного балансу є визначення його сальдо. Якщо валютні надходження в країну перевищують виплати, то платіжний баланс має активне сальдо. У протилежному випадку – пасивне, тобто має місце дефіцит. Для визначення сальдо платіжного балансу його статті поділяють на 2 групи: основні, що включають зовнішньоекономічні операції, що самі впливають на сальдо платіжного балансу; балансуючі, що включають джерела погашення сальдо платіжного балансу, рух міжнародних кредитів та використання золотовалютних запасів. Підсумок основних і балансуючих статей платіжного балансу завжди має дорівнювати нулю.