Завдання 1

Написати твір-мініатюру на морально-етичну тему, застосувавши в ньому наведені слова.

Сподіватися — надіятися. Висвітлювати — освітлювати. Відноситися — ставитися. Власник — володар. Чоловік— муж. Жінка — дружина — жона. Загальноприйнятий — загальноприйнятний. Питання — запитання. Любимий —улюблений. Ефективний — ефектний. Поступати — чинити. Жаданий — бажаний.

Завдання 2

Перекласти українською мовою (подаючи точні відповідники) наведені конструкції. Пояснити допущені вами помилки, з’ясувати їх причини.

І. Характерно для нас. Смеяться над собой. Разделять чьи-то мысли. Отдавать предпочтение. Пренебрегать чем-то. Ни под каким видом. Нанести ущерб. Доказать что-либо. Противоречить чему-либо. Принимать участие. Разработать мероприятия. Повестка дня. Заключить договор. Согласно приказу. Упрекать его. Прибегнуть к хитростям. Прилагать усилия.

II. Следующий день. Следующий раз. На следующий год. Следующие выводы. Следующий номер газеты. Запомните следующее. Следующая остановка. Повестка дня следующая. Пусть войдет следующий. Следующий за мной человек. Преследовавший его. Следовать по маршруту.

III.Текущий момент. Текущая политика. Текущий ремонт. Текущий счет в банке. Текущий ручей. Вытекающая струя. Протекающая бочка.

ІІІ. Запитання для самоконтролю

1.     Що таке правильність мовлення?

2.     Що таке норма і правило? Як вони пов’язані між собою?

3.     Назвіть ознаки літературної норми.

4.     Які існують структурно – мовні типи норм?

Самостійне заняття №13

Тема. Основні комунікативні ознаки культури мовлення. Логічність мовлення.

Мета: навчити працювати над виробленням нормативного, інтонаційно виразного, образного і логічного мовлення. Допомогти студентам організувати самостійну роботу над засвоєнням теоретичного матеріалу. На основі вивченого теоретичного матеріалу практично закріпити професійні знання та вміння у сфері освіти. Вміти аналізувати своє і чуже мовлення, виявляти відхилення від норм, застосовувати різні засоби для їх подолання. Виховувати почуття відповідальності за свої мовленнєві дії, за мовленнєву культуру, самостійність.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: самоконтроль.

Студенти повинні знати:

-   що таке логічність;

-   про причини помилок у логіці;

-   як формується логічне мовлення.

Студенти повинні вміти:

-   утворювати всі можливі форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників і прислівників;

-   встановлювати тавтологію і плеоназм, перебудовувати речення;

-   записувати правильні варіанти там, де нелогічно побудовані речення;

-   будувати логічні докази-обґрунтування.

Література: № 4, № 8, № 11, № 12, № 15, № 17, № 20, № 26, № 31, № 35, № 38

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1.     Рівні мовленнєвої діяльності.

2.     Логічність як ознака культури мовлення.

3.     Предметна і понятійна логічність.

4.     Формування логічного мовлення.

5.     Причини помилок у логіці.

6.     Логічність – ознака функціональних стилів літературної мови.

У розмові ми інколи чуємо такі фрази: «О, це логічно!», «Що ти?! Це ж не логічно!» І розуміємо, що в другому випадку йдеться про щось не до кінця продумане, про неврахування причиново - наслідкових зв’язків, недоречність вчинку тощо.

Як відомо, процес мовленнєвої діяльності має три рівні: мислительний, лексико-граматичний і фонологічний,адже в свідомості людини відбувається творення, розподіл, обмін, споживання знань. Звичайно, ці процеси відбуваються по-різному, залежно від схильності людини до інтелектуальної праці, рівня знань, особистого досвіду, характеру практичної діяльності та ін. Психологи справедливо підкреслюють: «Нагромадженню мовних знань сприяє не лише активний процес говоріння, а й процес розуміння».

