2.6. Виробничий потенціал
Спроможність галузей господарства країни виробляти товари та по- слуги для населення та виробництва називають виробничим потенціа- лом. В Україні провідною складовою економічного потенціалу є фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих фондів. Дія цих основ- них факторів з групи виробничих ресурсів економіки конкретизуються через використання основних фондів використання вільних виробничих потужностей, підвищення норм прибутку, запровадження енергозберіга- ючих технологій, посилення конкурентоспроможності своєї продукції, розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, виробничої інф- раструктури, інформатизації, виробництва, розвитку ТНК, реструктури-
зації виробництва під впливом змін попиту, ефективності використання природних ресурсів.
Стан основного капіталу в Україні погіршується. Виробничі ресурси характеризує висока міра зносу, вивільнення виробничих потужностей, висока собівартість продукції, матеріале-, енергоємність, фондомісткість виробництва. На підприємствах України фіксується гостра нестача квалі- фікованих менеджерів середньої та вищої ланок. Виробництво в Україні переважно низькотехнологічне, збиткове. Неподоланими залишаються такі негативні явища в економіці, як нецільове використання амортиза- ційного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, незбалансованість економічної системи, наявність диспропорцій в основ- них економічних балансах. Обсяг виробничих потужностей у промисло- вості складає близько 85% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткуван- ня - 16-18 років і вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Вибуття застарілих виробничих потужностей набуває обвально- го характеру, що багаторазово перевищує введення нових. Спад вироб- ництва у високотехнологічних галузях що орієнтувались переважно на держзамовлення, виявився набагато більшим середнього у промисловос- ті. При цьому парадоксально, що темпи спаду зростали відповідно до підвищення технічного рівня галузі. Рівень цих виробництв скоротився більше ніж у 5 разів, що значно перевищує загальний масштаб економіч- ного спаду. В цих умовах постало складне завдання суспільного розвитку - закладання підвалин нової сучасної економіки. За умови, якщо цього не буде досягнуто, соціальних загострень, викликаних стихійним скорочен- ням виробничого потенціалу галузей промисловості, викликаного вибут- тям основних виробничих фондів, не уникнути. За часів становлення української держави наприкінці XX - на по- чатку XXI ст. рівень продуктивності праці в окремих галузях економіки знизився майже на 20%. На стільки ж підвищилась енергоємність вироб- ництва. Україну на сучасному етапі розвитку характеризує технологічне відставання від розвинутих країн. Без належного переорієнтування еко- номіки на розвиток високих технологій у виробництві існує значна за- гроза для країни опинитися на периферії світового розвитку серед країн, які характеризує глибока стагнація.
Найбільшим виробничим потенціалом серед сфер-складових господар- ського комплексу в Україні характеризується промисловість, що орієнту- ється як на внутрішній, так і на зовнішній ринки У промисловості створю- ється майже половина національного доходу країни. Вона характеризуєть- ся складною, розвиненою галузевою структурою, представлена потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексом, сучасним багатогалу- зевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, ви- робництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.
Міжгалузевий регіональний комплекс визначають як сформоване те- риторіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в еконо- мічних районах, вузлах, центрах, завдяки якому може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Досяг- нення таких результатів можливе при найбільш раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні еко- номічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів під- приємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов.
Визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні є відтворювальний підхід. Він поєднує цільову спрямованість і тех- нологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерни- ми для нього є відтворювана цілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях (виробництво, розподіл, обмін, споживання) та об'єднання під- приємств і організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.
Найбільш розвиненими міжгалузевими комплексами України є - па- ливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, хімічний, агро- промисловий.
Галузева структура економіки України є вкрай недосконалою. Най- більш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки. Дуже важливо най- ближчим часом наростити виробництво продукції машинобудівного, хі- мічного, агропромислового міжгалузевих комплексів.
Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах різ- кого дефіциту видобутку власного палива - на початок XXI століття па- ливні ресурси країни забезпечують лише 30-40% її потреб. Отже, поста- чання нафти і природного газу з інших країн відіграє визначну роль для економіки України.
