П имоненко Микола Корнилович

Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (*9 березня 1862, Київ — †26 березня 1912) —український художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. Навчався у художній школі М. Мурашка та петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив. Повернувшись до Києва, викладав у малювальній школі М. Мурашка. З 1899 року і до кінця свого життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. 1883 року одружився з дочкоюВ. Д. Орловського, жив у окремому будинку у Малютінці на території садиби. В 1901 був одним з організаторів Київського художнього училища. У 1912 році, знаходячись у розквіті творчих сил, М. Пимоненко помер. Поховано його на Лук'янівському цвинтарі. Твори побутового жанру на сільську тематику: «Сінокіс», «Проводи рекрутів», «Жниця» та ін. Глибоке розуміння життя народу яскраво проявилося в таких картинах, як «Свати», «У похід», «Ярмарок», «Весілля в Київській губернії», «Ворожіння». Також художник у своїй творчості звертався до портрета. У Національному художньому музеї України творам цього майстра відведено цілий зал.

Василь Стефаник

В асиль Стефаник (.1871 —1936) — видатний український письменник і громадський діяч. Середню освіту здобув у гімназіях Коломиї та Дрогобича. Вивчав медицину у Краківському ун-ті. Літературну діяльність розпочав у 1890, опублікувавши у журналі “Народ” статтю “Жолудки наших робітних людей і читальні”. Протягом 1890-1897 писав ліричні етюди, поезії в прозі. Вперше опублікував свої художні твори (новели) в 1897 у чернівецькій газеті “Праця” (“Синя книжечка”, “Виводили з села”, “Стратився”, “У корчмі”, “Побожна”, “Сама-самісінька”). У 1899 виходить перша збірка новел С. “Синя книжечка”, згодом — “Камінний хрест” (1900), “Дорога” (1901), у 1905 — вибрані оповідання “Моє слово” (тут вміщено лише два нові твори — “Моє слово” і “Суд”). У 1903 під час відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві познайомився з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Коцюбинським, тоді ж відвідав могилу Т. Шевченка у Каневі. З 1902 до 1916 не писав нових творів, займався громадською діяльністю. З 1904 жив у с. Стецеві. У 1908 обраний послом австрійського парламенту у Відні. З 1910 жив у рідному селі. Під час Першої світової війни 1914-18 перебував здебільшого у Відні, на поч. 1919 відвідав Київ. З 1916 повернувся до літературної творчості. Із творів, написаних під час війни та у повоєнний час, склалася збірка новел “Земля”. Після тяжкої хвороби помер у с. Русові.

Крушельницька Соломія Амвросіївна

С оломі́я Амвро́сіївна Крушельни́цька (1872, село Білявинці, Бучацького району Тернопільської області — 1952, Львів) — відома українська оперна співачка, педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття.. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу був успіхом і визнанням української музики й мистецтва. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. Навчалася в Тернопільській гімназії, Львівській консерваторії. У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда». Перший оперний дебют Соломія Крушельницька виконала 15 квітня 1893 року, зігравши роль Леонори у виставі італійського композитора Г. Доніцетті "Фаворитка" на сцені Львівського оперного театру. Восени 1893 року Соломія їде вчитися до Італії.

З 1894 року Крушельницька виступає в Львівській опері. У другій половині 1890 року почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу. В 1920 році Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену. Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці. У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С.Крушельницької. У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію. Під час німецької окупації Львова С. Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу. У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Пізніше диплом був знайдений. У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. 16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С. А. Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою друга і наставника — Івана Франка.