2.8. Екологічний потенціал

На порозі нового тисячоліття в Україні, як і в усьому світі, проблеми охорони природи були такими ж важливими, як і у XX ст. Природа з час- тими повенями, надзвичайної сили цунамі, посухами, закликала людей не забувати про неї, не послаблювати уваги й ретельної праці з метокГїї збе- реження й захисту. Але індустріальний розвиток та зростаюча урбанізація мали й свій зворотній бік: надмірний наступ на природу, нераціональне використання, часто й виснаження природних ресурсів задля потреб лю- дини та виробництва. Наслідками інтенсивної виробничої діяльності лю- дини стають глобальне потепління клімату, зміни фону радіоактивності, танення льодовиків, зміни співвідношення суші та водоймищ в окремих регіонах планети, зникнення цілого ряду рідкісних видів рослин і тварин. Екологічну кризу можна подолати, тільки сприймаючи її як питання іс- нування життя на Землі, питання існування людської цивілізації. За дани- ми ООН, на початку 90-х років XX ст. в атмосферу щорічно викидалося 150 млн. т двоокису сірки, 50 млн. т окису азоту, 300 млн. т двоокису вуг- лецю, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т ртуті, 500 тис. т свинцю тощо.

Екологічна ситуація в Україні є складною. Три основні чинники впли- нули на екологічну ситуацію: аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 p.), невміла меліорація земель, розвиток добувної і перероблюючої промисловості при застарілих технологіях і, пов'язана з цим, надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров'я).

Чорнобильська аварія призвела до радіаційного забруднення май- же всієї території України. Унаслідок того, що вся радіоактивна хмара пішла на захід, особливо сильнозабрудненим стало майже все Україн- ське Полісся - зона стародавнього заселення, господарського освоєння, специфічної матеріальної і духовної культури. Якщо враховувати, що в попередній період тут була здійснена надмірна осушна меліорація, то, зрозуміло, Полісся майже до Шацьких озер перетворилося на регіон з надзвичайно несприятливою екологічною обстановкою.

На всій території України залежно від ступеня забрудненості повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, над- звичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені і умовно чисті.

Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний макросхил Українських Карпат, Шацьке поозір'я, південна Волинь на межі Рівненщини і Тернопільщини, Придніпров'я на межі Черкаської і Полтавської областей, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, всього приблизно 50 тис. км², тобто 8,3% площі України.

Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) і майже весь північний схід держави, де забруднені і дуже забруднені території укра- плюються в зони дії великих і середніх міст. Помірно забруднені території складають майже 150 тис. км², тобто приблизно 24% площі України. Таким чином, умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом трохи менше третини території країни. Решта двох третини це території забруд- нені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені і зони екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км²) і надзвичайно забруднені (61 тис. км²) території займають також майже третину площі країни (29,5 %). Виділя- ються чотири великі ареали цього забруднення: Полісся, середнє Придні- пров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одещини і Запорізького Донецького Приазов'я), а також декілька середніх: Пн. Буковина (без гір- ської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтава. До малих ареалів цього ступеня забруднення відно- сяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного лиха і екологічної катастрофи, яка складає 7,4 тис. км² (більш за один відсоток площі України), належать, окрім вже названої тридцятикілометрової зони Чорнобильської АЕС, також при- чорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5,45, а грунтів в 10 і більше разів. Це райони півдня Херсонської області і найбільш північної смуги Криму. Найбільші забруднювачі навколишнього середовища - об'єкти енергетики, в першу чергу ТЕС і ГЕС. Споживаючи велику кількість нафтопродуктів, газу і ву- гілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів аерозолів і сажі, займають сотні гектарів землі шлаком і золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт -автомо- більний (2056 тис. т шкідливих речовин у 2005 р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис. т). У всіх великих містах України частина забруд- нення повітря від автотранспорту в останній час складає 70-90% загаль- ного рівня забруднення.

Шкідливими компонентами навколишнього середовища є також об'єкти, що генерують могутні фізичні поля - електромагнітні, радіацій- ні, шумові ультразвукові і інфразвукові, теплові, вібраційні (великі раді- останції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретран- сляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії і установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Прикарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське мо- ре, Центральне Придніпров'я і Донеччина) є спадком помилкової еко- логічної політики впродовж останніх років: розвиток територіальних промислових комплексів, енергетики сільського господарства без ура- хування специфіки природних умов краю, інтересів українського наро- ду, екологічних законів. Підприємства металургії і енергетики щорічно викидають в повітря відповідно 35% і 32% всіх забруднень від стаціо- нарних джерел, вони є головними забруднювачами повітря України (м. Макіївка, Маріуполь, Харцизськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпро- дзержинськ та ін.).

