Микола Садовський
М
ико́ла
Ка́рпович Сад́овський (Тобілевич;
1856, Костувате — 1933, Київ) — актор, режисер і громадський
діяч. Корифей українського побутового
театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.
Вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни іде на фронт добровольцем. Був нагороджений Георгієвським хрестом.
З 1881 р. в професійному театрі у трупі Г. Ашкаренка,М. Кропивницького, М. Старицького, а в 1888
організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще два роки пізніше (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові. Повернувшися до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою працю 1906 р. в Полтаві, а потім діяв аж до1919 р. в Києві. У роки української державности Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів; 1920 р. в Галичині, з 1921 р. — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі. По поверненні до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно (1956 р.).
Садовський спричинився також до збагачення українського репертуару перекладами. Як режисер Садовський виховав цілу плеяду українських акторів. Помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі..
Панас Саксаганський
П
ана́с
Ка́рпович Саксага́нський (справжнє
прізвище — Тобілевич;
*15(27)
травня 1859,
с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині,
тепер Миколаївська
область— †17
вересня 1940) —
визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького,корифей українського
побутового театру. Початкову освіту
здобув у Бобринецькій повітовій
школі. 1877 —
закінчив Єлисаветградське реальне
училище. Сценічну діяльність розпочав
у Єлисаветграді в аматорському гуртку
під орудою М. Кропивницького.
1878 року
пішов на військову службу (Одеська
юнкерська школа). Брав участь в українських
виставах трупи Чернишова. Професійне
творче життя розпочав 1883 року
на сцені Миколаївського театру під
керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького,
виконавши роль Возного в «Наталці
Полтавці».
З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 1890—1898 та 1905—1909 рр. очолював Товариство Українських Акторів. Впродовж 1910—1915 рр. гастролював у трупах Т. Колісниченка.
1915—1916 — працював у Товаристві Українських Акторів під орудою І. Мар'яненка, з 1916 р. — в Товаристві Українських Артистів. У 1918 р. очолював Державний Народний Театр. Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 р. гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).
Творчість: мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням (Возний, Голохвостий («За двома зайцями» ) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»). Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера, «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926). Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерноети актора.