Максимович михайло олександрович

МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ [3(15)9.1804 — 10(22).11.1873] — визначний український вчений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф і письменник. Н. на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії. У 1819 закінчив Новгородсіверську гімназію. Навчався на філологічному і природничому ф-тах Московського ун-ту. В 1827 захистив магістерську дисертацію. Деякий час працював викладачем Московського ун-ту і директором ботанічного саду; з 1833 — професор кафедри ботаніки. В 1834-35 — перший ректор Київського ун-ту св. Володимира, одночасно декан філософського ф-ту. В 1845 під тиском реакційних сил і зважаючи на стан здоров'я, вийшов у відставку. Жив у своїй садибі Михайлова Гора біля с. Прохорівки і займався науковою діяльністю. За наукові заслуги М. був обраний членом Київського, Московського, Петербурзького, Новоросійського ун-тів та багатьох наукових товариств, а з 1871 — член-кореспондент Петербурзької АН. М. — вчений-енциклопедист широкого діапазону — від історії до ботаніки. Як історик М. був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності.

Обстоював державно-правовий зв'язок між княжим і козацько-гетьманським періодом історії України, довів безпідставність твердження М. Погодіна про “великоруське” населення Київщини за княжої доби (“Нарис Києва” і “Листи про Київ до М. Погодіна”). Численні праці М. з історії Київської держави, козаччини, Гетьманщини, гайдамацького руху (“Історичні листи до козаків придніпровських”, “Листи про Б. Хмельницького”, 1859; “Дослідження про гетьмана Конашевича-Сагайдачного”, “Про Лаврську Могилянську школу”, “Бубнівська сотня”, тт. 1-2, 1848-49; “Розповідь про Коліївщину”, “Вісті про гайдамаків” та ін.) мали важливе значення для розвитку української історичної науки. М. — автор цінних праць з археології — “Українські стріли найдавніших часів”, “Археологічні записи про Київ та околиці”. М. поклав початок українській фольклористиці виданням збірників “Малоросійські пісні” (1827), “Українські народні пісні” (1834), “Збірник українських пісень” (1849). Фольклорні видання М. викликали великий інтерес до українського фольклору серед представників інших слов'янських народів. Як мовознавець опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов. М. був засновником і видавцем альманахів “Денниця” (1830-34), “Киевлянин” (1840, 1841, 1850), “Украинец” (1859, 1864). М. — автор віршованого перекладу “Слова о полку Ігоревім” українською і російською мовами. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі — “Руської Правди”, “Повісті минулих літ”. Опублікував багато цінних документів — грамот, універсалів, актів тощо. М. переклав псалми на українську мову й написав низку віршів, у т.ч. “Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна”, присвячений Т. Шевченкові. Автор етимологічного українського правопису т.зв. “максимовичівки”. Наукові праці М. в галузі природознавства (“Про системи рослинного царства”, 1827; “Основи ботаніки”, тт. 1-2, 1828-31; “Роздуми про природу”, 1831) дають підстави вважати вченого одним з основоположників вітчизняної ботаніки.

Гулак-Артемовський Петро Петрович

П етро́ Петро́вич Гула́к-Артемо́вський (*27 січня 1790, Городище — †13 жовтня 1865) — укр. письменник, вчений, перекладач, поет. Народився в м. Городище Київської губернії в сім'ї священнослужителя. Освіту здобув у семінарії, потім у Київській духовній академії. Викладав в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. У 1817 р. переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету. З 1820 р. йому було доручено викладання російської історії, географії та статистики. У 1821 р. П.П. Гулак-Артемовський здав кандидатський і магістерський іспит, захистив дисертацію на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» і отримав ступінь магістра. Через два роки був обраний ад'юнктом російської історії та статистики, у 1825 - екстраордінаним; 1828 - ординарним професором. У 1831 і 1833 рр. - секретар етико-політичного відділення, член училищного комітету при Харківському університеті. З 1841 р. до виходу у відставку в 1849 р. - ректор Харківського університету. У 1855 р. Гулак-Артемовський обраний почесним членом Харківського університету. Крім того, П.П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті благородних дівчат, а з 1827 р. також керував навчальною частиною Полтавського інституту благородних дівчат. Як письменник отримав популярність своїми байками. Ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Належав до числа засновників «Українського журналу». Член Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві. Творчість: байки, притчі, вірші, послання, балади («Твардовський», «Рибалка»). Байка «Пан та собака».  

Остроградський Михайло Васильович

О строгра́дський Миха́йло Васи́льович (*24 вересня 1801, Пашенівка Полтавської губернії — †1 січня 1862, Полтава) — видатний український математик, походить із козацько-старшинського роду Остроградських. У 1816—1820 рр. навчався в Харківському університеті, 1822—1828 рр. вдосконалював свої студії у Collège de France у Парижі. Працював переважно у Франції та Росії. З 1828 р. професор вищих шкіл у Петербурзі. Учень Лапласа, Ампера. Викладач Колегії Анрі IV (Париж), професор Петербурзького університету та Морського кадетського корпусу, член Петербурзької АН (з 1830, у віці 29 років), Паризької (з 1856 р.), Римської й Туринської Академій наук. Автор 40 праць з математичного аналізу (нескінченно-малих, інтеґрування раціональних функцій),математичної фізики (диференціальні рівняння поширення тепла у рідких твердих тілах),теоретичної механіки (принцип можливих переміщень, варіаційні принципи механіки,теорія удару, теорія пружності, поширення хвиль на поверхні рідини тощо), написаних переважно французькою мовою, друкованих у «Мемуарах» і «Бюлетенях» Петербурзької АН. Остроградський встановив формулу перетворення інтеґрала по об'єму в інтеґрал по поверхні, названу його ім'ям (формула Остроградського, 1828, опублікована 1831) Світ знає його дослідження з теорії чисел, алгебри, теорії імовірностей та варіаційного числення. Приятелював з Тарасом Шевченком. Член-кореспондент Паризької Академії наук, Російської, Туринської, Римської, Американської академій, почесний доктор Київського, Московського та багатьох інших університетів. ЮНЕСКО у 2001 році внесла М.Остроградського до переліку видатних математиків світу.