Металургійні підприємства оснащені очисними спорудами лише на, 30- 50%, яке є застарілим або не діє зовсім. У 2005 р. інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього середовища становили 1463,3 млн. грн. (81,8% до попереднього року), що значно менше за попередні роки.

Головними джерелами забруднення навколишнього середовища важки- ми металами, особливо сірчаною і азотною кислотами є завод "Укрцинк" (м. Константинівка), Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати.

ТЕС виробляють в Україні понад 45% електроенергії (близько 84,7 млрд. кВттод.); майже всі вони розміщені в містах і промислових цен- трах і є найбільшими забруднювачами навколишнього середовища серед всіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їх забруднень є тверді частинки палива (зола), сірчаний ангідрид, окисли азоту. Загальна кількість викидів енергетичних об'єктів складає близько 2,3-2,5 млн. т за рік. Зали- шок електроенергії виробляють ГЕС і АЕС. Найбільші гідроелектростанції

знаходяться на Дніпрі (Київська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, За- порізька, Каховська). ГЕС вважаються екологічно найбільш безпечними, але створення каскаду водосховищ на Дніпрі, які затопили близько 7 тис. км² прекрасних родючих заплавних земель і за період свого існування перетворилися на водоймища-накопичувачі відходів і забруднень з ото- чуючих регіонів, призвело до значних негативних екологічних змін (під- топлення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження актив- ності процесів самоочищення Дніпра, "цвітіння" водоймищ, зниження іуктивності рибних господарств тощо).

Дуже негативною з точки зору екології є наявність на території України чотирьох діючих АЕС - Рівненської, Хмельницької, Запорізької і Південно-Української. Зберігається не тільки велика небезпека нових аварій на АЕС, але і додається дуже складна проблема поховання від- ходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відробітку на- лежного ресурсу - поховання і ліквідація самих АЕС - дуже складний, небезпечний і дорогий процес.

Також загрозливою для здоров'я людей і навколишнього середови- ща України залишається діяльність військово-промислового комплексу. Очисні споруди на військових об'єктах, котельних, пунктах заправки ПММ або взагалі відсутні, або дуже погано забезпечують очищення про- мислових, побутових стоків. Найбільш небезпечний стан в причорномор- ських районах, особливо в Криму. Тут на протязі десятків років об'єкти і кораблі Чорноморського флоту забруднювали води Чорного моря (лише в Севастопольській бухті вміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 ра- зів). Гостро стоять проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, учбові центри (загальна площа земель перевищує 100 тис. га).

Одним з головних забруднювачів навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають в повітря сірчаний ангі- дрид, окисли азоту, вуглеводні тощо. На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів. Найбільшу шкоду вони спричиняють в Прикарпатті (Ново-Роздольський сірчаний комбінат, Калуський калій- ний концерн), на Донбасі, в Одесі, Вінниці, Сумах, Рівно (підприємства об'єднання "Азот"), які забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпеч- ними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу також хімічні підприємства, які виробляють отрутохімікати (м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підпри- ємства об'єднань "Хімволокно", "Хлорвініл", "Дніпрошина", "Укрнафто- хім" та ін.). Погіршує стан також те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле устаткування, піднімають межі санітар- но-захисних зон, не мають ефективних очисних споруд.

Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і також шкодить їх еколо- гічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання "Дніпротяж- маш" щорічно скидає в води Дніпра 2365,2 тис. м³ забруднених стічних вод, завод прокатних валків - 250 тис. м³ У Запоріжжі викиди Дніпров- ського електродного заводу в атмосферу складають 35% загальномісь- ких, причому 80% є канцерогенними речовинами першого класу небез- пеки. До речі, понад 50% всіх викидів в атмосферу цього міста дає ПО "Запоріжсталь" (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку).

Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотня. Але, не дивля- чись на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелек тронних) побудовані в останні десятиліття, на багатьох з них газо- і водо- очищувальні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський „Агро агрегат", миколаївський „Никояд", чернівецький металообробний, дніпропетровський „Південний машинобудівний" тощо).

