Завдання 1

Випишіть окремо плеоназми, тавтологію, повтори.

1. А ти осталася одна, одна – однісінька надворі (Т. Шевченко). 2. Купив свічку раз купець. 3. Подивлюся та й заплачу гіркими сльозами (В. Кулик). 4. Чи ти рано, до схід сонця, Богу не молилась? 5. Тяжко, Боже, на чужині вік свій вікувати (С. Воробкевич). 6. У тій мові ми співали, в ній казки казали (С. Воробкевич).

Завдання 2

Вкажіть на недоліки поданих речень. Запропонуйте правку.

1. І ось тепер разом із заспівувачем Оксаною Боженко всі разом співають туристичні пісні. 2. До відділу кадрів надійшла моя власноруч написана біографія. 3. Справжні факти дають підстави сумніватися в написаному. 4. Через такі незначні дрібниці псується настрій. 5. Будинок збудували за короткий період часу. 6. Нам затримали заробітну плату за березень місяць.

Завдання 3

Доберіть з художнього і публіцистичного стилів приклади повторів синтаксичних одиниць і конструкцій синтаксично самостійних членів у середині речення.

ІІІ. Блок самоконтролю

1)           Що таке милозвучність мови?

2)           Що порушує закони милозвучності?

3)           Які засоби краще використовувати для усунення немилозвучності?

4)           Що таке тавтологія? Чи завжди вона сприймається як порушення норми?

5)           Чому не задовольняє законам милозвучності вислів Поривчасто дув вітер? Як треба його переробити?

Самостійне заняття №18

Тема. Культура писемного мовлення. Текст як одиниця мовлення.

Мета: допомогти студентам організувати свою самостійну роботу над засвоєнням теоретичного матеріалу з даної теми. Виробити впевненість у вербальному і невербальному спілкуванні у професійній сфері. Виробити звичку контролювати своє мовлення. Виховувати ініціативу, наполегливість, турботу про збереження самобутності й краси української мови.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: перевірка на індивідуальному занятті за допомогою карток.

Студенти повинні знати:

-   будову тексту;

-   види зв’язку в тексті.

Студенти повинні вміти:

-   розрізняти тему й основну думку тексту;

-   творчо підходити до складання текстів;

-   писати твори – мініатюри на вільні теми;

-   знаходити послідовний і паралельний зв’язки.

Література: № 1, № 3, № 5, № 6, № 8, № 13, № 18, № 20, № 27, № 29, № 32, № 38

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1.     Культура мовлення і письмо.

2.     Текст.

3.     Будова тексту.

1. Культура письма визначається і загальною культурою суспільства, і культурою кожного його члена зокрема. Вона віддзеркалює культуру розумової праці й культуру усного мовлення. Тому все, що було сказано про культуру мовленнєвого спілкування в різних сферах життєдіяльності людини, мало проекцію й на писемну форму мовлення. Та писемні форми мовлення специфічні ознаки усе ж мають.

Пишучи, варто завжди пам’ятати про майбутнього читача. Тому виразність письма, чіткість літер, акуратність (охайність) тексту, незважаючи на те що по-справжньому каліграфії нас, на жаль, давно уже не навчають, мусять бути аксіомою. І не варто виправдовуватись «таким» почерком, поспішністю, тим, що, мовляв, це «чернетка», — неохайність написаного свідчить про погану звичку і про неповагу до того, хто читатиме текст.

Писати треба з полями (зліва чи справа, а в документах — тільки зліва) — цього вимагають і технічні умови, напр., підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для заміток, правок, доповнень, і навіть естетика форматів. Розташовувати текст на форматі (стандартний аркуш паперу) треба з урахуванням пропорції, естетики співвідношення формату й обсягу тексту. Не варто «втискувати» в рядок частину фрази — вона вільно може бути перенесена в наступний рядок.

Щодо технічних правил переносу, то нагадаємо:

1) не можна в одному рядку залишати ініціали, а в наступний переносити прізвище;

2) не можна відривати при переносі назви посад, звань (декан факультету, професор, доцент, доктор філол. наук)від прізвища;

3) не дозволяється розривати буквосполучення йо, ьо; сполучення букв дж, дз — якщо вони передають на письмі злиті звуки (африкати); односкладові префікси (воз-; під-; об-) і частку-префікс най-, ініціальні абревіатури (НОП, НТР, ВНЗ, ТЮГ, СБУ), комбіновані абревіатури (БелАЗ, КамАЗ);

4) не розриваються умовні графічні скорочення типу вид-во, т-во, і т.д., і т.ін. тощо;

5) не розриваються числа, знак номера і число (12540, 1млн. 400тис., № 453); граматичні закінчення, зв’язані з цифрами через дефіс (8-й, 1-му, 10-м);

6) не переносяться в наступний рядок знак переносу, дефіс, розділові знаки (крім тире — його можна перенести).

