2.7. Дидактичний матеріал до теми 7
1. Проаналізуйте психологічні чинники довголіття людини, знайдіть методики їх діагностики.
Матеріали з книги американського психолога, етнографа П. Гарб “Довгожителі”, що була написана автором за даними етнографічної експедиції до Абхазії:
а) похилі люди в Абхазії, в тому числі старші за 90 років, кожен день спілкуються з членами їх родини та найближчими сусідами, як мінімум раз на тиждень зустрічаються зі своїми друзями. Мета більшості бесід молодих людей та людей середнього віку зі стариками – отримати пораду стосовно важливих проблем повсякденного життя;
б) похилі люди в Абхазії мають велику повагу, що підкріплює їх сильно виражене почуття власної гідності;
в) похилі люди в Абхазії прагнуть бути здоровими, не мають звички жалітися на захворювання, не мають інтересу до хвороб;
г) похилі люди в Абхазії не мають ознак депресій, що часто стають причиною сенільних психозів (старечого маразму);
д) похилі люди в Абхазії не відчувають себе одинокими – вони кожен день відчувають турботу своїх дітей та онуків. Всі впевнені, що найкращі ліки – це любов та турбота оточуючих;
ж) похилі люди в Абхазії мають різноманітні інтереси, мають бажання жити повним життям;
з) похилі люди в Абхазії – це люди з особливим почуттям гумору, прагненням бути завжди у колі інших людей;
к) похилі люди в Абхазії мають дружньо та гостинно ставляться до людей інших національностей;
л) похилі люди в Абхазії схильні сприймати все, що відбувається в їх житті, як результат їх власних вчинків, а не зовнішніх сил; вони прагнуть взяти на себе відповідальність за все, що з ними відбувається, почувають себе господарями долі;
м) в Абхазії жодна людина похилого віку не говорить про старість різко негативно. В Абхазії стійкі традиції поваги до старості, там просто неможливий злочин проти неї, як неможливо уявити собі старика в ролі злочинця.
2. Знайдіть психологічні методики діагностики мудрості людини як експертної системи знань особистості, зорієнтованої на практичну сторону життя, що дозволяє давати поради щодо життєво важливих питань, включаючи сенс життя.
3. Проаналізуйте модель мудрості людини п. Балтеса, запропонуйте методи діагностики мудрості за визначеними критеріями.
Тезаурус
АГРЕСІВНІСТЬ (лат. aggredior - нападаю) ‑ ворожість, властивість чи риса особистості, яка підкреслює її тенденцію чинити неприємності, нападати, заподіювати шкоду іншим людям і навколишньому світу; готовність до здійснення агресивних дій.
АКТИВНІСТЬ (лат. аktivus – діяліний, дійовий) ‑ здатність змінюватися під впливом зовнішніх та внутрішніх стимулів подразників. У людини А. - важлива риса: здатність змінювати навколишню дійсність згідно з власними потребами, поглядами, цілями. А. виявляється в енергії: інтенсивній діяльності в праці, навчанні, різних видах творчості, спорті, іграх тощо. Протилежність А. - пасивність.
АКЦЕНТУАЦІЯ (лат. accentus - наголос) ‑ виділення будь-якої властивості чи ознаки на фоні інших, її особливий розвиток.
АКСЕЛЕРАЦІЯ – прискорення процесу фізичного й психічного розвитку, передчасне (щодо прийнятої у певній культурі норми розвитку) настання зрілості. Виявляється передусім у збільшенні зросту й ваги тіла, ранньому пубертаті.
АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ПОЧУТТІВ (лат. ambo - обидва, valentia - сила) ‑ внутрішні суперечності, подвійне емоційне переживання відносно однієї і тієї самої події чи предмета.
АНАЛІЗ (грец. analysis - розкладання, розчленування) ‑ метод, за допомогою якого здійснюється розчленування предмета думки на складові елементи.
Анкета (франц. еnquеtе) — опитувальний аркуш із переліком питань для виконання економічних, соціологічних та інших обстежень; листок з обліку кадрів, який заповнюють при прийнятті на роботу.
АНОМАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ – відхилення від загальних закономірностей психічного розвитку дитини, що порушують, викривляють структуру психічної діяльності дитини і вносять в неї додаткові ускладнення. Про аномальний розвиток дитини говорять у разі вроджених або набутих у ранньому дитинстві уражень нервової системи, а також уражень периферійних ділянок аналізаторів, які спричиняють сліпоту або слабкозоркість, глухоту або туговухість.