Також екологічно небезпечною є цементна промисловість. Більш еко- логічних проблем вона створює в Донецькій, Дніпропетровській областях, забруднюючи навколишнє середовища пилом, сірчаним ангідридом і окис- лами азоту. Саме у цій області виробництва на підприємствах найбільш повільно виконуються природоохоронні заходи, тому перевищення вміс- ту пилу у викидах складає майже 5-Ю ГДК, а із забрудненими стічними водами у річки щорічно скидаються сотні тон органічних речовин, солей та інших шкідливих з'єднань.

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам на- носить розробка кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) у Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській Кірово- градській областях.

Екологічні проблеми житлово-комунального господарства - це проб- леми населених пунктів, територіальної структури виробництва, струк- турної пропорційності між галузями, які виробляють товари та надають послуги, виробничої структури та інфраструктурних характеристик. Ва- гомою причиною їх виникнення є процеси урбанізації у багатьох містах України. Перевантаження територій виробничими об'єктами обумовило зростання концентрації населення і неспроможності об'єктів ЖКГ до йо- го обслуговування. Дались взнаки і наслідки економічної кризи, нестачі фінансових коштів, структурної незбалансованості виробництва.

Невідповідність пропорцій між комунальними і промисловими під- приємствами, у яких до того ж відсутні технології очищення стічних вод нового покоління, тобто високого ступеня ефективності, призводить до того, що через систему централізованої каналізації у водойми скидаються промислові стічні води, насичені шкідливими речовинами. Це спричиняє руйнацію каналізаційних мереж, порушення технологічного регламенту очищення міських стічних вод. Крім цього, висококонцентровані стічні промислові води не видаляються в процесі біологічного очищення, тобто подальше їх використання, наприклад, у сільському господарстві стає не- можливим.

Велика кількість населених пунктів не мають централізованих систем каналізації (27 міст та 499 селищ міського типу), майже у 190 міських населених пунктах каналізаційні системи застарілі та неефективні, через що у водойми щоденно скидається 4,9 млн. м³ неочищених і недостат- ньо очищених стічних вод. Проблему становить велика кількість осадів та мулу, які накопичуються у каналізаційних очисних спорудах і є про- дуктом міських та промислових стоків. Це стосується старопромислових міст із спеціалізацією на важких галузях.

Значною небезпекою вторинного забруднення природного середовища є відсутність оптимальних пропорцій між концентрацією населення і ви- робництв та можливостями переробки сміття, продуктів їх виробничої та споживчої діяльності. Структурно-екологічною проблемою ЖКГ зали- шається нагромадження сміття у фонді міст і селищ, яке переробляється на сміттєспалювальних заводах та знешкоджується на міських звалищах. Сьогодні в Україні функціонує чотири таких заводи та 656 міських зва- лищ, але більшість з них не відповідають вимогам екології й охорони на- вколишнього середовища. Так, більше, як на 70% звалищ міського сміття відсутні засоби захисту підземних стічних вод та атмосферного повітря.

Безпосередньою причиною погіршення екологічної ситуації в галузі стало помітне скорочення капітальних вкладень у житлово-комунальне господарство, яке у період 1990-2000 pp. становило майже 75%.

Виникнення екологічних проблем у галузях економіки має ланцюго- вий характер і впливає на природно-ресурсну сферу.

Окремо слід акцентувати увагу на екологічній ролі транспорту і особли- востях транспортних забруднень в Україні. Мережа транспортних шляхів в Україні досить густа, кількість і активність автотранспорту в містах висока, і шкоди навколишньому середовищу він наносить дуже значного. Основ- ними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафто- продукти, а не газ або інші менш токсичні речовини) і погана організація руху, особливо у великих містах. У відпрацьованих газах, які викидаються нашими автомобілями, виявлено до 280 різних шкідливих речовин.

Залізничний транспорт екологічно чистіше, особливо електричний. Стало проблемою лише сильне забруднення полотна залізниць і самої колії. Екологічні і медичні обстеження виявили, що останнім часом, особливо в теплі періоди року, забруднення колій продуктами життєді- яльності стали причиною захворювань значної кількості пасажирів і пра- цівників залізниць хворобами шлунку і легенів.