Логічний — це мислительний. Словники дають такі тлумачення слова логічний: 1. Стосується логіки (науки про закони і форми мислення). 2. У якому є внутрішня закономірність; розумний, послідовний; порівн.: «Який відноситься до інтелектуального змісту висловлення, до речення як реалізації судження» [9, 122]; або 1. Стосується логіки, відповідає законам логіки (рос. логический). 2. Правильний, послідовний, обґрунтований, відповідає законам логіки (рос. логичный).

Логічність як ознака культури мовлення формується на рівні «мислення — мова — мовлення». Вона залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності, тобто перебуває в тісному зв’язку з точністю. А звідси висновок: погане мовлення є свідченням передусімпоганого мислення і лише потім — поганого знання мови. Щоб навчитися добре висловлювати думки, треба навчитися мислити. Коли мовлення точне, воно логічне. Але якщо точність вимагає строгої відповідності вжитого слова його значенню, то для логічності цього замало: вона потребує ще й точного зв'язку між словами в мовленнєвому потоці. Це реалізується не лише за законами лексикології, лексичних норм, а й за законами синтаксису, і в першу чергу синтаксису: на рівні речення — фрази, надфразної єдності, тексту.

Логічність як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.

Як точність має свою специфіку в різних функціональних стилях, так і логічність по-різному виявляється у різних жанрах мовлення. Але є одна особливість: логічність (так само, як і точність) буває предметна і понятійна. Б.М.Головін пропонує такі визначення: «Предметна логічність полягає у відповідності смислових зв’язків і відношень одиниць мови у мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв’язках елементів мови у мовленні» [11, 145]. Предметна і понятійна логічність, як і предметна та понятійна точність, перебувають у взаємозв’язку, але якщо понятійна точність без предметної неможлива, то предметна логічність часом може й не існувати (напр., у казках, художній фантастиці, алегоріях, навмисне спотворених судженнях, помилкових висновках з наукових дослідів тощо). Проте понятійналогічність у всіх цих випадках обов’язкова. І не суттєво, яким способом здійснюється пізнання — індуктивним чи дедуктивним, перспективний чи ретроспективний хід думки: смислова погодженість частин висловлювання повинна бути досягнута.

Отже, логічне мовлення формується на основі: 1) логіки пізнання і навичок логічного мислення, спрямованого на нагромадження нових знань і на передачу цих знань адресатові; 2) знання мовних засобів, якими можна оформити думку; 3) володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викладу, яка не допускає суперечностей у межах цілого тексту. Кожен чинник удосконалюється впродовж життя людини. Але якщо логіку викладу може контролювати оточення (діти ЇЇ засвоюють від дорослих, учителів, пізніше можуть коригувати співрозмовники, усні й писемні зразки), то логіку пізнання контролює сам мовець. І коли слова наздоганяють або випереджають думку, то виникає небезпека, що співрозмовник не зрозуміє мовця.

Ліквідувати екстралінгвістичні причини логічних помилок можна шляхом удосконалення освітньо-виховного процесу в дошкільний і шкільний періоди життя людини, поліпшення соціально-психологічних умов її побуту, умов праці та відпочинку, фізичного розвитку особистості тощо. А лінгвістичні чинники логічності забезпечує сама мовна система, засвоєння якої теж триває практично впродовж усього життя людини.

Логічним є таке мовлення, в якому: 1) сполучення одного слова з іншим несуперечливе (одне судження правильне, друге хибне, третього не дано); 2) слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідає ходові думки, коли не виникає смислових непорозумінь (за актуальним членуванням фрази правильно виділяються її комунікативний центр і периферійні інформаційні опори); 3) не порушені смислові, структурні, інтонаційні та експресивні зв’язки у межах цілого тексту, яким передається зв’язок несуперечливих суджень.

