Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1.     Що вивчає синтаксис.

2.     Синтаксичні норми.

3.     Порядок слів у реченні.

4.     Координація підмета з присудком.

5.     Прийменникове керування.

6.     Однорідні члени речення.

Мова існує у двох тісно пов’язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів, які зберігаються в людській пам’яті) і в мовленні (творення речень і тексту). Мовлення існує в усній і писемній формах.

Мовні засоби – фонеми, морфеми, слова, словосполучення – не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення. Усе це лише інвентар, за допомогою якого передається інформація, думка, її треба певним чином організувати, поєднати. І тут визначальну роль відіграє синтаксис.

Якщо морфологія встановлює граматичні властивості певних розрядів слів (наприклад, відмінювання іменників за відмінками й числами, змінювання дієслів за способами, часами, особами, числами тощо), то синтаксис визначає, як ці граматичні властивості слід використовувати, щоб з окремих слів утворити речення, а відтак – і текст.

Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами, які об’єднуємо в словосполучення, а ті – спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.

Синтаксис починається із словоформи, а далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту. Оволодіння цими відгалуженнями синтаксису забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого – правильне розуміння чужих висловлювань.

Центральною одиницею синтаксису є речення.

Синтаксис української мови володіє великим багатством засобів, способів, типів побудови дуже несхожих одне на одне речень. Можна використовувати в мовленні прості речення, а можна й складні; можна ввести в речення сполучники сурядності, а можна й не вводити… Звісно, для того, щоб використовувати гнучку систему синтаксичних засобів нашої мови, її потрібно добре знати не тільки в теорії, а й на практиці (в мовленнєвому оточенні).

Синтаксичні норми виявляються в усталених зразках побудови словосполучень, речень, у способах поєднання слів і речень. Наприклад, нормою є вживання форм словосполучень два (три, чотири) зошити, п’ять зошитів (а не два зошитів чи п’ять зошити).

Синтаксична правильність мовлення:

1.     Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв’язки між словоформами.

2.     Уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови: день у день (а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі), ні в чому не потурати ледарям (а не ніякої поблажки не давати ледарям), спало на думку (а не прийшло в голову), збити з пантелику (а не збити з толку).

3.     Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудовані на основі зв’язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників (займенників) і прийменники: Кожен був сповнений гордості (а негордістю), ми не повинні проходити повз ті недоліки (а не повз тих недоліків), для творів О. Гончара властива (чипритаманна) різноманітна тематика (а не для творів О. Гончара характерна різноманітна тематика).

4.     У мові учнів звичайно переважають прості, неускладнені речення. Проте користуватися тільки такими конструкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд з простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.

5.     Зворотний порядок пов’язується з семантико-стилістичними особливостями мовлення і характеризується інтонаційним виділенням певного члена речення. Такий порядок слів широко використовується у художньому стилі, в усній народній творчості, у розмовному мовленні як образний експресивно-стилістичний засіб. Наприклад: Виточу, вигострю зброю іскристу. (Леся Українка.)

6.     Дієприслівник передає додаткову дію по відношенню до основної, вираженої дієсловом-присудком, і стосується одного і того ж предмета. Наприклад: Прочитавши це слово, ми уявили людину з ніжним поглядом (а не Прочитавши це слово, в нашому уявленні постає людина з ніжним поглядом). Повернувшись у село, він турбувався, як ідуть справи у школі (а не Коли він повернувся у село, його хвилює...).

7.     Дієприкметникові звороти виступають як синоніми до підрядних означальних. Речення з дієприкметниковим зворотом характеризується більшою синтаксично-інтонаційною цілісністю, ніж складнопідрядне. Порівняйте: Ротою тепер командував гвардії старший лейтенант, надісланий з резерву. (О. Гончар.) і Ротою тепер командував гвардії старший лейтенант, якого надіслали з резерву.

8.     Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття. Наприклад: В густім зеленім березовим гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко).

ІІ. Самостійна робота