2.4. Науково-технічний потенціал

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. Підйом розвитку національної економіки за рахунок науково-технічного прогресу (НТП) на чергову хвилю зрос- тання базується на суттєвих досягненнях в області мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, використання нових видів енергії, біоніки, ефекту надпровідників, освоєння космічного простору. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворювального процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріори- тетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.

Для України важливим елементом досягнення високого виробничо- го розвитку є реалізація моделі „випереджаючого розвитку" національ- ної економіки. Перехід до неї може відбутися за рахунок підготовки та забезпечення технологічного „прориву", гуманізації основних факторів виробництва, масштабної інтелектуалізації людського потенціалу, при- скорення НТП через призму формування нових знань, багаторазове по- силення застосування новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати гос- подарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «на- уковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності на- укових організацій (об'єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об'єднує наукові організації різного підпоряд- кування.

Відсутність дієвого механізму впровадження технологій і техноло- гічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці - основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну ха- рактеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тен- денції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незво- ротного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науко- во-технічні роботи.

Основна маса організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинутих регіонах - м. Київ (27% усіх організацій на початок 2005 р.), Харківській (15,1), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (6,8 - 4,8%). Харак- терно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збільшилась порівняно з 1991 р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих і порівняно малопотужних на- укових колективів. З 1995 р. починається поступове відновлення науко- вого потенціалу країни - значно зросла кількість досліджень теоретико- прикладного характеру.

У період економічної кризи в Україні в першій половині 90-х років XX століття найсерйозніші руйнування відбулися в науково-технічно- му потенціалі країни, що є головним джерелом сучасного економічного зростання. Обсяг науково-дослідних і дослідно-конструкторських роз- робок скоротився більше ніж у 10 разів, що спричинило різке знижен- ня конкурентоспроможності національної економіки і втрату значної частини потенціалу економічного зростання. Спад ВВП і зростання структурних та цінових диспропорцій у виробництві товарів і послуг відбувалися на фоні гальмуючого впливу скорочення обсягів упрова- дження вітчизняних науково-технічних розробок і розвитку інновацій- них процесів.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мі- рою залежить успішність виконання науково-дослідних і дослідно-кон- структорських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи - основні фонди, що знаходяться в їх розпорядженні. Вартість основних фондів організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, перевищує 6,6 млрд. грн., близько 36,5% їх припадає на м. Київ.

Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин і устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).

В Україні в розрахунку на одну організацію, яка виконує наукові та на- уково-технічні роботи, припадає в середньому 29 розробок.

В цілому спостерігається тенденція до зменшення числа поданих за- явок у Держпатент України при одночасному збільшенні ролі патентних відомств зарубіжних країн. Натомість кількість отриманих документів в обох випадках зменшується - найбільші наукові центри України (м. Київ, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Львівська області). Однак, у перерахунку на тисячу вчених та інженерів найвищі показники були характерні переважно для західноукраїнських регіонів.

В останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до скоро- чення асигнувань на науку - нині відповідно до законодавства України питома вага асигнувань на НДДКР має бути не більше 2,7% ВВП. У

■ доЗО ■ 31-40 «41-50 ■ 51-55 ■ 56-60 ■ 61-70 ■ 71 і старшому

Рис. 2.4.2. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (кандидати наук)

Чим більше уваги приділяється державою створенню науково-техніч- ного потенціалу, тим більше коштів на НДДКР витрачають великі ком- панії. На сьогодні фінансування науки в Україні майже в повному обсязі здійснюється з державного бюджету, комерційні структури фактично не асигнують свої кошти, що позбавляє країну важливого джерела заоща- дження і нарощування науково-технічного потенціалу.

У 2002-2003 рр. дещо активізувалася інноваційна діяльність промис- лових підприємств України. З початку 2003 р. інноваційною діяльністю 2002-2003 рр. частка витрат на науку в Зведеному бюджеті України ско- ротилася до 0,36-0,22%), що за абсолютними показниками поступається не тільки розвинутим країнам, а й країнам, що розвиваються. Середній вік працівників у сфері НДР загалом у 2005-2006 рр. перевищував 49 років, докторів наук - 61 рік, а кандидатів наук наближався до 53 років (рис. 2.4.1,2.4.2).

в промисловості займалося 9,8%> загальної кількості підприємств. Се- ред підприємств, що займалися нововведеннями, майже 80%> здійсню- вали продуктивні інновації, 35,2% виконували інновації, спрямовані на створення і впровадження нових або значно вдосконалених виробничих процесів. На ринок України було поставлено 4,3 тис. найменувань но- вої продукції, а також використано 768 нових технологічних процесів, із яких 332 - маловідходні та ресурсозберігаючі. Майже кожне п'яте підпри- ємство купувало і впроваджувало нові засоби механізації й автоматизації виробництва, кожне тринадцяте - нові технології.

Таблиця 2.4.2.

Інноваційна активність вітчизняних підприємств у 2000-2007 pp.

Рік	Питома вага підпри- ємств, що за- ймали- ся інно- ваціями	Загаль- на сума витрат	У тому числі за напрямами
			до- слід- ження і роз- робки1	у тому числі		при- дбання нових техно- логій	підготов- ка вироб- ництва для впро- вадження іннова- цій3	придбання машин та обладнан- ня пов'яза- ні з упро- вадженням інновацій4	інші ви- трати
				внут- рішні НДР	зов- нішні НДР
	%	млн. грн.
2000	18,0	1760,1	266,2	X	X	72,8	163,9	1074,5	182,7
2001	16,5	1979,4	171,4	X	X	125,0	183,8	1249,4	249,8
2002	18,0	3018,3	270,1	X	X	149,7	325,2	1865,6	407,7
2003	15,1	3059,8	312,9	X	X	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	4534,6	445,3	X	X	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	5751,6	612,3	X	X	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	6160,0	992,9	X	X	159,5	954,7	3489,2	563,7
2007	14,2	10850,9	986,5	793,6	192,9	328,4	X	7471,1	2064,9

з 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР;

² з 2007 року придбання інших зовнішніх знань;

³ з 2007 року показник віднесено до інших витрат

⁴ з 2007 року придбання машин обладнання та програмного забезпечення

Упровадження нововведень на підприємствах, які реалізують іннова- ційну стратегію власного розвитку, надало змогу їм оновити продукцію, підвищити її технічний рівень та конкурентоспроможність, збільшити обсяги виробництва і розширити ринки реалізації, знизити матеріало- та енергомісткість продукції (рис. 2.4.3).

У цілому економічна криза в Україні призвела до зниження науко- во-технологічного потенціалу: через застарілі технології у виробництві; низький рівень впровадження НДДКР для підвищення якості продукції; надзвичайно низьку частку бюджетного фінансування НДДКР, науки, освіти, охорони здоров'я; значне відставання темпів НДДКР від країн - світових економічних лідерів; загрозу перетворення країни на „техноло- гічний смітник", „відпливу умів" за кордон; забруднення навколишнього середовища, руйнування екосистеми.

Поза сумнівом, інноваційна модель розвитку є найбільш ефективною в сучасному світі. За інноваційного розвитку реальної економіки викорис- тання нових знань, реалізація конкретних переваг, які полягають в НТП, та людського капіталу країни, забезпечують зростання обсягу виробництва, підвищення якості продукту, зміцнення її конкурентоспроможності.

Найбільш узагальнюючими показниками розвитку інноваційної діяль- ності країни є показники впровадження інновацій на промислових під- приємствах. В цілому в 1998-2000 pp. інновації здійснювали лише 18,4% загальної кількості промислових підприємств України (більша частина з них розміщувалась у промислово розвинутих регіонах - Донецькій, Хар- ківській, Львівській, Луганській, Дніпропетровській, Вінницькій та Ки- ївській областях і у м. Київ).

Наведемо деякі узагальнюючі показники щодо впровадження іннова- цій на вітчизняних підприємствах впродовж останніх семи років.

Таблиця 2.4.1.

Впровадження інновацій на промислових підприємствах України

у 2000-2007 pp.

Рис. 2.4.3. Динаміка обсягів реалізованої інноваційної продукції в Україні

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигля- ді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного роз- витку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комп- лекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На по- чаток 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності ма- лих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічуєть- ся близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реа- лізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сек- тора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в роз- будові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного роду.

Загалом розвиток інноваційної діяльності в Україні вирізняється слаб- кою мірою розвитку - понад 80% промислових підприємств не викону- вали жодної інноваційної роботи. На його заваді стоять незначна увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, брак коштів, дуже низька інвестиційна привабливість більшості промислових об' єктів, особливо для іноземних інвесторів.

Основні фактори сучасного зростання реальної економіки України залишаються екстенсивними. Економічне зростання 2002-2004 років не пов'язане з підвищенням конкурентоспроможності через поліпшення технологічного рівня. Воно обумовлене прискоренням темпів зростан- ня українського експорту через сприятливу кон'юнктуру зовнішнього ринку.

Активне пожвавлення в економіці, тривалі тенденції зростання об- сягів виробництва, капіталовкладень в основний капітал, інші здобутки останніх років у реальній економіці України не призвели до формуван- ня основ інноваційної моделі розвитку. Інноваційні процеси в нашій країні пов'язані з використанням науково-технічних надбань минулих років, що пов'язано з відсутністю інвестиційного підкріплення їх роз- витку. В 2006 році на 17,8% знизилась частка підприємств, які впрова- джували інновації.

Недостатньо ефективно функціонував Державний банк реконструкції і розвитку - основи дієздатної системи довгострокового інвестиційного кредитування суб'єктів економіки. Не розбудовано інноваційну інфра- структуру, передбачену Законом „Про інноваційну діяльність" - спеці- ального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань інноваційної політики та спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ у регіонах. Основними факторами знижен- ня науково-технічного потенціалу України, яке відбулося за останній час, стали переважання застарілих технологій виробництва, низький рівень упровадження НДДКР з підвищення якості продукції, низький рівень державного фінансування НДДКР, зниження рівня людського розвитку (освіти, охорони здоров'я, соціальної активності, психологічних настро їв), значне відставання темпів НДДКР у реальній економіці від країн - світових економічних лідерів та ін.