3.2. Промисловий комплекс

Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промисло- вого виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво елект- роенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енер- гетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працю- ють на нетрадиційних джерелах енергії. В структурі виробництва (видо- бутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домі- нуюча роль належить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основ- ному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить До- нецькому басейну - 87,0% (близько 100 млрд. т), Львівсько-Волинсько- му та Дніпровському буро-вугільному басейні - відповідно 2,0% (біля 2 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Хар- ківської і Полтавської областей - 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі - 0,2 млрд. т. Головним завданням розвитку вугільної промисло- вості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт.

Нафтова і нафтопереробна промисловість України в своєму розмі- щенні орієнтується на родовища Передкарпаття - Долинське і Північно- Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та інші, а також нафто- газоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до найбільших з яких належать Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафто- видобувної промисловості України у повоєнні роки. Зараз основний ви- добуток нафти припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний ре- гіон - 111 родовищ, запаси 785,4 млрд. м³. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Причорноморсько-Крим- ському нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% (17 родовищ, запаси 14,3 млрд. м') від запасів України, тому видо- буток нафти практично відсутній. В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) - Дрогобицький, Кре- менчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одеський, Херсонський. У зв'язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки в значній мірі залежать від масштабів імпортних поставок. Найважливі- шим завданням розвитку нафтопереробної промисловості є забезпечення суттєвого зростання технічного рівня виробництва. В першу чергу слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80% від загальних запасів.

Газова промисловість України орієнтується в своєму розміщенні на дев'ять нафтогазоносних областей, об'єднаних у три нафтогазоносні ра- йони: Дніпровсько-Донецький (охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області), Карпат- ський (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпат- ська області) та Причорноморсько-Кримський (включає Запорізьку і Хер- сонську області, а також Автономну Республіку Крим). Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії та Туркменистану. Перспек- тиви розвитку газової промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій і техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видобутку ресурсу.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі природно- географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому неможливо через невеликі його запаси. На території України загальні геологічні запаси торфу станов- лять 2172,6 млн. т, у тому числі 1555,0 млн. т- придатні для виробництва палива, з яких балансові запаси становлять 724,7 млн. т. Враховуючи ра- діоактивну забрудненість багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Функціонування виробничої та обслуговуючої сфер неможливе без використання електричної й теплової енергії. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі та в перспективі є і буде електрична енергія. Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості. У вартості електроенергії міс- титься висока частка матеріальних затрат і незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та Сонця.

Основними регіонами розміщення підприємств з виробництва елект- роенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Лу- ганська області - на сході, Львівська та Івано-Франківська - на заході, Вінницька та Київська області - в центральній частині України.

Підприємства, які виробляють і передають споживачам теплову енер- гію, розташовані в усіх великих населених пунктах України.

Металургійнийкомплекс України представлений підприємствами чор- ної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеціалізації України в міжнаціональному територіальному поділі праці. Чорній металургії на- лежить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбі- нування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розмі- щення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії - Донецький кам'яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізо- рудна база чорної металургії України представлена Криворізьким (18,7 млрд.т), Кременчуцьким 4,5 млрд.т), Білозерським (2,5 млрд.т) та Кер- ченським (1,8 млрд.т) басейнами. В Україні із рідкісних металів, які вико- ристовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (у Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнетривів, флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться на Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Нині в Україні нараховується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, З феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо- збагачувальних комбінатів і три заводи металоконструкцій.

металургії в Україні виділяється два основних райони. У Донецькому ра- йоні знаходяться Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цин- ковий завод «Укрцинк», Артемівський завод по обробці кольорових мета- лів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат, а також Свердлов- ський завод алюмінієвого прокату. В Придніпровському районі розвиток галузі орієнтується також на потужну енергетичну базу Дніпрогесу, те- плових й атомних електростанцій. В Запоріжжі зосереджені титано-маг- нієвий та алюмінієвий заводи, у Вільногірську - Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих ру- дах Самотканського родовища. У Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод твердих сплавів. В Кіровоградській області на базі родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Виробництво магнію здійснюється також Калуським ВО «Хлорвініл».

Головними напрямками розвитку металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного, і метизного виробництва для забезпечення поліпшення якісних і сорта- ментних показників готової металопродукції з метою задоволення потреб власних споживачів і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Машинобудівний комплекс України значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, але й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного та про- мислового розвитку країни. Визначальну роль при розміщенні конкрет- них машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

• сировинний фактор;

• споживчий чинник;

• фактор трудових ресурсів та наукоємності.