АПАТІЯ (гр. apathia - нечуттєвість, безпристрасність) – стан емоційної байдужості та бездіяльності.
АПГАР ШКАЛА – десяти бальна шкала розвитку новонародженого, за якою визначається стан здоров’я дитини у першу та п’яту хвилину після народження за такими показниками: пульс, характер дихання, тонус м’язів, рефлекторна збудженість, колір кожи.
АПЕРЦЕПЦІЯ (лат. ad - до, perceptio - сприйняття) ‑ залежність сприйняття від минулого досвіду, запасу знань і загального змісту психічного життя людини, які, в свою чергу, є результатом впливу на неї зовнішнього світу. Поняття впроваджене німецьким вченим Г. Лейбніцом і визначає стан особливої ясності свідомості й зосередженості на чомусь. У розумінні іншого німецького вченого В. Вундта позначало деяку внутрішню силу, яка спрямовує перебіг думок і хід психічних процесів.
АСОЦІАТИВНЕ ГАЛЬМУВАННЯ (лат. associo - поєдную, пов'язую) – затримка формування нових асоціацій унаслідок негативного впливу раніше утворених зв'язків.
АСОЦІАЦІЯ (лат. associo - поєдную, пов'язую) - поєднання, зв'язок психічних явищ одне з одним.
АТРАКЦІЯ (лат. attraho - притягаю) ‑ привабливість, потяг однієї людини до іншої, який супроводжується позитивними емоціями.
АТРИБУЦІЯ (лат. attributio - приписування) ‑ приписування соціальним об’єктам (людині, групі) характеристик, не представлених в полі сприйняття. А. – спостереження за поведінкою людини та її інтерпретація.
АТРИБУЦІЯ КАЗУАЛЬНА (лат. attributio - приписування), causal attribution – інтерпретація суб’єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей.
АФЕКТ (лат. affectus - душевне хвилювання, пристрасть), affect ‑ короткочасна та сильна позитивна чи негативна емоція, яка виникає у відповідь на вплив внутрішніх та зовнішніх факторів і супроводжується соматовегетативними порушеннями.
БЕСІДА – метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації.
БІОГРАФІЧНИЙ МЕТОД (грец. bios – життя; grapho - пишу; methods - шлях дослідження або пізнання), biographical method ‑ один із методів психолого-педагогічного дослідження. Суть його полягає в збиранні та аналізі матеріалів, які характеризують життєвий шлях і розвиток особи, що досліджується.
БІОГЕНЕТИЧНИЙ ЗАКОН (гр. bios - життя, genesis - походження), biogenetic law ‑ постійне, систематичне відтворювання в процесах і стадіях актуального фізіологічного, психологічного та поведінкового розвитку індивідуальних явищ, характерних для філогенетичного розвитку відповідного біологічного виду.
БОНДИНГ – встановлення емоційного зв’язку між матір’ю та дитиною, що виникає після пологів і триває кілька тижнів.
ВАЛІДНІСТЬ (грец. validos - дійсний, придатний, справжній), qualitative psychological method – одна з основних психометричних характеристик психодіагностичної методики; якість методу психологічного дослідження полягає в тому, наскільки він придатний для вивчення і оцінки того, для чого він був призначений з самого початку.
ВИБІРКА, sampling ‑ відбір об'єктів для дослідження.
ВИЩІ ПСИХІЧНІ ФУНКЦІЇ, higher mental functions – перетворені під впливом життя в суспільстві, навчання та виховання психічні процеси людини. Поняття впроваджено Л.С. Виготським у рамках культурно-історичної теорії розвитку.
ВІДХИЛЬНА (ДЕВІАНТНА) ПОВЕДІНКА, deviation activity ‑ поведінка людини, яка відхиляється від прийнятих норм та порушує їх.
ВІДЧУВАННЯ (ВІДЧУТТЯ) ‑ елементарний психічний процес, що являє собою об'єктивне відображення живою істотою у вигляді психічних явищ найпростіших властивостей навколишнього світу.
ВІК, age ‑ період часу від народження організму до теперішнього або якогось іншого моменту. Характеристика життя організму, яка відображає зростання, розвиток, дозрівання та старіння. В. хронологічний (паспортний чи календарний) - період від народження до моменту його обчислення. В. біологічний - сукупність обмінних, структурних, функціональних, регуляторних особливостей і пристосованих можливостей організму.