Досить відчутної екологічної шкоди наносить Дніпру з його водосхо- вищами, Дунаю, Дністру, а також Чорному і Азовському морям водний транспорт, перш за все - від недотримання правил перевезення і перека- чування нафтопродуктів, аварій, змивів, через шумо-вібраційні впливи, створення хвиль, які руйнують береги водосховищ тощо.

Все більшою екологічною проблемою міст України, особливо вели- ких і курортних, є проблема очищення комунальних відходів - побуто- вих і промислових, переробка цих відходів. Останнім часом в Україні ак- тивізувалися екзогенні геологічні процеси зрушення, сілі, змиви, ерозія, спровоковані антропогенною діяльністю (будівництвом, добуванням ко рисних копалин, підтопленням територій). Фахівцями в зонах активної антропогенної діяльності зафіксовано більше 15 тис. ділянок зрушень і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів.

У річки Сіверський Донець і Дністер щорічно скидається близько 200 млн. м³ перезабруднених стоків. Крім того, Дністер опинився на грані ви- снаження через непосильні для нього об'єми водозабору для потреб про- мисловості і меліорації - стік її зменшився з 6 до 3 млн. м³ на рік.

Дефіцит води в Україні сьогодні складає близько 4 млрд. м³. Практич- но всі поверхневі, ґрунтові і частково підземні води забруднені промис- ловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками і не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженим санітарним нормам.

Понад 800 сіл України нині втратили власні джерела питної води. Особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі і Дні- пропетровщині.

Водні ресурси характеризує потужне господарське навантаження, яке в цілому значно перевищує екоємність водоресурсних систем України. За розрахунками, загальний індекс навантаження на водні ресурси досяг до- пустимої межі і складає 0,61. Значно погіршується стан підземних вод, що пов'язано, перш за все, з порушенням природоохоронної діяльності у «ль- ськогосподарському виробництві, необгрунтованим використанням пести- цидів і мінеральних добрив, інтоксикацією землі та водних ресурсів, пере- творенням органічних добрив на забруднювачів природного середовища.

Особливістю нинішньої ситуації щодо водних ресурсів у державі є та- кож мінералізація і підвищений вміст важких металів у воді, що значною мірою обумовлене існуванням трьох тисяч накопичувачів для очищення стічних вод.

Разом з тим, проблеми водних ресурсів також мають еколого-еконо- мічний характер і можуть вирішуватися шляхом ліквідації причин, що їх породжують. До таких слід віднести: * незбалансовану господарську діяльність;

структурну незбалансованість між накопиченням відходів виробницт- ва та їх переробкою;

• незбалансованість обсягів водних ресурсів і виробництва, що призво- дить до їх нераціонального використання;

• штучну зміну режиму водних об'єктів, яка не завжди економічно до- цільна;

• наявність високоурбанізованих і високоіндустріальних територій, у структурі яких переважають галузі важкої промисловості (металургія, нафтохімія) — потужних споживачів води, на яких деградаційні про- цеси переважають процеси самовідновлення і самоочищення водних ресурсів;

• нестачу інвестиційних коштів для оновлення основного капіталу во- дозабезпечуючого та водоочисного призначення.

За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великого збитку тваринному і рослинному світові України. Лише у післявоєнні роки на Донеччині, в Криму зникло близько 40 видів рослин, у Карпатах - 20. У «Червону книгу» України сьогодні занесено більше 800 видів рослин і тварин, яким загрожує вимирання або знищення.

Але, не дивлячись на кризовий стан, екологічні проблеми поступово вирішуються. В Україні діють різні за кількістю і спрямуванням громад- ські екологічні організації, об'єднання, рухи. Першою національною не- урядовою екологічною організацією став "Зелений світ", зареєстрований 1987 р. завдяки активній підтримці прогресивної інтелігенції - О.Гонча- ра, Ю.Щербака, С.Плачинди та ін. "Зелений світ" організував сотні акцій- демонстрацій, мітингів, пікетів, конференцій, збирання підписів і відіграє значну роль у припиненні роботи ряду екологічно небезпечних об'єктів. Найсильніші організації "Зеленого світу" діють у найбільш забруднених регіонах - на Донеччині, Придніпров'ї, Миколаївщини, Буковині, Терно- пільщині, Хмельниччині, в Криму. Зокрема, під впливом акцій "Зеленого світу" було припинено будівництво Чигиринської, Кримської АЕС.