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на;

• важке;

• загальне;

• середнє;

• виробництво точних механізмів;

• виробництво приладів та інструментів;

• виробництво металевих виробів та заготовок;

• ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірни- чо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Пе- реважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєд- нання сировини і споживача його продукції. Виробництво устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості орієнтується своїм розміщенням на райони зосередження споживачів продукції - Східний, Карпатський тощо.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Головним виробником коксу є Донецький металур- гійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Доне- цькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформу- вався один з найбільших металургійних районів світу.

На території країни історично сформувалося три металургійних райо- ни. Придніпровський металургійний район розташований вздовж право- го і лівого берегів Дніпра - від Кременчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей район є найбільшим ви- робником сталі і прокату. Донецький металургійний район охоплює ме- талургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу і чавуну. Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металур- гійними комбінатами - «Азовсталь», а також ім. Ілліча, коксохімзаводом, північну і східну частини Керченського півострова.

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родо- вищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, ніке- лю, ртуті та інші. Алюмінієва промисловість використовує в якості сиро- вини боксити, запаси котрих на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Боксити завозять з Угорщини. Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в ба- гатьох областях України, а видобувається він в основному у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Головними ро- довищами калійно-магнієвих солей в Україні є Стебниківське і Калуське у Прикарпатті та сполук магнію - Сиваське в Криму. Виробництво нікелю орієнтується на найбільші родовища промислового значення, якими є По- бузьке і Придніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходять- ся в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетровській (Самотканське). Поки ще не експлуатуються родовища хромітів в Кіро- воградській і Дніпропетровській областях, тому потреба України в хромі задовольняється за рахунок імпорту з Уралу та Казахстану. Руди цирко- нію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище - Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки, є також родовище в Закарпатті (Вишкове). Розміщення підприємств кольорової металур- гії зумовлено переважно двома основними факторами - сировинним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило по- близу потужних електростанцій.

Енергетичне машинобудування спеціалізується на виробництві устат- кування для всіх видів електростанцій, в т. ч. парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних моторів, електроапарату- ри, кабелю та іншої продукції. Найбільшим центром енергетичного маши- нобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», тур- бінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ).

Стратегічну роль у машинобудуванні виконує верстатобудування. Центром виробництва важких верстатів є Краматорськ.

У структурі загального машинобудування провідне місце займають транспортне машинобудування. Підприємства ці орієнтуються в своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на на- явність металу. В Україні розвинуте морське і річкове суднобудування. Головним чинником розміщення їх є орієнтація на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи.

Автомобілебудування України випускає великовантажні (Кременчук), легкові (Запоріжжя, Луцьк, Сімферополь, Ужгород) автомобілі, мікроав- тобуси. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД.

Літакобудування України є однією з найперспективніших галузей еко- номіки. Його розміщення орієнтується на науково-дослідну базу та високо- кваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків.

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується в своєму роз- міщенні в основному на райони виробництва відповідної сільськогоспо- дарської продукції.

Трудомісткі галузі точного машинобудування орієнтуються на великі міста, наявність науково-дослідної бази і кваліфікованих кадрів.

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує від- повідної програми, яка повинна охоплювати такі заходи:

• визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на ба- зі новітніх європейських, світових і національних технологій та роз- будови його на засадах технологічної й економічної самодостатності;

• вдосконалення галузевої структури машинобудування, розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціаль- ного комплексу (виробництва товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості та конкурентоспроможності;

• розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску науко- місткої продукції високого рівня; освоєння нових конкурентоспромож- них зразків техніки, підвищення якості й ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу; розвиток ракетно-космічної, літакобудівної, суднобудівної галузей; формування інформаційних і телекомунікаційних систем тощо.

Енергетичне машинобудування спеціалізується на виробництві устат- кування для всіх видів електростанцій, в т. ч. парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних моторів, електроапарату- ри, кабелю та іншої продукції. Найбільшим центром енергетичного маши- нобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», тур- бінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ).

Стратегічну роль у машинобудуванні виконує верстатобудування. Центром виробництва важких верстатів є Краматорськ.

У структурі загального машинобудування провідне місце займають транспортне машинобудування. Підприємства ці орієнтуються в своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на на- явність металу.

В Україні розвинуте морське і річкове суднобудування. Головним чин- ником розміщення їх є орієнтація на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи.

Автомобілебудування України випускає великовантажні (Кременчук), легкові (Запоріжжя, Луцьк, Сімферополь, Ужгород) автомобілі, мікроав- тобуси. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД.

Літакобудування України є однією з найперспективніших галузей еко- номіки. Його розміщення орієнтується на науково-дослідну базу та високо- кваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків.

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується в своєму роз- міщенні в основному на райони виробництва відповідної сільськогоспо- дарської продукції.

Трудомісткі галузі точного машинобудування орієнтуються на великі міста, наявність науково-дослідної бази і кваліфікованих кадрів.

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує від- повідної програми, яка повинна охоплювати такі заходи:

• визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на ба- зі новітніх європейських, світових і національних технологій та роз- будови його на засадах технологічної й економічної самодостатності;

• вдосконалення галузевої структури машинобудування,розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціаль- ногокомплексу сучасних вимог якості та конкурентоспроможності;

• розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску науко- місткої продукції високого рівня; освоєння нових конкурентоспромож- них зразків техніки, підвищення якості й ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу; розвиток ракетно-космічної, літакобудівної, суднобудівної галузей; формування інформаційних і телекомунікаційних систем тощо.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особли- вості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

• Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

• Невисока трудомісткість. її підприємства можна розмістити у сла- бо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

• Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сір- чаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрика- ти хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово- технічні вироби тощо).

У міжнаціональному поділі праці Україна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей тощо. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи, які створюються у значних обсягах в деяких галузях промисло- вості (чорна та кольорова металургія, нафтопереробка, теплова електро- енергетика, лісова промисловість тощо).

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив - азотних фосфорних, калійних. Підприємства, які виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлів- ка тощо), а також на трасах газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому, ра- йоні Одеси. Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання, їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі, Маріуполі. Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті в Ка- луші (Івано-Франківська обл.), Стебнику (Львівська обл.) та у Запоріжжі.

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кислоти та со- ди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пе- реробки фосфатів - у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксо- хімічних заводах Донбасу та Придніпров'я. Содове виробництво переваж- но сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Потужне виробництво соди є і на Кримському содо- вому заводі у Красноперекопську, який працює на солях Сиваських озер. Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районах зосередження покладів первинної сировини (вугілля) на Донбасі (Горлівка, Сєверодо- нецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропе- тровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Виробництво хімічних волокон відносять до трудомістких тому їх ви- готовляють у великих містах - Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична промисловість, її центрами є: Київ, Жи- томир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості - шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га- лузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Осно- вну частину лако-фарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Кривий Ріг, Дніпропетровськ). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентра- ція спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров»ї людей, які живуть в цих регіонах. Не- обхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, викорис- тання маловідходних і безвідходних технологій на всіх підприємствах хімічної промисловості.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для виробництва засобів ви- робництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метило- вий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Підприємства комплексу здійснюють заготівлю деревини, її комплек- сну механічну, хімічну обробку й переробку. В її галузевій структурі виді- ляють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну про- мисловість, виробництво деревно-стружкових плит, тари, а також меблеву промисловість.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно з північних і східних районів Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнту- ється лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової дере- вини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки дерев- ної сировини. У тісному поєднанні з нею розвивається стандартне домобуду- вання, виробництво меблів, фанери, деревостружкових плит тощо.

Структура і організація ЛПК. Основою ЛПК України є лісове госпо- дарство, яке займається вивченням, обліком, збереженням лісів, відтво- ренням та поліпшенням їхньої якості, підвищенням продуктивності Лісове господарство України охоплює переважно Українські Карпати, Полісся, Кримські гори, Лісостепову і частково Степову зони. Основні виробничі підприємства лісового господарства - лісгоспзаги та лісоком- бінати.

Лісова промисловість України - сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю, комплексну механічну, хімічну обробку та переробку деревини. У її галузевій структурі виокремлюють лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідро- лізну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Продукцією її є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозно- му виробництві, будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (вико- ристовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Іва- но-Франківська і Закарпатська обл.) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська обл.).

Деревообробна промисловість переробляє деревину та виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів для населення й народного господарства.

Основною галуззю деревообробної промисловості України є мебле- ва, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побу- тових, адміністративних та інших громадських приміщень. Виробництво меблів сконцентровано у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівець- кій областях, які виготовляють їх понад 25% від загальної кількості. В інших регіонах центрами меблевого виробництва є крупні міста.

З відходів лісової та деревообробної промисловості в Україні виро- бляють деревостружкові (ДСП) та деревоволокнисті (ДВП) плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рос- линної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне во- локно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сирови- на галузі - деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншою мірою - солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, ма- кулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості вико- ристовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

Лісохімічна промисловість охоплює пірогенетичне (суха перегонка Деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогтекурильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листя- них порід, з яких гідролізом одержують деревне вугілля, оцтовий поро- шок і кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флутаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол використо- вують для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубову кору - для дубильно-екстрактного виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідро- лізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін то- що. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні кача- ни, солома хлібних злаків, лляна костриця.

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях народно- го господарства, поглибленням комплексної переробки деревини, розши- ренням використання замінників деревини. Необхідно збільшувати ви- робництво паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів, що матиме велике соціальне значення.