ВІК ПСИХОЛОГІЧНИЙ, psychological age ‑ вік, якому відповідає людина за рівнем свого психологічного розвитку; категорія, що позначає якісно своєрідний рівень індивідуального розвитку, зумовлений закономірностями формування організму, умовами життя й який має конкретно-історичне походження.
ВІКОВА ГРУПА – одна із різновидностей умовної великої групи людей, які об’єднуються за віковою ознакою.
ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ – спеціальна психологічна наука, предметом дослідження якої є закономірності психічного розвитку людини на всіх етапах онтогенезу від зачаття до смерті.
ВІКОВА КРИЗА – відносно короткий термін онтогенезу, впродовж якого відбуваються рухливі кількісні та якісні зміни всіх систем особистості. Вікова криза означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Теорія вікових криз розроблена видатним вітчизняним психологом Л.С. Виготським. Специфічними особливостями вікової кризи за Л.С. Виготським є таке: криза виникає непомітно, але має кульмінаційний відрізок; супроводжується конфліктами з оточуючими; має негативний характер; характеризується новоутвореннями.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ (в психології) – специфічні властивості особистості індивіда, його психіки, які закономірно змінюються у процесі зміни вікових стадій розвитку.
ВКЛЮЧЕНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, participant observation ‑ техніка соціального дослідження, використовуючи яку, дослідник стає частиною процесу, який він досліджує.
ВОЛЯ, will – властивість (процес, стан) людини, яка виявляється в здатності свідомо керувати своєю психікою та вчинками. Виявляється в подоланні перешкод, що виникають на шляху досягнення свідомо поставленої мети.
ВТОМА, tiredness – стан тимчасового зниження функціональних можливостей організму, який настає внаслідок інтенсивної чи тривалої діяльності, виявляється через погіршення кількісних та якісних показників цієї діяльності (зниження працездатності), функцій і який супроводжується, як правило, почуттям втоми, зниженням емоційних реакцій та емоційного тонусу.
ГЕНОТИП, genetic type, синоніми: ідіотип, генетична конструкція ‑ сукупність генів організму, яка визначає спадкову конституцію; генетична програма, яка визначає розвиток особи.
ГОТОВНІСТЬ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ (ШКІЛЬНА ЗРІЛІСТЬ) – рівень морфологічного, функціонального, психічного та соціально-психологічного розвитку дитини, при якому вимоги систематичного навчання у школі не будуть призводити до порушення здоров’я.
Група — конкретна спільнота людей, залучених до типових для них різновидів і форм діяльності та об'єднаних системою відносин.
Групова норма — сукупність правил і вимог, вироблених реально функціонуючою спільністю. Г.Н. є важливим засобом регуляції поведінки осіб групи, характеру їх взаємин, взаємодії, взаємовпливу і спілкування.
ДЕГРАДАЦІЯ, degradation ‑ поступове погіршення, виродження, зниження або втрата накопичених раніше позитивних якостей, рух назад.
ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ (лат. de… - префікс, що означає відокремлення, видалення, усунення, відміну, скасування, знищення; лат. persona – особистість), depersonalization – психо-патологічний розклад самосвідомості з суб'єктивним почуттям відчуження власної особистості, який усвідомлюється і хворобливо переживається самим хворим.
ДЕПРЕСИВНИЙ СИНДРОМ (лат. depressio – пригнічення; грец. поєднання; синоніми: депресія, меланхолія), depressive syndrome – психічні розлади, основною ознакою яких є пригнічений, пригноблений настрій, що поєднується з розладом мислення, моторних і соматовегетативних порушень.
ДЕПРИВАЦІЯ (лат. de… - заперечення, рrivate - потреби) – втрата особистістю можливості задоволення тих чи інших потреб або позбавлення її якогось бажаного об’єкта чи людини, що сприяють задоволенню цих потреб.
Детермінанта (лат. determinans — який визначає, обмежує) — причина, що визначає виникнення явища.
ДІАГНОЗ – висновок про характер та сутність захворювання й позначення його за прийнятою класифікацією.
ДІАГНОЗ ПСИХОЛОГІЧНИЙ – результат психодіагностичного дослідження, кінцевий результат діяльності психолога, спрямований на опис та визначення сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу розвитку, розробки рекомендацій.