У ділових паперах рекомендують уникати переносів, але це не звільняє від обов’язку дотримуватись естетики словорозташування. У пресі нерідко порушення технічних правил переносу пояснюють особливими поліграфічними, технічними причинами — вважаємо, що не може бути жодних виправдань, якщо нехтують чинними нормами (є багато способів уникнути порушення). Оскільки пресу читає і той, хто вчиться мови, опановує норми, то друковані органи не сміють перекреслювати пропоноване школою.

З метою економії часу і текстової площі слова у тексті можна записувати скорочено, але скорочення повинно здійснюватись так, щоб не спричинити двозначність або непорозуміння: скорочення проводяться за прийнятими традицією правилами або усікається така частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.

2. Текст (від латинського tехtит — тканина, зв’язок, побудова) — висловлювання, яке складається з кількох речень, має певну змістову і структурну завершеність.

Текст являє собою сукупність речень, що пов’язані і змістом, і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що й становить змістовий зв’язок між його частинами (реченнями, абзацами). Мовні засоби тексту — узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо.

Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактів, певну інформацію. Текст і створюється заради передачі інформації. Більшість текстів утворюється з певної кількості пов’язаних між собою речень. Іноді текст може складатися з одного речення. Це прислів’я, коломийки, частівки, крилаті вирази. Наприклад: Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, тільки камінь має. (С. Воробкевич.) Влітку один тиждень рік годує. (Нар. творчість.) Заспіваймо коломийку, нащо так сидіти, коломийку у нас люблять і старі і діти. (Нар. творчість.) В одному реченні, звичайно, неможливий розгорнутий виклад якогось змісту. Для цього необхідно кілька (багато) пов’язаних між собою речень, тобто текст.

3. Те, про що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена у заголовку; Тема може членуватися на підтеми (мікротеми). Частиною тексту, в якій розкривається зміст підтеми (мікротеми), є абзац. На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу. Тема — ознака будь-якого тексту. Крім того, у кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від «даного», того, про що вже було сказано, і додає «нове», розвиває думку.

Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення.

Речення в тексті поєднуються за допомогою «даного». У «даному» використовуються повтори слів, займенники, синоніми. Саме вони і є засобами зв’язку речень у тексті.

«Нове» в реченні містить основне повідомлення і виділяється логічним наголосом. У спокійному монологічному мовленні «нове» звичайно знаходиться наприкінці речення.

«Дане» в тексті служить для зв’язку речень. У ньому повторюється якась частина попереднього речення («нове» або «дане»).

У тексті може бути послідовний («ланцюжком») і паралельний зв’язок. При послідовному зв’язку речень «даним» наступного речення стає «нове» попереднього. Паралельний зв’язок полягає в тому, що «дане» залишається одним і тим же.

Послідовний зв’язок речень використовується у всіх стилях мовлення. Він допомагає уникнути невиправданого повторення слів. Послідовний зв’язок з повторенням слів широко використовується в науковому і діловому мовленні, забезпечуючи точність мовлення. Наприклад: Правильно і чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених - лінгвістів, письменників або вчителів - мовників, це — не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумова чи фізично. (В. Антоненко-Давидо-вич.)

Паралельна будова тексту надає мовленню урочистості, піднесеності. Якщо ж вміст тексту не відповідає урочистому тону, то паралельний зв’язок може спричинити монотонність тексту. Повтор слова при паралельному зв’язку є засобом підсилення, підкреслення чого-небудь. Узагальнююче речення в такому тексті виконує роль експресивного повтору. Наприклад: І справді — раптом почав падати прямий дощ. Він лив, і половина сонця заховалася за хмари, а половина визирала: а що робиться на землі, бо там весною завжди дуже весело, і сонцю хотілося все бачити. Всі краплини сяяли на сонці від його проміння і сліпили очі. Це був веселий сліпий дощик! (О. Іваненко.)

Засобом зв’язку між реченнями в тексті виступають займенники, прислівники, сполучники. Наприклад: Пролягають скиби благодатної ріллі через горби і виярки. Вони дихають силою життя, тепліють ласкою сонця. (А. М’ястківський.) Джмелі спросоння — буц — лобами, попадали, ревуть в траві! І задзвонили над джмелями дзвінки-дзвіночки лісові! (М. Вінграновський.)

Засобом зв’язку речень можуть виступати синоніми. Наприклад: Життєлюб! — часто говорять, коли йдеться про Рильського, і це справді так, про це найкраще свідчить сама його земна, життєлюбна поезія. Але для повноти, як то кажуть, образу слід би, характеризуючи нашого славного поета, частіше ще й додавати: — і працелюб. Великий працелюб. (О. Гончар.)

ІІ. Самостійна робота