У 1991 р. групою відомих вчених був заснований Національний еко- логічний центр. Впливовими стали неурядові організації "Всеукраїнська спілка врятування від "Чорнобилів", комітет порятунку Дніпра та малих рік, Національний екологічний центр "Довкілля", Кримська асоціація "Екологія і світ", "Мама-86" (екологічна організація матерів), "Дитина і довкілля", "Екоправо" (мережа еколого-правових організацій Львова, Києва, Харкова, що здійснюють діяльність у сфері застосування юридич- них норм стосовно довкілля) та багато інших.

Однією з найвпливовіших екологічних організацій України є "Грінпіс- Україна", заснована як національне відділення всесвітньо відомого "Грін- піс-Інтернешнл", що проводить кампанії із захисту природних ресурсів, за енергозбереження та альтернативну енергетику, проти ввезення на терито- рію України шкідливих речовин. Українська філія Грінпісу звертала увагу громадськості на найгостріші екологічні проблеми, зокрема на небезпеку перетворення України у своєрідний "смітник" для більш розвинених країн Європи, куди звозять для захоронення шкідливі для здоров'я і життя лю- дей речовини.

Значна кількість громадських природоохоронних організацій виникла після чорнобильського лиха, адже люди з біллю й тривогою сприймали екологічні проблеми України й прагнули докласти зусиль до їх розв'язан- ня. Так, у столиці України у 1992 р. виникла міська екологічна організація "Ініціатива матерів Києва на захист дітей" (скорочено "Мама-86"). Метою цієї організації стало захистити здоров'я дітей від наслідків Чорнобиля, від техногенного навантаження великого індустріального міста, здійснювати екологічне виховання батьків та дітей, надавати допомогу в лікуванні ді- тей. "Мама-86" здійснює медичну діагностику київських дітей, допомагає медикаментами, сприяє оздоровленню дітей в екологічно чистих регіонах. Згодом міська громадська екологічна організація "Мама-86" здобула статус всеукраїнської, і у 2004 р. вона налічувала 19 регіональних представництв.

У 1994 р. в Україні був створений Міжнародний молодіжний фонд "Чорнобиль", що засвідчувало про намагання молоді допомогти найшвид- шій ліквідації наслідків Чорнобильської аварії на українській землі, про усвідомлення відповідальності за долю планети, забезпечення її екологіч- ного здоров'я, про розв'язання існуючих проблем збереження й охорони довкілля. Ще однією ознакою значного посилення уваги українського сус- пільства до проблем захисту довкілля стало створення екологічної партії - Партії зелених України (ПЗУ), що була зареєстрована у травні 1991 р. Серед головних положень її партії - формування "екологічно солідарного" суспільства, в якому інтереси людини, груп громадян, кожної нації "гар- монійно поєднувались би з вищими біосферними законами природи".

Таким чином, серед національних пріоритетів Української незалеж- ної держави у 1991 - 2007 роки стояла й екологія. Соціальні та еконо- мічні труднощі не повинні заступити загрозу екологічної біди, потребу найшвидшого вилікування болісних ран Чорнобиля на українській землі. Україна робила кроки по здійсненню такої важливої функції суверенної держави, як: охорона навколишнього природного середовища, регулю- вання еколого-економічної діяльності, гарантування прав своїх громадян на екологічну безпеку. Ефективне вирішення проблем охорони довкілля в Україні нерозривно пов'язане з реструктуризацією економіки, утвер- дженням демократичних принципів розвитку суспільства, високою еко- логічною свідомістю людей.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1 • Сформулюйте основні принципи визначення національного багатства в традиційному і розширеному розумінні.

2. Чим характерний процес накопичення національного багатства в Україні на початку XXI ст.?

3. Дайте визначення природно-ресурсного потенціалу та розкрийте його класифікацію.

4. Назвіть основні характеристики демографічного потенціалу України.

5. Вкажіть на регіональні відмінності основних показників відтворення населення.

6. Які чинники визначають рівень працересурсного потенціалу регіону?

7. Дайте характеристику типам регіональних ринків праці України.

8. Назвіть сфери діяльності людини, в яких поступ НТП є більш значи- мим.

9. Дайте оцінку рівня розвитку матеріальної бази організацій, які вико- нують наукові та науково-технічні розробки в регіонах України.