ДІЯЛЬНІСТЬ, activity ‑ специфічний вид людської активності, спрямований на творче перетворення, вдосконалення дійсності та себе.
ДИТЯЧИЙ АУТИЗМ (СИНДРОМ РАННЬОГО ДИТЯЧОГО АУТИЗМУ) – важкий розлад психічного розвитку дитини, що полягає в нерівномірному розвитку психіки з порушеннями, в першу чергу, міжособистісного сприймання, функцій соціальної взаємодії й спілкування.
ДОЗРІВАННЯ – біологічний процес розвитку, який передбачає попередньо запрограмовані зміни росту організму в цілому або його окремих систем, органів відповідно до генетичного плану.
ЕГОЇЗМ (лат. ego – я), egoism ‑ негативна риса характеру людини, яка виражається в її прагненні до власного добробуту, не рахуючись з благом та інтересами інших людей.
ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. еgо – я; centrum ‑ центр), egocentrism ‑ зосередженість уваги та мислення людини виключно на собі, її абстрагованість від усього, що відбувається навколо.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ (лат. ехрегіmentum ‑ спроба, досвід; грец. рsyche ‑душа, logos – вчення), ехреrimental psychology ‑ психологія, заснована на експериментальному вивченні процесів і явищ.
ЕКСПЕРИМЕНТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ (лат. paidagogike ‑ спроба, досвід; гр. psyche ‑ душа, logos ‑ вчення), psychological experiment ‑ науково поставлений дослід. У сучасній науковій психології Е. П. є одним з основних методів дослідження.
ЕКСПЕРТИЗА (від лат. expertus – досвідчений), examination – метод дослідження експертом якихось справ, питань у тій чи іншій галузі знань, у тому числі в педагогіці й психології, менеджменті організацій і персоналу.
ЕМОЦІЇ (франц. emotion ‑ хвилювання, збудження), emotions ‑ елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму та ходу процесу задоволення актуальних потреб.
ЕМПАТІЯ (грец. em – в присутності, під час; раtіа ‑ страждання), empatia, sympathu ‑ відчуття розуміння та співпереживання психологічного стану іншої людини.
ЕМПІРИЧНИЙ (empirical) ‑ фактичний, такий, що базується на спостереженні чи досвіді.
ЕТИЧНІ НОРМИ (грец. ethos - звичай, характер, вдача; лат. ethica ‑ правило, зразок), ethical standards ‑ система загальних цінностей і правил етики, дотримання яких організація вимагає від своїх співробітників.
Етноцентризм (грец. еthnоs — плем'я, народ, сеntrum — центр) — психологічна схильність сприймати життєві події з позицій своєї етнічної групи, організації, маючи їх за еталон.
ЗАДАТКИ, instincts – анатомо-фізіологічні особливості особистості які є передумовою розвитку здібностей. Можуть бути вродженими та набутими за життя.
ЗАКОНИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ (грец. psyche – душа), law of psychological development – зміни, які відбуваються в психології та поведінці людини при її переходах від одного віку до іншого, а також причини таких змін.
ЗАРАЖЕННЯ, infection ‑ психологічний термін, який означає несвідому передачу від людини до людини будь-яких емоцій, станів, спонукань.
ЗАСІБ, method ‑ прийом, спосіб дії для досягнення якогось результату; знаряддя для здійснення якоїсь діяльності; ліки, необхідні для лікування.
ЗДІБНОСТІ, ability – індивідуально-психологічні властивості особистості, від яких залежить набуття нею знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різних видів діяльності.
ЗДОРОВ'Я, healt ‑ стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів (із Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я).
Зрілість — сукупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних професійних ділових вольових моральних, соціальних параметрів людини.
ЗРОСТАННЯ – біологічний процес розвитку людини, що передбачає збільшення розмірів, функціональних можливостей та складності органу чи організму в цілому аж до точки оптимальної зрілості.
ІДЕНТИФІКАЦІЯ (лат. idem – той самий, facere - робити) – уподібнення, встановлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак; більш або менш усвідомлений процес ототожнення суб’єктом самого себе з іншим суб’єктом, групою, взірцем на основі вибіркового емоційно-ціннісного ставлення до них.
Індивід (лат individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.
ІНДИВІДУАЛЬНЕ - здатність особистості бути суб’єктом досягаю чи при цьому найвищого рівня суб'єктивності
Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.
