Завдання 1

Виписати з орфоепічного словника по двадцять слів з африкатами [дж], [дз] і стільки ж слів, де дж і дз становлять збіг двох приголосних. Пояснити характер вимови і правила переносу цих слів.

Завдання 2

Прочитайте вірш, дотримуючись норм літературної вимови. Особливу увагу зверніть на вимову ненаголошених голосних [е], [и]. Прослухайте цей текст у магнітофонному записі. Порівняйте свою вимову з вимовою диктора. Вдосконалюйте свою вимову.

Одягне ліс весняні шати,

Найперші квіти одцвітуть.

Прийде свята пора кохати,

І птиці сім’ї заведуть.

І кожна матиме гніздечко,

І кожна виведе пташат,

І кожне любляче сердечко

Ніжнішим зробиться стократ.

А там, де ніжність, там і сила,

Літай, шукай, годуй, носи.

І лопотять невтомні крила,

І не вгавають голоси.

Отак мине весна поволі,

Отак і літо прошумить,

Оперяться писклята голі,

І зграя в ірій полетить.

Крило в крило. Батьки і діти.

Гримуча безмір далини.

І сумно буде ліс чорніти

Аж до наступної весни. (М. Луків)

ІІІ. Запитання для самоконтролю

1.     Що таке орфоепія?

2.     Яку роль відіграють орфоепічні норми у мовленні?

3.     Що є причиною порушень орфоепічних норм?

4.     Яке мовлення вважається орфоепічно досконалим? Хто з мовців найкраще демонструє зразкову українську літературну мову?

5.     Яких правил треба дотримуватися при вимові голосних і приголосних звуків?

6.     Від чого залежить милозвучність українського мовлення?

Самостійне заняття №4

Тема. Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови. Основні правила наголошування слів.

Мета: домогтися досконалого знання акцентуаційних норм, навчитися творчо користуватися цими нормами залежно від мети висловлювання. Сприяти закріпленню нормативного наголошування слів серед студентів. Розвивати культуру мови і думки. Виховувати бажання самостійно опанувати акцентуаційні норми, звертатися до довідкової літератури.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: перевірка самостійно опрацьованого матеріалу.

Студенти повинні знати:

-   види наголосу;

-   функції наголосу;

-   що правильність наголошування – одна з ознак культури мовлення;

Студенти повинні вміти:

-   працювати зі словниками, довідниками;

-   правильно наголошувати слова;

-   пояснити роль наголосу у випадках дублетних наголосів.

Література: №2, № 3, № 8, № 11, № 13, № 15, № 18, № 20, № 29, № 33, № 37, № 38

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1.     Види наголосу.

2.     Основні функції наголосу.

3.     Причини неправильного наголошення слів.

4.     Наголос у словах – різних частинах мови:

а) наголошування іменників;

б) наголошування прикметників;

в) наголошування числівників;

г) наголошування займенників;

д) наголошування прислівників;

е) наголошування дієслів.

1. В українській мові наголос може бути словесним, логічним (смисловим), емфатичним (емоційно - розрізнювальним).

Для досягнення виразності мовлення, як і для виразного читання, треба не забувати, що в фонетичному аспекті наголос є: музичним, динамічним (видиховим), монотонним чи політонічним, висхідним, низхідним чи висхідно –низхідним – нисхідно – висхідним, двовершинним, двополюсним, рівним; у морфологічному аспекті – рухомим чи нерухомим, подвійним, видільним, головним чи другорядним, ритмічним, закритим – відкритим. Відносно різних одиниць мови наголос буває складовим, словесним, фразовим, мовленнєвого такту, об’єднуючим. Щодо тембру мовлення та інтелектуального його змісту – логічним, афектованим. У поезії наголос буває ритмічним і надсхемним(з’являється у слабкому місці вірша).

Окрім цього, за функцією в звуковій організації мовлення варто розрізняти функціональний наголос, що бере безпосередньо участь у розрізненні лексичних або граматичних значень слова, і наголос умовний, що склався історично, закріпившись за певним місцем у слові.