Терміни та поняття

Земства – органи місцевого самоуправління в царській Росії, що існували в більшості губерній з 1865 до 1918 р. До компетенції земств входили місцеве господарство, соціальні й освітні справи.  

Громадівський рух – форма національно-визвольного руху, діяльність суспільних об’єднань української інтелігенції в др. пол. XIX – пер. пол. XX ст. Громади займалися видавничою справою, організацією недільних шкіл, бібліотек, публічних лекцій.

Братство Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.

Чигиринська змова 1877 — спроба селянського повстання, підготованого гуртком революціонерів-народників «Таємна дружина» в Чигиринському повіті Київської губернії. Організатором змови був Яків Стефанович, який використав фальшиві грамоти, що в них нібито цар закликав селян повстати проти панів. Він також закликав малоземельних селян не сплачувати податків і домагатися розподілу панських земель. Селянський рух охоплював 40 сіл, його осередком було село Шабельники. Повстання було призначене на жовтень 1877 року, але змова була розкрита

А нтонович володимир боніфатієвич

АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЄВИЧ (1834 – 1908) —історик, археолог, етнограф. Закінчив медичний і історико-філологічний ф-ти Київського ун-ту. Голова київської Громади. Належав до угрупування хлопоманів. В 1881 очолив Історичне товариство Нестора-літописця. Був одним з ініціаторів «нової ери». Автор праць з історії України: «Про походження козацтва», «Про гайдамацтво», з археології — «Розкопки в землі древлян», «Археологічна карта Київської губернії», «Археологічна карта Волинської губернії»; з етнографії — «Чаклунство», «Історичні пісні малоросійського народу». А. зібрав і видав 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», в яких були вміщені цінні матеріали з історії Правобережної України 16-18 ст. А.  — представник народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків в особі своїх учнів (Д. Багалій, М. Грушевський). Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, підтримував тісні зв'язки з Галичиною. Виступав ініціатором переїзду М. Грушевського до Львова і створення там українського наукового центру.

Драгоманов михайло петрович

Д РАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ (1841 —1895) — відомий український громадсько-політичний діяч, літературознавець, історик, публіцист, фольклорист, економіст, філософ. Н. у м. Гадячі на Полтавщині. Історико-філологічний факультет Київського ун-ту. Доцент на кафедрі античної історії ун-ту. Перебував у закордонному вирядженні. Учасник ПД-ЗХ Відділення Російського Географічного Товариства і київської громади. Репресії. Переїхав до Відня, а незабаром до Швейцарії. Видавав журнал «Громада» у Женеві. Професор кафедри історії в Софійському університеті в Болгарії. Помер Д. у 1895. Похований у Софії. Він був прихильником ідей демократизму та федералізму, виступав проти українського регіонального сепаратизму, за соціалізм. Опублікував багато праць, присвячених українській народній творчості: «Исторические песни малорусского народа», «Малорусские народные предания й рассказы», «Нові українські пісні про громадські справи», «Політичні пісні українського народу ХVІІІ-ХІХ ст.».