93. Пошивне виробництво

Операції пошивного виробництва поділяються на такі: підготовка і розкрій підкладкових тканин, виготовлення утеплюючої прокладки, комплектування, з'єднання (збирання хутряного скрою, підкладки і утеплюючої прокладки в готовий виріб, його обробка).

Пошивне виробництво починається з підготовки підкладкових тканин до розкрою; потім розкладають лекала на тканині і розкроюють настил. Утеплюючу прокладку виготовляють окремо, використовуючи різні матеріали, а також прокладочні для надання різним деталям певної форми.

Комплект деталей для хутряного виробу складається з хутряного скрою, прокладкової тканини, підкладки, утеплюючих матеріалів і фурнітури.

Збирання хутряного скрою і допоміжних матеріалів складається з різних операцій. Для підвищення міцності виробу на усій деталі хутряного скрою, виготовленого із середніх і дрібних напівфабрикатів (ховрашок, кролик, каракуль тощо), наклеюють прокладкову тканину. Це надає виробу більшої міцності і формостійкості. Прокладкову тканину не наклеюють на деталі виробів, що виготовлені з великих напівфабрикатів (овчину, шкури морського звіра). У місцях, які витягуються при носінні (по краю бортів, лацканів, по плечовим швам, виточкам, проймам тощо), прокладають тасьму. Після вшивання утеплюючих матеріалів верх з'єднують із підкладкою.

Обробка хутряних виробів складається з таких операцій: чистки хутра і підкладки, прасування, підрівнювання, розчісування волосяного покриву і вибивання. Після цього вироби надходять до контролера відділу технічного контролю.

94. Методи розкрою

У кушнірському виробництві використовують прості і складні методи розкрою шкурок.

Прості методи розкрою використовують для обкроювання підібраних для виробів шкурок за шаблонами певних розмірів і форм і надання шкуркам форм різної конфігурації.

При цьому краї шкурки підрівнюють, обрізають голову, шию, лапи, тобто надають шкуркам форми пластин різної конфігурації. Боки шкурки обрізають таким чином, щоб хребет розташовувався точно по центру.

Для з'єднання шкурок використовують різні види швів: прямий, хвилястий, пилка конусоподібна, пилка прямокутна і фігурна. Важливо, щоб шов не був помітний з боку волосяного покриву.

Складні методи розкрою дозволяють тією чи іншою мірою змінити форму і лінійні розміри шкурок, густоту і напрям волосяного покриву, а також малюнок хутра. До складних методів розкрою відносяться: розпускання, осадження, розбиття, перекидання, спайки, розшивання, перфорація.

Розпускання - використовують у тих випадках, коли необхідно збільшити довжину шкурки за рахунок ширини. При розпусканні зміщують клиноподібно розрізані смужки з наступним їх зшиванням під кутом 30, 40 або 60° до лінії хребта. Кут залежить від стану волосяного покриву.

Розпускання завжди починають робити з озадку. Розрізи виконують не до кінця, залишивши невелику перемичку, яку розрізають при зшиванні лінії розрізу, зсуваючи клини на відстань зміщення.

При виконанні багатоклинних розпускань кути клинів повинні розташовуватися на одному рівні, а кут середнього клину - на лінії хребта. Для збереження лінії хребта шкурки кут розпускання повинен бути мінімальним. Чим більший кут клину розпускання, тим більше порушується лінія хребта.

Розпускання використовують при розкрої шкурок середньо- і довговолосих, а також шкурок сірого каракулю.

Осадження - збільшення ширини шкурки в шийній або озадковій частині за рахунок скорочення її довжини. Спочатку з боку волосяного покриву намічають лінію хребта, яку потім переносять на внутрішній бік шкурки. Залежно від того, наскільки розширити шкурку, намічають лінії симетричних розрізів (2 - 4). Шкурки розрізають на клиноподібні ремінці і зшивають зі зміщенням під великим кутом.

Осадження використовують при розкрої шкурок білька, видри, куниці, соболя, чорного і сірого каракулю.

Спайка (зрощування) - спосіб розкрою шкурок, при якому з'єднують дві або більше шкурок за довжиною.

Шкурки розкроюють за наміченими поперечними лініями, відокремлюючи топографічні ділянки з врахуванням висоти і напряму волосяного покриву.

