4.3. Фактори економічного зростання
В будь-якому суспільстві прагнення до розвитку невпинне. При цьому основною проблемою забезпечення економічного зростання є з'ясування чинників впливу і побудова моделей та механізмів збільшення обсягів валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, який є кри- терієм економічного добробуту суспільства.
Темпи та якість економічного зростання залежать від певних чинни- ків зовнішнього та внутрішнього характеру (рис.4.3.1.).
Чинники економічного зростання
Фактори пропозиції
Природні — кількість і якість природних ресурсів Капітал — кількість і якість використовуваного капіталу Праця — кількість і якість трудових ресурсів Технологія — способи сполучення елементів виробництва Інновації — результат науково -технічного прогресу
Заробітна плата — зростання збільшує попит Заощадження — знижують
Інформаційні — інформаційне забезпечення виробництва
Структурна політика- забезпечує оптимальний
Розподіл ресурсів
Інституцій її і фактори
Ін сі її ту цій її і — державна політика в різних сферах економіки та суспільного життя
Соціальні фактори
Соціальні — державна соціальна політика, розвиток суспільних демократичних інститутутів
Культурні, релігійні та інші фактори
Рис. 4.3.1. Чинники економічного зростання
Всю різноманітність факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання, можна звести до наступних груп:
базисні фактори або фактори пропозиції;
фактори попиту;
фактори розподілу;
інституційні фактори;
соціальні фактори;
культурні фактори;
релігійні та інші фактори.
Різним етапам розвитку економіки відповідають різні чинники еконо- мічного зростання та їх структурні комбінації. Кожна країна використо- вує доступні їй фактори для свого розвитку із врахуванням національних особливостей. Для країн з низьким рівнем розвитку більш характерним є залучення ресурсних факторів економічного зростання, а для розвинутих - інтелектуальних.
Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростан- ня, безпосередньо діють і впливають на підприємства, виступають зі сто- рони пропозиції. До них відносять:
кількість та якість природних ресурсів;
кількість та якість трудових ресурсів;
обсяг капіталу країни;
технології;
інновації;
менеджмент.
Перелічені фактори є необхідними складовими для здійснення ви- робничого процесу, визначають можливості фізичного збільшення обся- гу продукції, створюють можливості для існування пропозиції товарів у країні взагалі. Збільшення кількості або покращення якості ресурсів, вдосконалення технології призводить до нарощування економічного по- тенціалу.
Природні ресурси - це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ре- сурси, клімат, тощо. Більшість країн світу відчувають нестачу природ- них ресурсів, що спонукає їх до залучення інших факторів економічного зростання. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі, які займають 68 % усіх земель країни. Якщо за площею Україна займає 40-е місце у світі, то за кількістю земельних ресурсів -21-е місце. Проте рівень їх використання значно поступається розвиненим країнам. Україна має близько 1 відсотка найродючіших сільськогосподарських Угідь світу, однак земельний потенціал країни знижується внаслідок не- раціональної системи землекористування. Через зниження культури зем- леробства в Україні щороку втрачається від 0,6 до 1 тонни гумусу з кожно- го гектара землі.
Україна має достатні мінеральні ресурси, серед яких, значні запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, різноманітної сирови- ни для будівельних матеріалів. Однак, є проблеми із комплексним ви- добування ресурсів і вилученням з них усіх корисних елементів. Надра України містять 4,6% усіх розвіданих корисних копалин світу. Загалом за природно-ресурсним та соціально-економічним потенціалом наша дер- жава посідає п'яте місце в Європі та восьме — у світі, однак використо- вуються вони дуже неефективно.
Рекреаційні ресурси знаходяться на узбережжі Чорного та Азовського морів, а також у Карпатах.
Запаси ділової деревини незначні, оскільки рівень лісистості складає тільки 14,2% при середньоєвропейському занченні 24 % і є найменшим у Європі. Україна забезпечена технічними водними ресурсами, однак від- чуває дефіцит питної води.
Трудові ресурси - кількість та якість робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці, інтелект - є найголовнішим чин- ником економічного розвитку. В Україні чисельність зайнятого населен- ня віком 15-70 років на початок 2006 року становила 20,7 млн. осіб, а чисельність безробітного населення працездатного віку -1,6 млн. осіб. Рівень зайнятості населення за методологією МОП становив 57,7%, а рі- вень безробіття - 7,2 %.
Наявна в Україні екологічна криза порушує традиційну систему жит- тєзабезпечення нації і є однією з найголовніших причин неухильної де- градації українського суспільства. За рівнем життя, його тривалістю та рівнем освіти (індекс розвитку ООН) Україна серед інших держав світу посідає позицію у другій сотні: 1994 р. посідала 45-ту, 1997 р. - 94-ту. За одним з найважливіших індикаторів людського розвитку - очікуваною тривалістю життя Україна займає одне з останніх місць серед країн Євро- пи. Зараз значення цього показника знизилося до 68,2 років.
Протягом 90-х років в Україні знижувався рівень народжуваності та одночасно відбувалося підвищення загальної смертності, обумовлене не- задовільним харчуванням, побутовими умовами, станом медичної допо- моги населенню, високим травматизмом на виробництві, погіршенням екологічної ситуації. В Україні несприятливий екологічний стан довкілля обумовлює зростання екологічної складової здоров'я до 60 - 70%. Нині смертність в Україні істотно перевищує народжуваність (на сотні тисяч щорічно).
В результаті комплексної дії несприятливих факторів наша держава займає перше місце в Європі за рівнем смертності і останнє за рівнем на- роджуваності. Природне скорочення населення - 373 тис. на рік, але ці темпи дуже швидко зростають. Згідно з прогнозами вчених-демографів, депопуляція населення триватиме й надалі.
Важливим чинником економічного зростання є підвищення продук- тивності праці, яка служить основою для зростання заробітної плати та підвищення рівня життя працівників.
В свою чергу, продуктивність праці залежить від низки чинників, се- ред яких:
якість робочої сили, що визначається збільшенням частки висококва- ліфікованої робочої сили;
оновлення, модернізація, реконструкція застарілих основних засобів виробництва;
стан навколишнього природного середовища, забруднення якого ви- магає великих затрат на його відновлення, що відволікає можливі ін- вестиції в розвиток технологій та інші складові економічного потен- ціалу.
Капітал як фактор економічного зростання може виступати в двох проявах - натуральному і грошовому. Капітал як виробничі активи (бу- дівлі, устаткування, машини і т.д.) у вигляді засобів та предметів пра- ці обслуговує виробничий процес і є основою для нарощування вироб- ництва. Капітал як грошові активи є передумовою залучення інших фак- торів виробництва. Річне нагромадження обсягів капіталу коливається в межах від 5 % національного доходу у слаборозвинутих країнах до 25 % у багатих країнах, що створює різні можливості для економічного зрос- іання.
Для України характерні низькі темпи нагромадження основного капі- талу в економіці та незабезпеченість міжгалузевого перетоку капіталу у сектори економіки, що інтенсивно використовують інновації, хоча частка інвестицій в основний капітал поступово збільшується. Якщо у 2002 р. вона становила 16,5 % ВВП, то в 2005 зросла до 22,2%. Проте галузева структура інвестицій залишається вкрай недосконалою.
В сучасних умовах найважливішим фактором економічного зростан- ня є використання технологій та інновацій. Передумовою цього висту- лає науково-технічний прогрес (НТП), який призводить до поступового удосконалення і використання у виробництві нової техніки і технологіч- них процесів. Поступові зміни накопичуються і стають основою рево- люційних перетворень в техніці, технології, матеріалах. Основними на- прямками цих перетворень є:
автоматизація виробництва, заміна машин принципово новими тех- нічними системами, що змінюють положення і роль людини в процесі виробництва;
комп'ютеризація виробництва, яка перетворює інформатику в новий ресурс і елемент технологічного процесу;
відкриття і використання нових видів і джерел енергії - атомної, тер- моядерної тощо;
створення і використання нових видів матеріалів, не існуючих у при- роді, із заздалегідь заданими властивостями;
відкриття і застосування нових "високих технологій" (хімічних, біоло- гічних, лазерних тощо).
Застосування високих технологій підвищує технічний рівень і якість продукції, економічність виробництва, зменшує витрати праці, матеріалів і засобів виробництва в розрахунку на одиницю продукції. З'являється можливість направити додаткові ресурси для покращення якості життя членів суспільства. Однак, різні країни по різному ви- користовують цей чинник для забезпечення економічного зростання. Справа в тому, що можливості використання новітніх технологій ви- робництва тісно пов'язані з науково-технічною політикою держави, її економічним потенціалом і вимагають відповідного фінансування цієї сфери.
Уже багато років в Україні не виділяється достатньо коштів на розви- ток науки, техніки та технологій, а наявні розробки та новинки не знахо- дять свого використання у господарській сфері.
Науково-технічний прогрес створює можливості для масового онов- лення науково-технічного потенціалу за рахунок нововведень, яке і стає основним чинником економічного зростання на сучасному етапі. Тому розвиток інноваційної сфери економіки є одним з основних завдань, що сприяє розширенню виробництва. Все це потребує проведення відповід- ної державної політики щодо підтримки та регулювання інноваційних процесів, структурних змін, розвитку науково-технічного та інтелекту- ального потенціалу.
Використання досягнень НТП обумовлює направленість впливу струк- турного факторана створення прогресивної структури виробництва, підви- щення питомої ваги наукомістких галузей. В Україні частка промисловос- ті в загальній структурі інвестицій в основний капітал у 2005 р. становила 37,6 %, із них близько 40 % інвестицій здійснено в видобувну промисло- вість та виробництво і розподілення електроенергії, газу та води, а на новіт- ні галузі не вистачає коштів. У таких інноваційних секторах економіки, як машинобудування, частка виробництва машин та устаткування у 2004 р. складала лише 2,9 % загальних інвестицій в основний капітал в промис- ловості, що є надзвичайно низьким показником.
В умовах великомасштабного виробництва зростає значення такого фактора економічного зростання, як менеджмент. Сучасний менедж- мент підвищує ефективність використання усіх видів ресурсів, організо- вує раціональне сполучення факторів виробництва, забезпечує освоєння нових технологій, вирішує інші важливі функції технічного, економіко- організаційного, соціально-психологічного характеру, які сприяють еко- номічному зростанню.
Чинники економічного зростання взаємозалежні і часто взаємо- пов'язані. Так, наприклад, неповне залучення трудових ресурсів при- зводить до зменшення обсягів виробництва та нагромадження капіталу, а низькі обсяги інвестицій не сприяють досягненню повної зайнятості населення.
Вищеназвані фактори визначають можливості зростання з боку ви- робництва. Існують такі фактори і зі сторони споживання. Ринковий механізм включає в себе не тільки елементи пропозиції, але й попиту, зв'язок між якими опосередкований ринком. І хоча попит визначається пропозицією, сама динаміка сукупного попиту виступає активним факто- ром економічного зростання. У зв'язку з цим виділяються фактори, що належать до сукупного попиту.
Вплив фактора попиту проявляється в певному рівні сукупних ви- датків споживачів. Попит формується доходами гром товуються для споживання, державними витратами, а також попитом на капіталовкладення, що направляються на інвестиції.
Запити споживачів є стимулом для розвитку підприємств та повнішо- го використання наявних ресурсів. Незавантаження виробничих потуж- ностей сповільнює економічне зростання, оскільки спостерігається недо- виробництво продукції. Забезпечення повного використання збільшених обсягів усіх ресурсів потребує підвищення загального рівня сукупного попиту та окремих його видів.
Економічне зростання в значній мірі залежить від факторів розпо- ділу, оскільки дії в цій сфері відображають елементи раціоналізму та справедливості відносин у суспільстві та в значній мірі впливають на трудову діяльність його членів. Ці фактори проявляють свій вплив як в сфері постачання, так і в сфері виробництва. В умовах недостатності ресурсів економічна політика має бути націлена на найекономніше їх використання з метою виробництва найважливіших для суспільства то- варів і послуг.
Суспільний процес відтворення, як правило, відбувається на розши- реній основі, коли частина доходів направляється на розширення загаль- ного випуску продукції. Для розширення цих можливостей необхідним стає такий розподіл зростаючих обсягів ресурсів та доходів, який би оптимізував кількість затрачених активів з кількістю корисної для сус- пільства продукції. Така розподільча діяльність стає певним чинником подальшого економічного зростання.
Господарський комплекс України раніше був зорієнтований на важку промисловість, добувні галузі та воєнний комплекс і характеризувався низьким рівнем виробництва продуктів споживання. Структура економі- ки України характеризується високою часткою сировинних галузей про- мисловості та високою матеріаломісткістю промислового виробництва.
Так, у 2004 р. частка матеріальних витрат складала понад 68 % загальних витрат, а в обробній промисловості -79,0 %.
Актуальною є проблема переорієнтації економіки на більш збалансо- ване виробництво засобів виробництва та предметів споживання. Про- ведення структурних перетворень в економіці набуває важливого зна- чення для економічного поступу України. А структурна перебудова ви- ступає одним з головних факторів зростання економіки нашої країни.
Значною мірою забезпечення економічного зростання залежить від правильного визначення пріоритетів у державі взагалі і, зокрема, в час- тині проведення бюджетної політики при направленні коштів бюдже- ту в окремі галузі та сфери. Визначальним тут є фінансова підтримка новітніх галузей економіки, науково-дослідних і дослідно-конструк- торських робіт за фундаментальними напрямками розвитку науки та технології.
Деякі фактори мають значний вплив на розвиток виробництва, але важко піддаються кількісній оцінці, зокрема, кліматичні умови, соціаль- на, культурна, політична атмосфера, релігійні відносини та національні традиції, соціально-психологічний клімат тощо. Ці фактори відносять- ся до нематеріальних і мають якісний характер. Вони здійснюють зо- внішній вплив на суб'єкти господарської діяльності. Ці нематеріальні фактори можна представити такими групами: інституційні, політичні, соціальні, культурні та релігійні.
Інституційний чинник впливу на економічне зростання є чи не найвагомішим. Як правило, від діючого порядку в країні, чинного за- конодавства, прийнятих процедур створення чи припинення діяльності підприємств, інших правил ведення бізнесу залежить і формується від- повідна підприємницька атмосфера, дружнє, байдуже чи агресивне зо- внішнє середовище. Державні важелі впливу, як то податкова, кредитна, бюджетна, валютна та інші складові економічної політики, або стимулю- ють та сприяють економічному зростанню, або навпаки - створюють пе- решкоди та стримують його. Особливо негативний вплив для розвитку економіки мають такі явища, як корупція, хабарництво і здирництво, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності. Низька правова культура, неповага до закону чи пряме невиконання за- конодавчих положень щодо регулювання економічних відносин свідчать про недостатній розвиток громадянського суспільства, що не сприяє йо- го економічному розвитку.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин велика роль такого явища як підприємництво. Дія цього фактора безпосередньо залежить від створення в країні умов для розвитку середнього та малого бізнесу, формування в суспільстві середнього класу, виховання в індивідів під- приємницького духу, збільшення кількості власників.
Економічне зростання залежить від політичного режиму держави. Іс- торія свідчить, що демократичні країни, які забезпечують гарантії прав власності, мають більш впорядковані та цивілізовані принципи, відноси- ни, процедури діяльності суб'єктів господарювання, що стимулює при- скорення розвитку їх економіки. І, навпаки, у країнах з недемократични- ми, неправовими режимами панує невпевненість та невизначеність від- нрсин в економічній, правовій, соціальній та інших сферах, що гальмує їх розвиток.
' Значний вплив на економічне зростання має соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в країні. У країнах з високим рівнем розвитку культури, віковими традиціями, національною згуртованістю Населення, панує позитивна атмосфера для діяльності бізнесу. Існує усві- домлення громадської думки про роль та значення економічного зрос- тання, яке розглядається як бажана соціальна мета. Всі види діяльності, які сприяють матеріальному успіху, належать до престижних. Достатні матеріальні та моральні стимули, визнання в суспільстві, повага оточу- ючих створює атмосферу задоволення та гордості за виконувану роботу у членів суспільства. Праця стає для особи благом, а не покаранням чи "виправними роботами" за проступки. Виникає важливий чинник еконо- мічного зростання у вигляді позитивного та добросовісного ставлення до праці, що підвищує її продуктивність.
Вагомим чинником, який може впливати на виробництво та еконо- мічне зростання, є пануючі релігійні звичаї і обряди, які можуть суттєво обмежувати тривалість робочого дня або робочого року. При цьому на здійснення різних релігійних церемоній можуть направлятися значні ре- сурси.
Можна виділити фактори, які не залежать від національної політики, такі як існуючий міжнародний поділ праці, розвиток транснаціональних компаній, глобалізація тощо. За умови відкритості економік ці трансна- ціональні компанії сприяють переливанню капіталів і впровадженню но- вих технологій в менш розвинутих країнах, прогресу в організації праці та в управлінні.
Досить суттєвими можуть бути такі чинники економічного зростання як політика відкритості економіки, макроекономічна стабільність, забез- печення використання нових технологій.
Разом з тим, існує цілий ряд факторів, які протидіють процесу еконо- мічного зростання. До них можна віднести:
низький рівень доходів населення, що обмежує його попит;
низька норма нагромадження підприємств, що знижує їх інвестиційні можливості;
нестабільна соціально-політична атмосфера у країні;
вичерпування природних ресурсів;
підвищення рівня екологічних стандартів;
необгрунтоване державне втручання у ринкові відносини;
високі податкові та процентні ставки, тощо.
Серед факторів, які негативно впливають на економічне зростання, виділяють:
корупцію, хабарництво, криміналізацію економіки;
порушення трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до праці;
втрати робочого часу під час страйків, трудових конфліктів;
техногенні та природні катаклізми, несприятливі погодні умови. Висока результативність економіки може бути досягнута тільки при
відповідному пропорційному та узгодженому залученні всього комплек- су факторів економічного зростання, які спроможні забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни в глобалізованому світі при об- межених економічних ресурсах.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
Дайте визначення категорій "економічне зростання" і "економічний розвиток".
Що таке економічне зростання і в яких формах воно може відбувати- ся?
Яке значення має економічне зростання?
Якими показниками вимірюється економічне зростання?
Які ознаки кожного типу економічного зростання?
Які основні фактори економічного зростання?
Що показує індекс людського розвитку?
Дайте загальну характеристику моделей економічного зростання.
Поясність, як впливають на капіталоозброєність окремі чинники (на- громадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес).
Дайте визначення економічного циклу та охарактеризуйте окремі йо- го фази.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. По відношенню до економічного розвитку економічне зростання с:
a. визначальним фактором; складовою;
b. показником кількісних змін в економіці; показником якісних змін в економіці;
c. другорядним фактором.
2. Економічне зростання — це:
а. еволюція економічної системи в цілому;
b. характер використання продуктивних сил суспільства;
c. приріст обсягу виробництва за рахунок збільшення продуктивності праці, капіталу і технічних нововведень;
d. зростання номінального ВВП.
3. Економічне зростання вимірюється:
a. приростом грошової маси; приростом реального ВВП;
b. зниженням загального рівня цін; зниженням рівня безробіття;
c. приростом реального ВВП на душу населення.
4. Економічне зростання називають від'ємним, якщо в розрахун- ковому періоді обсяг ВВП:
a. зростає;
b. спадає;
c. сповільнюється; а. прискорюється;
е. залишається незмінним.
5. До чинників економічного зростання не належить:
a. збільшення чисельності робочої сили;
b. науково-технічний прогрес;
c. соціально-економічна політика держави; а. зовнішні запозичення;
е. зростання внутрішнього боргу країни.
6. До факторів пропозиції економічного зростання належить:
a. обсяг внутрішніх інвестицій; сукупні витрати;
b. кількість і якість трудових ресурсів; пропозиція на грошовому рин- ку;
c. науково-технічний прогрес.
7. Графічною ілюстрацією економічного зростання є:
a. переміщення кривої виробничих можливостей вліво;
b. переміщення кривої виробничих можливостей вправо;
c. переміщення точки на кривій виробничих можливостей;
d. переміщення точки на кривій виробничих можливостей вверх; е. переміщення точки на кривій виробничих можливостей вниз.