6.2. Програми економічного й соціального розвитку. Міжнародні програми

Програма економічного й соціального розвитку - це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів щодо найефективнішого вирішення найважливіших завдань розвитку науки і техніки, впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво за пріоритетними напрямками.

Реалізація запланованих заходів необхідна для вирішення важливих

■-соціально-економічних і науково-технічних проблем національної економіки, широкого застосування досягнень науки і техніки з метою забезпечення концентрації ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку країни. Ці програми охоплюють організаційні, управлінські, правові, полі- ¹ тичні, соціальні, культурні, ідеологічні та інші заходи і розробляються на ' довгострокову, середньострокову перспективу, на наступний рік та для > регіонів.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективурозробляється на період, який дорівнює 10-15 рокам, з коригуваннями, а також продовженням горизонту її дії кожні п'ять років. У такій програмі визначаються можливі цілі економіч- ного й соціального розвитку національної економіки, шляхи та засоби їх досягнення, встановлюються державні пріоритети.

Програми економічного й соціального розвитку України на довго- строкову перспективу є базою для розробки програм на середньостроко- ву перспективу.

Державна програма економічного й соціального розвитку України

* на середньострокову перспективу розробляється на період від 3 до 5 ''років і щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування

стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держа- ви, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути виріше- ^!' ні на державному рівні.

У програмі економічного й соціального розвитку України на серед- ^н*иьострокову перспективу відображаються:

• оцінка економічного й соціального розвитку України за попередній період та економічна кон'юнктура, що очікується на початок періоду, на який розробляється програма;

• концепція економічного й соціального розвитку України на середньо- строкову перспективу;

• макроекономічна та соціальна політика;

• інституційні перетворення;

• інвестиційна, інноваційна, структурна, науково-технічна та аграрна політика;

• зовнішньоекономічна політика;

• регіональна економічна та екологічна політика.

Державні програми економічного й соціального розвитку України на наступний рік розробляються з визначенням у них цілей і пріоритетів відповідно до щорічних фінансових можливостей держави.

Розробка Державної програми економічного й соціального розвитку України на наступний рік здійснюється в такій послідовності:

• аналіз стану економіки та прогноз очікуваного виконання Державної програми та бюджету за попередній період (щоквартально, з прогно- зом до кінця року);

• моделювання макроекономічних пропорцій, попередні розрахунки можливого вироблення валового внутрішнього продукту, його роз- поділу та кінцевого використання, показників кінцевого споживання матеріальних благ і послуг, основних статей доходів і витрат Держав- ного бюджету;

• підготовка цілей уряду щодо мінімально необхідних для суспільства обсягів виробництва найважливіших видів промислової та сільсько- господарської продукції, збалансованих з фінансовими ресурсами попередніх обсягів державного замовлення. Інформування всіх ланок державної виконавчої влади про наміри уряду;

• підготовка проектів планових виробничих контрактів з державними підприємствами. Розробка підприємствами бізнес-планів;

• розробка проектів програм розвитку міністерств, програм регіонів, взаємоузгоджених з можливостями підприємств;

• розробка проекту Державної програми економічного і соціального роз- витку України на наступний рік на основі опрацювання та взаємоузго- дження індикативних планів міністерств, регіонів з намірами уряду;

• розрахунки проектних показників валового внутрішнього продукту і валового національного продукту, темпів і макроекономічних пропо- рцій розвитку економіки, національних балансів;

• одночасна розробка та взаємоузгодження показників бюджету;

• внесення програми та бюджету на розгляд Кабінету Міністрів Укра- їни.

Складовою частиною річних програм є державний контракт, через який здійснюється задоволення найважливіших потреб держав в промис- ловій і сільськогосподарській продукції, продовольстві, товарах народно- го споживання, роботах і послугах.

умови, склад, порядок формування та внесення змін до державно- го замовлення, відповідальність сторін за його виконання визначають- ся окремими законодавчими актами. При цьому слід зауважити, що за останні роки практика держзамовлень скоротилася, хоча в заруиігхних країнах вона має значну питому вагу.

Розробка державних програм економічного й соціального розвитку регіонів. Проекти таких державних програм мають свою структуру. Вони розробляються в такій послідовності:

• аналіз стану розвитку продуктивних сил регіону, виявлення най- гостріших проблем і диспропорцій, розробка заходів для їх поліп- шення;

• обгрунтування цілей і пріоритетів економічного й соціального роз- витку на близьку перспективу, визначення засобів вирішення проблем і розробка основних показників за напрямами розвитку господарсько- го комплексу регіону з урахуванням екологічного стану, відповідно до існуючих технологій ефективного використання природно-ресурсно- го, виробничо-технічного та наукового потенціалу;

• узгодження основних показників розвитку господарського комплексу регіону з пропозиціями міністерств, а також окремих показників про ектів планів підприємств і організацій з відповідними виконкомами місцевих рад з метою вирішення поставлених державою завдань;

• складання проектів програм.