10. Визначте особливості розвитку інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі її розвитку.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Економічний потенціал - це:

a. маса вироблених у країні протягом року предметів споживання та на- даних населенню послуг;

b. величина накопичених в країні матеріальних і нематеріальних ціннос- тей, створених для виробництва і споживання;

c. здатність суспільства виробляти товари і послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення потреб населення, по- ліпшення якості життя її громадян.

2. Національне багатство - це:

a. величина накопичених в країні матеріальних і нематеріальних ціннос- тей, створених для виробництва і споживання;

b. здатність суспільства виробляти товари і послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення потреб населення, по- ліпшення якості життя її громадян;

c. сукупна вартість товарів та послуг, які вироблені галуззю, групою ви- робників або економікою в цілому.

3. Сума природжених здібностей, загальної і спеціальної освіти, при- дбаного професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, мораль- но-психологічного і фізичного здоров'я, що забезпечують можли- вість приносити дохід - це:

a. підприємницька здібність;

b. людський капітал;

c. здібність до праці.

4. Природні ресурси - це:

a. сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться в певних географічних межах, що забезпечують задоволення економіч- них, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства;

b. все те, що людина використовує для забезпечення свого існування;

c. всі ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бути використані в майбут- ньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо;

а. всі відповіді правильні.

5. Природні умови - це:

a. все те, що людина використовує для забезпечення свого існування;

b. тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльнос- ті суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і не- виробничій діяльності людей;

c. величина накопичених в країні матеріальних і нематеріальних ціннос- тей, створених для виробництва і споживання.

6. На які ресурси поділяється природно-ресурсний потенціал країни? Назвіть ще чотири:

a. земельні;

b. мінерально-сировинні;

7. Природний приріст населення - це:

a. різниця між кількістю народжених та тих, хто помер у певний період часу;

b. різниця між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї в певний період часу;

c. сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу.

8. Спроможність галузей господарства країни виробляти товари та послуги для населення та виробництва називають:

a. виробничим потенціалом;

b. природно-ресурсним потенціалом;

c. інвестиційним потенціалом.

9. Науково-технічне співробітництво здійснюється у формах:

a. матеріальній;

b. нематеріальній; с менеджменту;

d. маркетингу;

10. До основних проблем водних ресурсів належать:

a. незбалансована господарська діяльність;

b. структурна незбалансованість між накопиченням відходів виробницт- ва та їх переробкою;

c. незбалансованість обсягів водних ресурсів і виробництва, що призво- дить до їх нераціонального використання;

сі. нестача інвестиційних коштів для оновлення основного капіталу водо- забезпечуючого та водоочисного призначення;

е.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Статистичний щорічник України за 2005 рік. Державний комітет ста- тистики України. - К.: Консультант, 2006. - 575 с.

2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Є.П. Качан, Т.Є. Царик, Д.В. Ткач та ін. / За ред. СП. Качана. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

3. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред. Я.Б. Олійника. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. - 444 с.

4. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навч. посібник. / За ред. Л.Г. Чернюк: - К.: ЦУЛ, 2006. - 728 с.

5. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучас- ній Україні. - К., 2000. - С. 53.

6. Спроби захистити бідних і клімат. // Голос України - 2002. З вересня.

7. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучас- ній Україні. - К., 2000. - С. 78.

8. Гарантувати екологічну безпеку планети. Виступ на 19-й сесії Гене- ральної асамблеї ООН. // Урядовий кур'єр. - 1997, 26 червня. - С. 3-10.

9. І. Салій. Українські міста: питання власності і муніципального управ- ління. - К., 2001. - 415 с.

ІО.Економіка України. -№1 (458). - 2000. - С. 60.

11. Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки. // Урядовий кур'єр. - 12 червня 2001 р. - № 102. - С. 5-6.

12.Білоцерковець В.В., Лященко A.B. Нова економіка: сутність та гене- за. - Дніпропетровськ: Січ, 2007. - 221 с.

1З. ькономіка й організація інноваційної діяльності: Підручник: /0.1. Вол- ков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; За ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. - К.: Професіонал, 2004. - С. 668-737.

14.Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. СВ. Мочерни/.. Т. 1. - К.: Академія, 2000. - С. 130, 308, 422.

15.Чухно A.A. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх зна- чення для України. - К.: Логос. 2003. - 632 с.

16. http://www.internetworldstats.com/