Залежно від структури волосяного покриву таких ліній розрізу на одній шкурці може бути від 1 до 12. Якщо беруть, наприклад, дві шкурки, то кожну топографічну ділянку першої шкурки нумерують парними номерами, а на другій -непарними. Шкурки розрізають за наміченими лініями. Потім смужки послідовно укладають за порядковими номерами і зшивають у одну шкурку.

Розбиття - використовують, коли з двох різних за довжиною шкурок необхідно отримати дві однакові.

Шкурки розрізають уздовж і поперек на чотири нерівні частини. Урівнюють шкурки шляхом переміщення цих частин. Розбиття використовують як самостійний метод розкрою шкурок при виготовленні комірів, пальто, жакетів та інших виробів. У даному випадку шкурки розкроюють за хребтовою лінією і з'єднують половинки хребтом до боку. При суворому дотриманні пропорцій і симетричності розташування половинок до боку можна отримати чітко виражений малюнок верху хутряного виробу.

Перекидання - використовують у тих випадках, коли з однієї шкурки необхідно зробити декілька або з кількох одну, не порушуючи загальної топографії волосяного покриву.

Для отримання з однієї шкурки двох пластин її розрізають на парну кількість вузьких поздовжніх смужок, нумерують їх за порядком, а потім зшивають: усі смужки окремо з парними і непарними номерами.

При складанні однієї шкурки з двох або кількох підібраних їх також розрізають на вузькі смужки, нумерують і зшивають парні і непарні номери.

За таким способом розкрою можна отримати з половинки цілу шкурку. Для цього половинку розкроюють на парне число смужок, смужку хребтової частини розташовують у центрі, а по обидва боки від неї: парні смужки - праворуч, непарні - ліворуч.

Розшивання - збільшення шкурок у довжину або ширину шляхом вшивання між смужками шкурки смужок іншого матеріалу (шкіри, тканини, тасьми), ширина якого не повинна перевищувати 1 см.

Розшивання виконують упоперек, поздовж, діагональо і клинами. Якщо шкурку необхідно збільшити за довжиною і шириною, використовують комбіноване розшивання. Цей метод використовують тільки на довговолосих шкурках.

Розсування - допоміжний метод розкрою для заокруглення відльотів комірів, виконання різних форм воланів, для змінення напряму волосяного покриву. Розрізняють два різновиди методу: розсування без розпускання і розсування з двоклинним розпусканням. Перший спосіб використовується для надання невеликого заокруглення шкурці, другий - для отримання більшої крутистості заокруглення і виконання ліній хвилястоподібної форми.

Перфорація - зміна конфігурації шкурки розкроєм. Шкурку розкреслюють горизонтальними лініями на відстані 10 мм. Потім через 10 - 15 мм у поперечному напряму роблять короткі надсічки, які повинні бути зміщеними одна відносно одної. Шкурку зволожують, після чого її можна розтягти до половини початкової довжини. Після такої операції ширина шкурки зменшується, але збільшується Її довжина і площа.

У останні роки з'явилися нові методи розкрою хутряного напівфабрикату. Наприклад, метод формування на дерев'яних і металевих правилках для виготовлення з шкурок норки різних розмірів, вичинених трубкою, комірів шалевого фасону. Шкурки вичиняють з боку шкірної тканини (не розрізаючи по череву), обрізають голівку на рівні міжвіччя, підчищають озадок, зволожують шкірну тканину і надягають на правилку відповідного фасону і розміру волосяним покривом назовні. Після висушування шкурку розрізають по хребтовій лінії і череву на дві половинки, зрівнюють їх з лекалом, потім зшивають половинки (озадок із озадком).

Шкурки зшивають на спеціальних швейних машинах, що утворюють малопомітні шви з боку волосяного покриву.

Номери голок та ниток, а також кількість стьобків на 1 см шва, залежать від товщини шкірної тканини. При неправильному використанні голок і ниток утворюються пропуски строчки, великі отвори в шкірній тканині, ламаються голки і рвуться нитки.

При зшиванні на хутряних шкурках утворюються складки і нерівності. Зшитий скрій зволожують водою або спеціальним розчином (кухонна сіль, гліцерин, алюмінієвий галун), потім правлять, надаючи йому форму відповідно лекала. Після цього скрій сушать у спеціальних сушарках для отримання необхідної форми і видалення надлишкової вологи.

До операцій обробки відносять: видалення дефектів, що виникли, вибивання і запрасування волосяного покриву, обрізання виробу за лекалами, розчісування.