ІНТЕЛЕКТ – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда; цілісне інтегроване психічне утворення, яке забезпечує виникнення, конструювання і перебудову особистісних ментальних моделей світу.
ІНТЕРВ’Ю – метод збору інформації в процесі діалогу, в якому спеціально підготовлений інтерв’юер задає питання, відповідно до поставленої мети та певної комунікативної тактики.
ІНТЕРВ’Ю ДІАГНОСТИЧНЕ – інтерв’ю, метою якого є дослідження психологічних особливостей співрозмовника.
ІНТЕРПЕРТАЦІЯ – комплексний пізнавальний процес, завдяки якому роблять висновок на основі діагностичних даних (індикаторів), що сприймаються аналізаторно, про психічні процеси, стани та властивості особистості, про патогенез та етіологію психічних порушень.
КАТАРСИС (грец. katharsis ‑ очищення), catharsis ‑ психоаналітичний термін (див. психоаналіз), який означає душевне полегшення, що настає в людини після сильних емоційних переживань типа афекту чи стресу.
КВАЛІМЕТРІЯ (лат. quails ‑ який за якістю; грец. nutreo ‑ виміряю), qualimetria ‑ галузь науки про інтегральну типологію, оцінку та системну діагностику професійної діяльності інтелекту та рефлексії особистості.
КІЛЬКІСНІ МЕТОДИ (грец. methodos ‑ шлях дослідження або пізнання), amount methods ‑ сукупність прийомів, процедур і методів опису при перетворенні та отриманні нових знань, формалізованих на основі досягнень і методів сучасної математики та обчислювальної техніки.
КЛІНІЧНИЙ МЕТОД (грец. klinike ‑ догляд за хворим, лікування), clinical method ‑ метод дослідження різних боків особистості та встановлення діагнозу в клінічних умовах.
Когнітивний дисонанс (лат. cognitio — знання пізнання; dіsоnо — різноголосий) — негативний спонукальний стан, що засвідчує націленість суб'єкта одночасно двома психологічно суперечливими «знаннями» про один об’єкт.
КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ (лат. co - спільно, разом, efficiens - той, що виробляє, intellectus - пізнання), intelligence quotinent - числовий показник розумового розвитку людини, який одержується в результаті застосування спеціальних тестів, призначених для кількісної оцінки рівня розвитку інтелекту людини.
КОЛЕКТИВ (лат. collectivus - збірний), group, body - вища стадія розвитку групи, яка об'єднана спільними соціально значущими цілями та яка об'єднує своїх членів як самим процесом спільної діяльності, так і її організацією та системою стимулювання. Високорозвинена мала група людей, відносини в якій будуються на позитивних нормах моралі. К. має підвищену ефективність в роботі, яка виявляється у формі недадиптивного ефекту.
КОМПЕНСАЦІЯ (лат. compensatio - винагородження), compensation - здатність людини звільнятися від переживань з приводу власних недоліків (див. комплекс неповноцінності) за рахунок посиленої роботи над собою та інших позитивних якостей. Поняття впроваджено А. Адлером.
КОМПЛЕКС (лат. complexus – зв'язок, поєднання), complex – певне поєднання окремих психічних процесів і властивостей в одне ціле, що відрізняється від суми своїх елементів.
КОМПЛЕС ОЖИВЛЕННЯ – емоційно позитивна реакція новонародженого, яка супроводжується активними рухами та звуками, виникає як результат зосередження дитини на обличчі значущого дорослого (матері).
Консультування (лат. соnsultatio — звертання за порадою) – спеціально організований процес спілкування психолога консультанта з керівником, групою службовців, спрямований на розгортання та просування можливих для них змін у певний період
КОНТЕНТ-АНАЛІЗ (гр. analysis - розкладання, розчленування), content-tanalysis - метод психологічного вивчення різних тестів, який дає змогу за їх змістом робити висновки про психологію творців цих тестів.
КОНФОРМНІСТЬ (лат. conformis - згідний, відповідний), conformity - некритичне сприйняття людиною чужої неправильної думки, яке супроводжується нещирою відмовою від власної думки, у правильності якої людина внутрішньо не вагається. Така відмова при конформній поведінці звичайно мотивована якимись кон'юнктурними міркуваннями.