У програмі відображаються основні показники розвитку економіки відповідного регіону, що характеризують найважливіші відтворювальні процеси, зокрема використання трудових, фінансових і природних ре- сурсів, виробничих фондів, споживання населенням матеріальних благ і послуг, будівництво об'єктів соціальної інфраструктури та природоохо- ронного призначення, розвиток ринкових структур тощо.

Під час розробки проекту програми враховуються показники роботи підприємств і організацій, розташованих на відповідній території неза- лежно від форм власності.

Окремими підсистемами програм економічного розвитку є науково- технічна, інноваційна програми, програма створення ефективних і ста- більних стимулів до праці, програма структурних реформ, удосконален- ня або перебудови відносин власності, господарського механізму, аграр- на, регіональна, зовнішньоекономічна, соціально-економічна.

Програми економічного розвитку у межах окремої країни можуть прийматися на загальнонаціональному, регіональному та міжрегіональ- ному рівнях.

Міжнародні програми. Програма охорони навколишнього середо- вища ООН - ЮНЕП (United Nations Environment Programme) - між- народна міжурядова програма, метою якої є розв'язання найгостріших проблем сучасної планетарної екологічної кризи та її регіональних про- явів. Завдання ЮНЕП - ініціювання та координація діяльності зацікавле- них міжнародних організацій в охороні навколишнього середовища під егідою ООН. Програма започаткована за ініціативою Стокгольмської кон- ференції ООН з навколишнього середовища (1972 p.), що стала етапною в розвитку міжнародних програм за участю майже всіх держав світу.

За результатами конференції у грудні 1972 р. Генеральна асамблея ООН заснувала Програму охорони навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП) зі штаб-квартирою у столиці Кенії Найробі. Значним внеском в охорону довкілля стала XIV сесія Ради керуючих ЮНЕП (Найробі, 1987 р.), у якій взяли участь делегації 54 країн-членів Ради керуючих ЮНЕП, а також спостерігачі від 43 країн, представники організацій і спеціалізо- ваних закладів ООН. На сесії було підведені підсумки 15-річного періоду реалізації Програми ООН з навколишнього середовища, наголошено, що у результаті плідної діяльності ЮНЕП за цей період було створено ефек- тивний механізм глобального співробітництва країн і народів для розв'я- зання назрілих екологічних проблем.

Учасники кенійського форуму представили Генеральній Асамблеї ООН програмний документ «Перспективи у галузі навколишнього се- редовища до 2000 року і на наступний період», в якому було визначено основні цілі, завдання і напрямками спільної діяльності держав, націо- нальних і міжнародних організацій в інтересах збереження довкілля.

ЮНЕП взяла активну участь у всесвітній конференції з охорони до- вкілля у 1992 р в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), на якій цій організації було рекомендовано залучити щонайбільше країн до інформаційних систем і баз даних Міжнародного центру обміну інформацією з питань екологіч- но чистого виробництва.

Програма ТАСІС- програма, розроблена Європейським Союзом для колишніх пострадянських держав, за винятком країн Балтії і Монголії, з метою сприяння гармонійного і сталому розвитку економічного й по- літичного співробітництва з ЄС. Реалізується з 1991 р. Досягнення цієї мети здійснюється наданням субсидій для передання ноу-хау, підтриман- ня процесу переходу до соціальної ринкової економіки і демократичного суспільства.

Ноу-хау передається у вигляді консультативного сприяння в питан- нях відповідного управління, направлення груп експертів, проведення експертних досліджень і професійної підготовки через формування і ре- формування правової та нормативної бази, створення інститутів та ор- ганізацій, встановлення партнерських відносин, розвиток міжнародних мережевих структур.

Основними пріоритетними сферами, які фінансуються ТАСІС, є: ре- організація державних підприємств і розвиток приватного сектора; ство- рення ефективної системи виробництва; розвиток інфраструктур енерге- тики, транспорту та зв'язку; забезпечення ядерної безпеки; охорона до- вкілля; реформа державного управління.

Програмою ТАСІС керує Європейська комісія від імені ЄС. Вона має своїх представників в Україні, Росії, Казахстані та Грузії.

ТАСІС фінансується з бюджету ЄС і здійснюється за його правилами, її щорічний бюджет затверджується Європейським Парламентом і Радою ЄС за участю вітчизняних підприємств та органів державної влади.

б.З. Прогноз та прогнозування національної економіки

Використання прогнозів національної економіки стає дедалі інтен- сивнішим, починаючи з 1960-х рр. У СІП А недержавні організації роз- робляли прогнози, засновані на моделі Уортона, з 1963 р.; у Великій Бри- танії Лондонська школа бізнесу моделює економіку з 1966 р. У наступні роки кількість прогнозів, які базуються на макроекономічних моделях, значно зросла. Уже в 1988 р. у Великій Британії нараховувалося понад 100 установ, які займалися макроекономічними прогнозами. Значна кількість детальних описів багатьох прогнозів не публікується з причин комерційної таємниці.

Прогнози національної економіки потрібні уряду, суб'єктам про- мислової та фінансової діяльності. Наприклад, річний бюджет потребує оцінки майбутніх доходів (включаючи прибутковий податок, податок на додану вартість, податок з обороту, акцизний збір та ін.) і майбутніх ви- трат (включаючи допомогу по безробіттю, державні пенсії, які підляга- ють індексуванню, витрати центральних і місцевих органів влади та ін.). Очевидно, що для планування бюджету серед інших даних необхідно мати оцінки майбутніх обсягів національного доходу, рівня безробіття, відсоткової ставки та цін. Також важливі дані про імпорт і експорт, що безпосередньо впливають на національний дохід і разом з грошовою та фінансовою політикою визначають рівень курсу національної валюти.

Для цілей планування розвитку національної економіки використову- ється система прогнозів, зокрема демографічних, соціальних, економіч- них, прогнозів науково-технічного прогресу, природних ресурсів та ін.

В усіх економічних системах прогноз є необхідною складовою части- ною процесу планування та розробки економічної політики. Він дає змогу окреслити контури й намітити результати економічного розвитку в плано- вому періоді на основі аналізу вихідних умов і очікуваних тенденційтос- подарського розвитку, а також намірів уряду в галузі економічної політики й зовнішньоекономічної діяльності. Більшість наукових методів плануван- ня, які застосовуються в індикативних планах країн ринкової економіки, пов'язані з розробкою прогнозів. Прогнози, з одного боку, є обґрунтуван- ням соціально-економічних рішень, а з іншого - допоміжним засобом ви- значення планових показників у процесі розробки проектів планів. Ви- рішення фундаментальних проблем національної економіки, які стоять перед Україною, неможливе без науково обґрунтованих прогнозів.

Необхідність прогнозування викликана тим, що майбутнє невизначе- не й ефект багатьох рішень, які приймаються зараз у національній еко- номіці, протягом певного часу не відчувається. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття рішень. Прогнози національної економіки можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та під- приємствами.

Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якіс- них характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очі- куваного характеру змін, а в найпростішому випадку - твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність ви- хідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирі- шальним чином впливає на його результати та можливість його практич- ного використання.

Прогноз (грец. prognosis - передбачення) - науково обгрунтоване су- дження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об'єкта у май- бутньому.

Прогноз не слід ототожнювати з гіпотезою, прогноз порівняно з гіпо- тезою є більш визначеним, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах, а, отже, дає змогу характеризувати майбутній стан об'єкта також кількісно. Прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності та більшою достовірністю. Водночас прогноз, як і гіпотеза, є ймовірним.

Процес формування прогнозу охоплює наступні етапи:

• формування інформаційної бази прогнозу;

• аналіз об'єкта прогнозу;

• аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозу- вання;

• визначення прогнозної траєкторії об'єкта;

• прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;

• оцінка якості прогнозу.

Існує наступна класифікація прогнозів (див. рис. 6.3.1.):

1. За ступенем контролю:

• контрольовані (наприклад, прогноз інвестицій у національну економі- ку є контрольований з боку держави в особі Міністерства економіки);

• неконтрольований (наприклад, прогноз загального обсягу угод на фондовій біржі, у цьому випадку прогнозована величина є лише пе- редбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому конт- ролю).

2. За масштабом:

• мікропрогноз (окремого підприємства);

• галузевий;

• макропрогноз (національної економіки);

• суперпрогноз (світової економіки).

3. За часом:

• оперативний (до 1 місяця);

• короткостроковий (до 1 року);

• середньостроковий (до 5 років);

• довгостроковий (понад 15 років).

4. За об'єктом прогнозу:

• природних ресурсів;

• трудових ресурсів;

• інвестицій;

• науково-технічний;

• соціальний;

• зайнятості;

• доходів тощо.

5. За кількістю об'єктів:

• одиничний;

• множинний.