Шляхи інтеграції до світового господарства

У>

Еволюційний прискорений

• соціально-культурні об'єднання - політичні об'єднання

• природно-ресурсні об'єднання - економічні об'єднання

- національні об'єднання

Рис. 8.2.1. Шляхи інтеграції держав у світове господарство

Механізм інтеграції у світове господарство

територіальний

_7^

функціональний

Рис. 8.2.2. Основні механізми інтеграції національної економіки до світового господарства

Примусові

Форми інтеграції у світовому господарстві

Добровільні

Спілки, Ліги

Альянси, Договори

Протекціонізм, лобіювання

Сьогодні виділяють декілька центрів розвитку світового господарства. Деякі сформувалися еволюційним шляхом, деякі є продуктом свідомого втручання людини. Розвиток суспільства йде шляхом чергування інте- граційних і дезінтеграційних процесів. Сьогодні еволюційним шляхом формуються нові центри економічної інтеграції, до яких входять близькі за культурно-історичними традиціями країни: західноєвропейський (Єв- росоюз), північноамериканський (зона вільної торгівлі США, Канади, Мексики) та азійсько-тихоокеанський (Азійсько-Тихоокеанська еконо- мічна рада, 1989 р.) центри розвитку.

Рушійною силою прискорення інтеграційних процесів став розвиток торгового капіталу. Так Голландія, використавши початкове джерело на- копичення капіталу - колоніальну експансію - зайняла провідні позиції у світовій торгівлі ХУІІ-ХУІІІ ст., завдячуючи посередництву у купівлі- продажу та банківській діяльності.

Еволюційний розвиток суспільства сприяв промисловому перевороту (Англія, ХУІІІ-ХІХ ст.) і підпорядкуванню торговельного капіталу про- мисловому з одночасною зміною центру світового розвитку. Таким чином, якщо Голландія сприяла розвитку колоніальних територій, то Англія виво- зила капітал до метрополії і стимулювала розвиток власної території.

Сучасним центром розвитку капіталу стали Сполучені Штати Аме- рики. Виконавча влада відмовляється від функцій організації та коорди- нації виробництва. Система оподаткування встановлюється в інтересах

стимулювання розвитку виробництва, а не наповнення державного бю- джету. Така форма організації національної економіки створила велику кількість крупних компаній, які монополізувавши внутрішній ринок, на- магаються знайти нові території збуту шляхом впливу на інтеграційні процеси у світовому господарстві.

Сучасна історія Європи - це приклад розвитку системи державного регулювання економічними процесами, визнання провідної ролі держави навіть за умов ринкової економіки. Як тільки державні структури втра- чають оперативність у регулюванні економічних події та явищ, почина- ється процес роздержавлення, приватизації, що нерідко призводить до дезінтеграції національної економіки. Держави вчаться регулювати роз- виток через створення відповідної інфраструктури (шляхи сполучення, зв'язок, енергосистеми), підготовку кваліфікованих кадрів, формування системи освіти та науки, регламентацію діяльності на внутрішніх та зо- внішніх ринках, формування сприятливих зовнішньополітичних умов розвитку національної економіки країни.

Основний висновок, який зроблено після аналізу історії розвитку сві- тового господарства: якщо національна економіка орієнтована на власний розвиток, то держава приділяє увагу малому та середньому підприєм- ництву, які схильні до еволюційного розвитку шляхом впровадження нових технологій виробництва. Розвиток крупного підприємництва ви- магає нових сфер залучення капіталу і є рушійною силою прискорення інтеграційних процесів світового господарства.

Сьогодні геополітична інтеграція світу формує нові закони розвитку світового співтовариства і нові умови життєдіяльності у цілісному єди- ному просторі поза поняттями "держава" і "національна економіка". Вна- слідок чіткої регіоналізації ресурсів відбувається міжнародний розподіл праці, частка зовнішньої торгівлі у світовому ВВП постійно збільшується і наближається до 25%. Провідні центри світового господарства постійно скорочують обсяги торгівлі продовольством, сировиною, матеріалами, збільшуючи частку готової продукції і намагаючись монополізувати весь виробничий цикл у межах власників інвестованого капіталу.

Так, Японія через чітке адміністрування та дисципліну стала центром високих технологій. Основою національної економіки Японії стали під- приємець і чиновник. Завдання чиновника - стимулювання розвитку прі- оритетних виробництв за допомогою податкових пільг та інвестиційної політики. Підприємець забезпечує освоєння нових технологій.

Якщо еволюційно підприємства розміщували поблизу портів, то сучас- ні технології та вимоги організації інтегрованого світового господарства вимагають розміщення підприємств високих технологій поблизу аеро- портів. Сьогодні перевагу мають такі центри світового господарства, де з високою економічною доцільністю використовують природні багатства.

Формуються нові засади оцінки раціональності існування системи світо- вого господарства у вигляді спеціальних економічних, високотехнологіч- них, економіко-технологічних та інших територій як в межах держави, так і на міждержавних теренах. Ключовими факторами співіснування терито- ріальних об'єднань є узгодження альтернативних цілей для розподілу між ними обмежених ресурсів. З метою висвітлення та узгодження економічних інтересів суб'єктів світового господарства виникають торгові та фінансо- ві посередники, роль яких відіграють як окремі суб'єкти підприємництва, так і окремі території, цілі держави. На таких територіях концентруються зони ділового спілкування - фінансові та товарні біржі, дослідно-техноло гічні та аналітичні центри, тощо. Вважається, що такі посередницькі цен- три є керуючою системою сучасного світового господарства.

Сучасне світове господарство сповідує принципи відкритої економі- ки, яка поєднує вплив на державу зовнішніх геополітичних, економічних та внутрішніх соціокультурних факторів.

Важливою ланкою у реалізації принципів відкритої економіки є вільні економічні зони, діяльність яких лібералізує та активізує зовнішньоеко- номічну діяльність держави. Необхідність здійснення обмінних операцій між країнами зумовила формування міжнародних економічних відносин як окремої економічної категорії, а також сприяла інтенсифікації міжна- родного поділу праці і, відповідно, розширенню руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації.

Сучасний розвиток світового господарства виділив нові ринки як сфе- ри діяльності Національних економік: