2. Основні функції наголосу такі:

1)     об’єднуюча – формує фонетичну єдність слова; навколо наголошеного складу групуються ненаголошені; у слові наголос може бути кореневим, префіксальним, суфіксальним, флективним;

2)     розчленовуюча – розмежовує слова в мовленнєвому потоці; цю роль виконує і логічний наголос, і смислорозрізнювальний фразовий (як би – якби́, зате́ – за те, важкохво́рий, суспільно ко́рисний);

3)     словорозрізнювальна – розрізняє слова одного звукокомплексу, але різного значення (омографи): му́ка – мука́, за́мок – замо́к, лу́па – лупа́;

4)     форморозрізнювальна – розрізняє граматичні форми слів: сто́рони – сторони́, ру́ки – руки́, со́сни – сосни́.

3. Акцентуаційні норми беруть за основу живе народнорозмовне мовлення, тому ці норми частіше змінюються, відбувається їх уточнення, що є однією з причин типових помилок у наголошуванні слів. Тому словники наголосів повинні бути настільною книгою спеціаліста.

Норми наголошування засвоюються зі звучання вголос чи «про себе» добрих зразків та зі словників. Наголос в українській мові стоїть у тому місці, де він сприяє чіткому звучанню усіх складів, усього слова. Власні назви іншомовного походження переважно зберігають наголос, який вони мають у мові, з якої запозичені. В основу правил наголошування українських власних назв покладено традиційний, історичний підхід, що вимагає від мовця знання цієї історичної традиції.

В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос вільний і рухомий.

Вільний, бо немає постійного місця у слові, як, наприклад, у польській – на передостанньому складі. У нашій мові він може виступати на передостанньому (учитель, Микола), на третьому від кінця (гарнесенько), на четвертому від кінця(перебільшувати), на п’ятому від кінця (Лаврентійовича) і навіть на шостому від кінця складі (заокруглюватимуться).

Рухомий, бо може змінювати своє місце в різних формах одного і того самого слова (учитель — учителі —учителювати).

Неправильне наголошування складів слів у мовному потоці, як і неправильна вимова їх, позбавляє виразності і краси звучання мови, характеризує низьку культуру людини. Крім цього, може порушуватися смислове значення окремих фраз або й зовсім вони руйнуватимуться.

Акцентуаційні особливості української мови різноманітні і складні. Знання особливостей наголосу для читця таке важливе, як і знання правил вимови голосних і приголосних. Проте в мовній практиці багатьох учителів ще помітні серйозні порушення нормативного наголосу. Неправильно вимовляють в основному такі слова: вірші, віршів, навчання, читання, запитання, оцінка, дочка, шофер, партер, житло, засуха, симетрія, центнер, міліметр, сантиметр, кілометр, знаменник, чисельник, добуток, виразний, новий, старий, твердий, чарівний, черговий, одинадцять, чотирнадцять.

їх слід вимовляти: вірші, віршів, навчання, читання, запитання, оцінка, дочка, шофер, партер, житло, засуха, симетрія, центнер, знаменник, чисельник, добуток, виразний, новий, старий, твердий, чарівний, черговий, одинадцять, чотирнадцять.

Причиною неправильного наголошення слів у багатьох мовців є вплив місцевої говірки (хо́джу, ро́блю, гово́рю) та російської мови (но́вий, ста́рий, оди́надцять), але й не менш важливою причиною є також небажання перевірити сумнівний наголос, недбале ставлення до своєї мови, а отже, нехтування почуттям власної гідності.

Щоб уникнути типових порушень нормативного наголосу, необхідно добре усвідомити і засвоїти найхарактерніші його особливості, що вкладаються в ряд певних загальних правил.