Включення українських земель в склад Російської імперії

Адміністративно-територіальний устрій

• 3 генерал-губернаторства, кожне з яких в свою чергу поділялося на три губернії: Харківська, Чернігівська і Полтавська – на Слобожанщині, Київська, Волинська та Подільська на Правобережжі (грудень 1796 р.), Катеринославська, Херсонська і Таврійська в ПД (Степовій) Україні.

• На чолі губернії – губернатор, якого призначав імператор.

• Губернії ділилися на повіти. Функції міліції у повітах капітан-справник, у містах – городничих.

• Українцями були заселені великі райони Кубані, Війська Донського, Воронежчини, Курської, Гродненської, Могилівської губернії і частина Бессарабії.

Чисельність населення та його етнічний склад

• В Росії – 7,8 млн., в Австрії - 2,2 млн.

• Зростання населення. У 19 ст. зросла кількість населення Степової України = Новоросії.

• Антиукраїнська міграційна політика Російської імперії → частка українців ↓, відсоток росіян, євреїв і т.п. ↑

• Для євреїв царський уряд впровадив так звану смугу осілості, заборонивши їм переселятися на схід за територію колишньої Речі Посполитої. Тому більшість єврейського населення скупчувалась у містах України.

• Кіровоградська область = Нова Сербія, Донецька область – Слов’яносербія, Кіровоград = Єлисаветград.

• Скорочення мусульманської частини Півдня. Еміграція татар.

• У СХ Галичині українця становили 2/3 населення.

• Переселення в ЗХ Україну іноземних колоністів: у СХ Галичину – німців, у ПН Буковину – німців і румунів, у Закарпаття – угорців.

• Міграційна політика використовувалася як засіб для розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Національне життя.

1. Встановлення матеріальної та духовної зверхності панівної нації, уніфікація

2. Укр. позбавили права на власну освіту і користування укр. мовою, обмежували вільний розвиток укр. культури.

3. Антиукраїнська політика ↑ за Миколи I (1825 – 1855)

4. Для різних регіонів України використовувалися назви: ПД-ЗХ Росія, ЗХ Росія, ПД Росія або Новоросія.

5. На західноукраїнських землях дискримінаційна національна політика Австрійської монархії поєднувалася з утисками за національною ознакою з боку польської шляхти у СХ Галичині, угорських панів – в Закарпатті. Румунських бояр – на Буковині.

Соціальне становище

1. Селянство Лівобережжя знову закріпачувалося.

2. Кріпосні селяни відбували рекрутчину

3. Державні селяни перебували під постійною загрозою переведення на становище військових поселенців.

4. Розміри панщини постійно зростали

5. Міста (за незначним винятком, наприклад Львів), не мали самоврядування.

6. Нерідко населення невеликих міст відбувало панщину та інші повинності нарівні з селянами.