Локус контроля (лат. lосиs — місце, місцеположення; франц. соntгоlе — перевірка) — якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний, зовнішній Л.к.) чи власним здібностям і зусиллям (інфернальний, внутрішній Л.к.).
ЛОНГІТЮД – метод дослідження, при якому одні й ті самі піддослідні спостерігаються протягом певного тривалого терміну.
Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду, специфічна унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність
Метод дослідження — широкий клас методик, які мають єдиний основний технологічний прийом або єдину теоретичну систему уявлень, на якій базується валідність даного класу методик; спосіб, шлях одержання необхідної інформації про психологічні явища.
МетодИКА - конкретна процедура або система дій для отримання інформації про певну психічну властивість (предмет дослідження) у певного контингенту досліджуваних в певному класі ситуацій (умови дослідження) для вирішення певних завдань (мета дослідження).
Метод опитування — отримання інформації про об'єктивні чи суб’єктивні факти із слів респондентів (опитуваних).
Метод спостереження — навмисне, систематичне й цілеспрямоване сприймання і фіксація психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов їх аналізу і використання у практичній діяльності.
МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ – взаємозв’язки між людьми, які суб’єктивно переживаються, об’єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів, які здійснюють люди в процесі суспільної діяльності і спілкування.
Моральність — вимір, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості здійснення моральних дій та вчинків.
Мотив (лат. mоvео — штовхаю, рухаю) — стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків. М. – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб суб’єкта.
Мотивація — сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.
МУДРІСТЬ – експертна система знань особистості, зорієнтована на практичну сторону життя, що дозволяє давати поради щодо життєво важливих питань, включаючи сенс життя.
НАВІЮВАННЯ (лат suggestion – навчаю, навіюю) – вплив на людину з метою створення в неї певної спонуки до дій, розрахований на недостатньо усвідомлене, некритичне сприйняття навіюваного змісту.
НАВИК – дія, сформована шляхом повторення, яка характеризується високим ступенем засвоєння і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю.
НАСЛІДУВАННЯ – особлива форма поведінки, яка полягає у відтворенні дій, манери поведінки та індивідуальних рис інших осіб, може бути як несвідомою, так і свідомою, цілеспрямованою.
ОБ’ЄКТ (лат. objectus – предмет, явище), objest – фрагмент дійсності, на який спрямовано практичну або пізнавальну діяльність суб’єкта. О. відтворюється в знанні на основі практично перетворювальної взаємодії з ним суб’єкта.
ОЗНАКИ ДІАГНОСТИЧНІ – певні зовнішні ознаки об’єкта діагностики, які є інформативними для віднесення об’єкта до певної психодіагностичної категорії.
Онтогенез (грец. оntоs — єство, gеnеsіs — походження) — індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, яких зазнає організм від зародження до кінця життя.
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного. О. – системна якість, яка визначається включенням в суспільні відносини, формується в суспільній діяльності і спілкуванні.
поведінка – характерна для всіх живих істот взаємодія з навколишнім середовищем, яка опосередкована їх зовнішньою (рухівною) і внутрішньою (психічною) активністю.
Потреба — стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для свого існування й розвитку; джерело його активності.
Почуття — психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.
ПРОВІДНИЙ ТИП ДІЯЛЬНОСТІ leading of activity ‑ діяльність, яка найбільше сприяє розвитку дитини в даний період її життя і зумовлює розвиток.
ПРОВІДНИЙ ТИП СПІЛКУВАННЯ main type of communication переважаючий у даний віковий період тип спілкування з людьми, що оточують людину, завдяки якому в людині формуються й основні особистісні якості.
ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИКИ – методики, основані на феномені проекції.
ПРОЕКЦІЯ – механізм захисту психіки, особливий феномен психічного буття, який виявляється у приписуванні зовнішнім об’єктам особливих властивостей, що знаходяться у певному зв’язку з психічними властивостями, притаманними самому індивіду.
ПСИХОДІАГНОСТОГРАМА – схема відповідності психодіагностичних чинників та діагностичних категорій; розгорнутий алгоритм психодіагностичного пошуку, в якому наявна модель прийняття рішення про методи психологічної інтервенції.
Психологічний контракт (лат. соntгасtиs — угода) — комплекс усвідомлених зобов'язань, які мають індивіди один перед одним та організацією.
психологічна служба – система практичного використання психології для вирішення комплексних завдань психологічної експертизи, діагностики, консультації в соціальних і виробничих сферах.