Причинами помилок у логіці викладу можуть бути:

1) поєднання логічно несумісних понять, а отже, слів, які їх виражають (за винятком оксюморона, коли таке поєднання формує нове поняття, відмінне від тих, що формально наявні в структурі) (порівн. т.зв. лабуду: жахливо добрий, неймовірно розумний, страшно гарний і оксюморон: солодка мука, дзвінка тиша, гарячий сніг, розумний дурень та ін.);

2) введення у фразу зайвих слів (це плеоназм), які обтяжують фразу структурно, а інформаційно є «порожніми» (напр., місяць травень — правильно травень, на долонях рук — правильно на долонях, відступити назад — правильновідступити, цільове призначення витрат — правильно призначення витрат, моя власна думка — треба власна думка,моя автобіографія — треба автобіографія або моя біографія);

3) підміна особової форми дієслова активного стану стилістично неправомірною формою зворотно-середнього стану або навпаки (вибачте мені (у когось прошу вибачення) — вибачаюсь (сам перед собою); перестань нервувати (не хвилюй когось) — перестань нервуватись (не хвилюй сам себе) та ін.;

4) неправильна побудова ряду однорідних членів речення, коли в нього вводять родові і видові поняття (напр., неправильно: письменники і поети — хіба поет не є письменником?; розумний брат і з сивиною чоловік — «розумний» — інтелектуальна характеристика, з сивиною — характеристика віку через зовнішність; корови, свині, кури, птиця — хіба кури не птиця?; молодь і громадяни — хіба молодь не є громадянами?);

5) неправильне (архаїчне або діалектне) утворення аналітичних граматичних форм: майбутнього часу (напр., неправ.:буду писав, будеш знала, будете виділи, будете жили, прав.: буду писати, будеш знати, будете бачити, будете жити); ступенів порівняння прикметників (неправ.: самий найкрасивіший; сама найдорожча; самої найдорослішої, прав.:найкрасивіший, найдорожча, найдорослішої); конструкцій на позначення неповноти ознаки (неправ.: дещо грубуватий, трохи синюватий, більш точніше, більш виразніше, більш чіткіше, прав.: дещо грубий, синюватий, точніше, виразніше, більш чітко);

6) неправильна координація між складним підметом і дієслівним присудком (дехто з нас знали (прав, знав); батько з сином пішов (прав. пішли) на рибалку; сто один учень купили (прав, купив) путівки);

7) порушення порядку слів у простому реченні або порядку розташування компонентів складного речення (напр.: Гнів викликав біль. — чи: Біль викликав гнів. Успіх забезпечив досвід. — чи: Досвід забезпечив успіх; неправ.: Він знайшов книжку в бібліотеці, яку давно хотів мати. — прав.: Він знайшов у бібліотеці книжку, яку давно хотів мати; неправ.:Актор читав вірш, якого ми вперше слухали. — прав.: Актор, якого ми вперше слухали, читав вірш);

8) недоречне вживання дієприслівникових зворотів замість підрядних речень у конструкціях, в яких  дію присудка і дію, зазначену у звороті, виконує не один і той же підмет (неправ.: Принісши цю книжку, йому дозволили взяти іншу. — прав.:Йому дозволили взяти іншу книжку, коли він приніс цю; неправ.: їй, повернувшись у село, обіцяли знайти роботу за фахом. — прав.: їй пообіцяли знайти роботу за фахом, якщо вона повернеться у село);

9) неправильне використання сполучних засобів у реченнях (непр.: Ці листи не лише поповнили експонати шкільного музею і назавжди запали в юні серця. — прав.: Ці листи не лише поповнили експонати шкільного музею, а й назавжди запали в юні серця; неправ.: Завтра вдень невеликий і мокрий сніг. — прав.: Завтра вдень — невеликий мокрий сніг);

10)порушення смислового зв’язку між окремими частинами тексту (а зв’язність досягається лексичним повтором, вживанням анафоричних займенників, «нанизуванням» речень тощо) («На факультеті п’ять гуртків, які працюють при кафедрах. Вони функціонують вже понад десять років». Що функціонує: гуртки чи кафедри?);