Напружений паливно-енергетичний баланс вимагає якісних змін у споживанні енергії і палива. Особливо важливим є зменшення витрат палива й енергії на виробництво продукції; підвищення якості палива, яке споживається; підвищення питомої ваги споживання енергії, яка отримується в процесі використання нетрадиційних джерел енергії (гео- термальної, сонячної, вітрової та ін.). Особливо значним виробництвом палива та енергії в Україні виділяються Донецький, Придніпровський, Карпатський економічні райони.
Виняткове значення машинобудування пов'язане із забезпеченням ним знаряддями праці усіх ланок виробництва.
Загалом машинобудування розміщене досить рівномірно по території України. На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машинобу- дівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, До нецьк, Луганськ. На основі дії законів територіальної спеціалізації та комп- лексного розвитку в Україні сформувалося сім машинобудівних районів:
І. Харківський (центр - Харків) спеціалізується на енергетичному, транспортному, тракторному і сільськогосподарському машинобудуван- ні та випуску електротехніки і приладів;
. 2. Придніпровський (Дніпропетровськ) - виробництві металургійно- го устаткування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехніч- них і сільськогосподарських машин;
Донецький (Донецьк) - спеціалізується на виробництві машин і устат- кування для вуглевидобутку і чорної металургії, транспортних засобів;
Центральноукраїнський (Київ) - спеціалізується на випуску вер- статів, устаткування для хімічної і будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ;
Подільський (Вінниця) - спеціалізується на сільськогосподарському і електротехнічному машинобудування, верстато- і приладобудування;
Західноукраїнський (Львів) - спеціалізується на приладобудуванні, виробництві верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, ван- тажних несучих конвеєрів, вантажно-пасажирських автомобілів, сіль- ськогосподарських машин;
7. Південний (Одеса) - спеціалізується на випуску суден, верстатів, сільськогосподарських машин, кранів, приладів.
Україна є провідною металургійною державою світу і має чималі екс- портні можливості. Подальший розвиток металургійного комплексу по- требує поліпшення якості металопродуктів, забезпечення їх конкуренто- спроможності на світовому ринку. Динаміка виробництва прокату чорної металургії представлена на рис. 2.6.1.
Виробництво чорних металів зосереджено переважно на підприєм- ствах повного циклу, що розміщені в чотирьох районах — у Придні- пров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), Криворіжжі (Кривий Ріг), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов'ї (Маріуполь). Найбільшими металургійними комбінатами є «Криворіжсталь», «Азовсталь» (Маріуполь), «Запоріж- сталь», Донецький і Макіївський.
Хімічна промисловість допомагає замінювати дорогу й дефіцитну си- ровину дешевою та поширеною, комплексно її використовувати, утилі- зувати виробничі відходи тієї самої сировини. Найбільшого розвитку і територіального зосередження хімічна промисловість набула в'Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті.
1970 1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005
Рис. 2.6.1. Виробництво прокату чорних металів, млн.т
Використання різноманітної сировини територіально майже не об- межує хімічну промисловість. Вона характеризується значно більшою свободою розміщення підприємств, ніж інші галузі, маючи можливості маневрувати у виборі ефективного виду сировини для певного вироб- ництва.
Агропромисловий комплекс України покликаний забезпечити продо- вольчу безпеку країни та має значне експортне значення. Втім, унікаль- ний агроресурсний потенціал країни - найродючіші ґрунти світу, сприят- ливі для розвитку сільського господарства кліматичні умови, рівнинний рельєф та ін. - використовується не повною мірою.
В Україні сформувалося три інтегральні агропромислові зони - По- ліська, Лісостепова і Степова. В межах Поліської агропромислової зо- ни виробляють понад 90% виробництва льону-довгунця, понад 40% кар- топлі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочево-консервні, картопляно- спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.
У Лісостеповій агропромисловій зоні виробляють майже 70% цукро- вих буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільсько- господарська зона - на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. На основі зональної спе- ціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодо- овочево-консервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно- і м'ясопере- робні комплекси.
Степова агропромислова зона характеризується найбільшою розора- ністю земель, із яких понад 90% становлять чорноземи. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. Тут найбільше значення мають плодоовочево-консервні, олійно-жирові, вино- градарсько-переробні, ефіроолійні, молоко- і м'ясопереробні комплекси.
На територіях, прилеглих до великих міст та міських агломерацій, сформувалися приміські агропромислові зони. В їх межах агровиробни- цтво зорієнтоване на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продукції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця тощо).
Україна є значним виробником сільськогосподарської продукції. Роз- будова розвиненого за світовим стандартами, конкурентоспроможного сільського господарства залишається одним з найважливіших завдань України. На відміну від промислового виробництва на початку XXI сто- ліття не вдалося досягнути нарощування частки продукції сільського господарства у загальній структурі господарства.
Потенційно основна причина відставання у розвитку одного з провід- них видів економічної діяльності пов'язана з незавершеністю реформи на селі - насамперед відсутністю розвиненого ринку землі.
В основі розвитку регіону, ефективності виробничої діяльності ле- жить стан виробничої інфраструктури в його межах; її розвиток є одним з головних індикаторів господарського розвитку регіону. Без значних ін- вестицій та постійної уваги державних структур виробнича інфраструк- тура стає гальмом суспільного росту території. Тому вона є провідним аспектом регіональної політики держави.
Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і га- зопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічного постачан- ня і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.
Ефективний розвиток господарського комплексу регіону можли- вий тоді, коли високому рівню концентрації і спеціалізації основного виробництва відповідає такий самий рівень концентрації і спеціалізації підрозділів, які забезпечують загальні умови господарської діяльності.
Особливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетич- на інфраструктура. Вона є невід'ємною частиною господарського комп- лексу територій усіх таксономічних рангів і включає в себе комплекс об'єктів і споруд електро-, тепло-, газопостачання, а також підприємства і організації, що виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю: проектні, будівельні, монтажні та ін.
До транспортної системи належать: транспортні засоби; шляхи і спо- руди, що входять до галузевих видів транспорту; засоби технічного забезпечення функціональної готовності транспортної техніки;
будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортної техніки, транспортних шляхів і споруд; система управління транспортними процесами і галузями транспортного комплексу.
Продукція транспорту не може нагромаджуватись, а ефективність йо- го розвитку залежить від формування вантажо- й пасажиропотоків. Вна- слідок цього відбувається взаємодія розміщення транспорту й продук- тивних сил. Транспортно-географічне положення зумовлює розміщення окремих галузей виробництва.
Транспортні витрати враховуються в загальних витратах виробництва двічі: 1) на стадії процесу виробництва, коли транспорт доправляє необ- хідні види сировини, палива, матеріалів, а транспортні витрати входять у витрати виробництва; 2) на стадії процесу обороту — доставка готової продукції споживачам.
Суспільна криза в Україні на зламі ХХ-ХХІ століть призвела і до зни- ження її виробничого потенціалу.
Процес реформування економіки, її матеріально-технічної бази здій- снювався в цей період практично без чітко розробленої стратегії досяг- нення сталого економічного розвитку. Процес реформування виробни- чих відносин здійснювався без належної оцінки природних ресурсів, перспектив створення ринкових відносин в умовах розбалансованості економіки, обвального дефіциту в усіх його формах і проявах. Ситуацію загострювали недостатня продуманість заходів з реформування економі- ки, застосування сумнівної ефективності «шокової терапії». Сучасні фор- ми господарювання в країні та її регіонах знайшли своє впровадження насамперед у сфері обігу коштів та інформації, але було дуже незначним у виробничій сфері.
Назріла гостра необхідність розробки такої державної політики, яка б, насамперед, поставила вирішення комплексу економічних, організацій- них і технічних проблем з відродження і розвитку виробничого потенці- алу як матеріально-технічної бази економіки країни. В основу такої по літики доцільно покласти концепцію науково-технічного інноваційного шляху розвитку всього економічного потенціалу України.