Психолого-акмеологічне консультування — спеціально організований процес спілкування психолога-консультанта з ієрархічно пов'язаною групою службовців сфери управління, керівників організації, спрямований на генерацію, розгортання можливих і бажаних для організацій у певний період змін.
реакція (лат. re – проти, action – дія) –відповідь організму на зміну зовнішнього або внутрішнього середовища – від біохімічної реакції до безумовного рефлексу.
Регрес (лат. геgгеssиs — зворотний рух) — перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад
РЕСПОНДЕНТ, respondent – особа, яка відповідає на питання анкети.
РОЗВИТОК – зміни, що відбуваються з часом у будові організму, психіці та поведінці людини в результаті дії ендогенних та екзогенних чинників.
Роль (франц. гоlе — перелік) — певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу або позиції у групі, суспільстві, системі міжособистісних і суспільних відносин.
Самоактуалізація – відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.
Самоспостереження – безпосереднє спостереження людиною за власними психічними процесами
соціалізація – процес і результат сприйняття й відтворення індивідом соціального досвіду в процесі діяльності та спілкування.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ – метод дослідження, що передбачає умисне, систематичне і цілеспрямоване сприйняття психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін в певних умовах.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ АНАЛІТИЧНЕ – спостереження, в основі якого лежить певна система ознак, фіксація яких дає змогу віднести об’єкт спостереження до певної категорії психічних явищ. Технологія психологічного аналітичного спостереження розроблена видатним вітчизняним психологом М.Я. Басовим.
сприйняття – цілісне відображення предметів, ситуацій і явищ, яке виникає при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверховості органів почуття. С. – цілеспрямований психічний процес.
СПРЯМОВАність особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості і є відносно незалежними від наявних ситуацій.
СТАРІННЯ – біологічний процес розвитку людини, що передбачає біологічні зміни, які відбуваються в органі чи організмі людини в цілому після проходження точки оптимальної зрілості.
Статус (лат. stаtиs – стан, становище) – становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві його права, обов'язки і привілеї.
стереотип соціальний (грец. stereos – твердий, typos – відбиток) – відносно стійкий та узагальнений образ соціального об’єкта (людини, групи, явища), який складається в умовах дефіциту інформації як результат особистісного досвіду індивіда і нерідко упереджених уявлень в суспільстві.
стимул (лат. stimulus – гостра палка, якою підганяли тварин) – вплив, який зумовлює динаміку психічних станів індивіда яка визначається як реакція) і відноситься до неї як причина і наслідок.
Страх – короткочасна чи стійка емоція, породжувана в людини дійсною чи уявною небезпекою.
Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється у напружених переживаннях.
ТЕЗАУРУС, treasure – сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом. Т. відображає обсяг і якість інформації, якою володіє наука про предмет свого дослідження.
Темперамент (лат. tеmрегаmеntum – узгодженість, устрій) – індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.
ТВОРЧІСТЬ – діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей.
УСТАНОВКА – позитивне або негативне почуття; психічний стан готовності, схильність суб’єкта, яка виникає на основі досвіду і визначає реакцію індивіда на людей, предмети, явища.
УЯВА, dreams – здатність уявляти відсутній або реально не існуючий об’єкт, утримувати його в свідомості і подумки маніпулювати ними.
УЯВЛЕННЯ, idea – збережений і відтворюваний у свідомості чуттєво-наочний образ сприйнятих предметів чи явищ дійсності.
УШКОДЖЕННЯ, impairment – фізичний чи психічний стан відхилення від норми або втрати.
ФІЛОГЕНЕЗ – історичне формування групи організмів; процес виникнення та історичного розвитку (еволюції) психіки та поведінки тварин і виникнення й еволюція форм свідомості в процесі історії людства.
Характер (грец. chагаktеr — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.
ХОЛОФРАЗА – слово, що використовується дитиною на ранніх стадіях оволодіння мовою для передачі цілого речення.
ШКАЛА РОЗВИТКУ - формалізована схема аналізу матеріалів спостереження та обстеження, що дає змогу зробити висновок про рівень розвитку дитини, а також про нерівномірність розвитку різних сторін пізнавальної та особистісної сфер.
“Я – КОНЦЕПЦІЯ”, “I – conception” – відносно стійка, більшою мірою усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, яка переживається ним як неповторна, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе.