Микола Леонтович ( 1877 - 1921)

Видатний український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог.  Творець класичних зразків української хорової музики. Автор численних обробок українських народних пісень, оригінальних творів: "Праля", "Козака несуть", "Щедрик", "Дударик", "Піють півні", хори "Льодолом", "Літні тони", "Моя пісня". Вчився в Немирівській гімназії, Шаргородському початковому духовному училищі, Подільській духовній семінарії. Працює сільським вчителем. У селі Чукові організував самодіяльний симфонічний оркестр. Видав дві збірки пісень. Вчителює на Донбасі. де вчителює. Під час революції 1905 року організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Змушений повернутися на Поділля. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. 1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки. Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Г.Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим симфонічним твором - народно-фантастичною оперою "На русалчин великдень" за однойменною казкою Б.Грінченка. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу "На русалчин великдень". Був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати з метою пограбування.

З аболотний Данило Кирилович

Дани́ло Кири́лович Заболо́тний (*1866, Чоботарка (нині — Заболотне Крижопільського району Вінницької області) — †1929) — український мікробіолог, епідеміолог, Президент АН УРСР (1928—1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві. Закінчив Новоросійський (1891 р.) та Київський (1894 р.) університети. У 1889—1891 рр. працював на Одеській бактеріологічній станції, де вивчав мікроби снігу, опрацьовував питання імунізації ховрахів проти холери тощо. У 1894—1895 рр. працював лікарем у Подільській губернії, у 1895—1897 рр. — у Київському військовому шпиталі. У 1898—1928 рр. — професор Жіночого медичного інституту в Петербурзі, де організував першу в Росії кафедру бактеріології (1898 р.). Водночас у 1919—1923 рр. — ректор Одеського медичного інституту, в якому створив першу у світі кафедру епідеміології (1920 р.). У 1924—1928 рр. — професор Військово-медичної академії у Ленінграді. У 1928—1929 рр. — президент ВУАН, заснував Інститут мікробіології та епідеміології в Києві. Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб — чуми, холери й сифілісу. Найважливіші роботи: «Про фосфоресценцію живих організмів»; «Дослідження по холері»; «Дослідження по чумі»; «Імунітет при заразливих хворобах», «Аглютинація при тифі»; «Про внутріклітинні ферменти лейкоцитів».