К остомаров Микола Іванович

Мико́ла Іва́нович Костома́ров (16 (4) травня 1817, Юрасівка Острогозького повітуВоронезької губернії на Подонні — †19 (7) квітня) 1885 р., Петербург) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, публіцист. Вчився у московському пансіоні, потім через фінансові труднощі мати перевела до пансіону у Воронежі, потім вчився у Воронезькій гімназії і Харківському університеті. Був затверджений у статусі кандидата. Був на військовій службі, став істориком полку. Почав «етнографічні екскурсії» Поет, псевдонім «Ієремія Галка». 1841 – дисертація, присвячена Берестейській унії 1596 року. Друга дисертація – «Про історичне значення російської народної поезії», ідеологічних нарікань не викликала і була успішно захищена 1844 року. Одержав звання магістра. Став вчителем гімназії містечка Рівне на Волині. Але вже 1845 року він переїхав до Києва, де став працювати старшим учителем у гімназії. Викладач російської історії Київського університету. Член Кирило-Мефодіївського братства. Написав «Книгу буття українського народу». Ув’язнення у 1847 р. в Петербурзі, заслання до Саратова (1848 – 1856). Там він займався науковою працею. Після звільнення, у 1857-му він вирушив за кордон, побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії, Франції й Італії. 1858 року М. Костомаров повернувся до Петербурга і продовжив свої наукові пошуки.

В Петербурзькому університеті організовував лекції, які потім були заборонені. На знак протесту 1862 року подав у відставку. Костомаров цілком зосередився на дослідницькій роботі

Помер у своїй квартирі на Васильєвському острові у Петербурзі. Похований 11 квітня 1885 року на Волковому цвинтарі у Петербурзі.

Твори: Книга буття українського народу, Богдан Хмельницький, Руїна, Мазепа, Мазепинці, Бунт Стєньки Разіна, Автобіографія, Російська історія в життєписах її найважливіших діячів, Північноруське народоправство, Непевний час московської держави, Думки про федеративний початок у Древній Русі, Дві руські народності, Риси народної південноруської історії, Правда москвичам про Русь, Правда полякам про Русь, Українські балади, Гілка, Сава Чалий, Переяславська ніч, Останні роки Речі Посполитої, Співець Митуса

Куліш Пантелеймон Олександрович

П антелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (*7 серпня 1819, містечко Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області — †14 лютого 1897, Мотронівка) — українськийписьменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Писав українською та російською.

Не зміг навчатися в Київському університеті, оскільки не мав не мав документального свідчення про дворянське походження.

Викладач в Луцькому дворянському училищі. Історичний роман «Михайло Чарнышенко…», віршовану історичну хроніку «Україна» і оповідання-ідилію «Орися». Згодом Куліш працює в Києві, у Рівному. Петербурзька Академія наук за рекомендацією посилає Куліша у відрядження в Західну Європу.

У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують, його ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. П. Куліш повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права. Двотомна збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси», український буквар і читанка — «Граматка». Мандри по Європі. Першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми». Часто буває у Львові. В останні роки життя

оселяється на хуторі Мотронівка, де і помер.