11)правильний поділ тексту на логічні його частини (на письмі — неправильне виділення абзаців (які мали б засвідчувати етапи мислення, паузи у мовленні);

12)стилістичний дисонанс, що створюється недоречним вибором синтаксичних конструкцій (це так званий телеграфний стиль — надання фрагментам фрази чи навіть окремим словам форми речення або невмотивоване стягування в одне складне речення групи закінчених речень), порівн.: 1. Потрібно продумати план екскурсії. Адже буде вона взимку. Коли сніг і мороз. Ми поспішили зі списками. Не врахували вартість. Тепер вже так і буде. 2. Якби я знала, що це буде так важко, то почала б працювати над темою раніше, а я зволікала, та час не жде, тепер треба поспішати, а роботи й без цього багато, і ніхто її за тебе не зробить або зробить не так;

13) відсутність у тексті чіткої тричленної структурної побудови (вступу, основної частини, висновків) або інформативна недостатність якоїсь частини.

Логічні помилки мають здебільшого лінгвістичну основу — логіка викладу реалізується засобами літературної мови, зокрема її морфологічними та синтаксичними ресурсами, а індивідуальна їх бідність чи невправність у користуванні призводять до алогізмів. Проте й екстралінгвістичні засоби не другорядні. Інтелектуальний розвиток, евристичні нахили, навички слухати себе (контролювати своє мовлення), почуття міри щодо кількості мовлення — усе це теж посилює логічність мовлення. Щоб причина можливого алогізму не «спрацювала», необхідно подбати про високу культуру мислення, культуру спілкування мовою, яку вивчатимеш усе життя.

Логічність — ознака кожного функціонального стилю літературної мови (як і діалектного, просторічного мовлення), і в кожному стильовому різновиді (жанрі) мовлення вона має не лише загальні, а й специфічні риси. Наприклад, у науковомустилі логічність «відкрита» — у ньому ми наче простежуємо хід пізнавальної діяльності мовця (ученого, самої науки тощо) від вихідної позиції до результатів пошуку і навіть їх перспектив.

В уснорозмовному стилі точності тексту сприяє й ситуація спілкування, тому порушенням деяких правил логічної організації мовлення може запобігти сама ситуація. Проте вміле використання ресурсів мови відповідно до ситуації, віку адресата мовлення, емоційного заряду спілкування, теми розмови, мети діалогу і т.ін. є не менш важливими умовами як логічності, так і етики мовлення. При афективному мовленні часто руйнується обов’язкова ознака — послідовність, а вона може спричинити суперечність викладу. Тому «напруга» афективного мовлення не повинна бути вищою за рівень, у межах якого людина контролює своє мовлення.

Щодо стилю художнього, то в ньому при обов’язковому збереженні послідовності, несуперечності викладу, зв’язку між частинами цілого тексту, тричастинної композиції (порівн.: вступ, основна частина, висновки — пролог, текст з його зав’язкою, кульмінацією і розв’язкою, епілог) предметна логіка може бути порушена з метою досягнення логіки художньої. Адже художній твір не є дзеркальним відображенням дійсності — він результат розумової діяльності автора при спостереженні за реальним світом. Тому навіть ірраціональне (напр., фантастичне), що твориться за законами граматичної логіки і не суперечить ні її законам, ні законам формальної логіки, є логічним з погляду художнього мовлення. Символи, алегорії, переносне слововживання не суперечать логіці, а створюють наче другий план пізнання істини, яка від цього стає зрозумілішою, бо оцінюється і розумом, і відчуттям.

Отже, логічність — поняття як загальномовне (стосується усіх мов на землі, хоч у кожній мові має свої засоби реалізації; стосується конкретної загальнонаціональної мови), так і індивідуально-мовленнєве, що залежить від способу мислення, рівня знань, у тому числі й життєвого досвіду людини.

ІІ. Самостійна робота