Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1.     Зв’язок достатності і ясності з іншими комунікативними ознаками.

2.     Яке мовлення можна вважати достатнім і зрозумілим.

3.     Вплив мовної структури та позамовних обставин на достатність і ясність мовлення.

1. Ці комунікативні ознаки мовлення безпосередньо пов’язані з усіма проаналізованими на попередніх самостійних заняттях, особливо з точністю і логічністю.

Достатнім є мовлення, яке не викликає запитань щодо його змісту, зрозуміле для співрозмовника без додаткової інформації, не залишає нез’ясованим жоден аспект розмови.

Ясне, тобто зрозуміле мовлення теж характеризується доступністю його змісту і форми, а отже виразністю по суті думки і засобів її реалізації в усній чи писемній формі (засобів лексичних, емоційно – експресивних, структурно – логічної організації фрази) тощо.

Достатність і ясність мовлення залежать як від суто мовної його структури, так і від численних позамовних обставин спілкування (усного чи письмового) – від психологічної сумісності / несумісності співрозмовників, спорідненості / неспорідненості виду діяльності, рівня освіченості (поінформованості) щодо теми спілкування, ординарності / неординарності ситуації спілкування тощо.

З огляду на це достатність і ясність фактично уже прокоментовано.

ІІ. Самостійна робота

Завдання 1

Ознайомитися з наведеними правилами спору і висловити свої міркування щодо змісту і засобів самовиховання за кожним правилом:

І. Кожен учасник спору має право:

1. Висувати будь-яке судження, яке стосується теми спору, як тезу або аргумент у формі ствердження або у формі запитання.

2. Погоджуватися з будь-яким судженням, висловленим іншим учасником спору.

3. Піддавати сумніву будь-яке судження, висловлене іншим учасником (хід: «наведіть докази»).

4. Відкидати будь-яке судження, висловлене іншим учасником (хід: «не погоджуюсь»).

5. Взяти назад будь-яке судження, висловлене раніше (хід: «беру назад»).

ІІ. Кожен учасник спору зобов’язаний:

1. На хід співбесідника «висуваю», «хіба не так, що …?» відповідати контрходами «згоден» або «наведіть докази».

2. На хід «наведіть докази» відповідати контрходами «висуваю», «хіба не так, що …?».

3. На хід «не згоден» відповідати контрходами «висуваю», «хіба не так, що …?», «наведіть докази» або «беру назад»

4. На хід «беру назад» відповідати контрходами «згоден», «не згоден», «доведіть».

5. На хід «хіба не так, що…?» відповідати контрходами «згоден», «не згоден».

Завдання 2

Пояснити причини непорозумінь, які виникли між співрозмовниками.

І. – Знаєш, – каже один хлопчик іншому, – я вмію говорити по-китайськи, по-японськи й по-арабськи.

– Не може бути!

– Якщо не віриш, давай поб’ємося об заклад.

– Давай! Ну, починай говорити по-китайськи.

– Будь ласка, «по-китайськи», «по-китайськи», «по-китайськи»… Достатньо?

– Нічого не розумію.

– Ну, звичайно, я ж кажу «по-китайськи». Якщо хочеш, ще скажу: «по-китайськи», «по-китайськи»… Який же ти некмітливий. Ми ж посперечались про те, що я зумію говорити «по-китайськи», ось я і кажу «по-китайськи»… А ти програв заклад… Якщо хочеш, я буду говорити «по-арабськи»…

ІІ. – Ні до чого вивчати всі частини мови, – каже учень. – Цілком достатньо знати лише іменники. Інших частин мови просто немає.

– А дієслово? А прислівник?

– Дієслово – це іменник, прислівник – теж.

– Якщо так розмірковувати, то і прикметник, і займенник – іменники?

– Звичайно, і вони іменники.

ІІІ. Одного чоловіка, який ніколи не бачив жирафу, довго переконували, що у жирафи дуже довга шия. Але чоловік у це ніяк не хотів повірити.

– Не може бути, – твердив він. – Ніяк не може бути.

Врешті – решт його повели в зоопарк, підвели до клітки з жирафою і сказали:

– Ну ось, бачиш, яка в нього шия?

Чоловік сплеснув руками і вигукнув:

– Не може бути! («Цікава психологія»).