182. Поняття і значення криміналістичної ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість). Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений.

183. Поняття ознак зовнішності і їх класифікація.

Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Словесний портрет як єдиний метод класифікації та опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення був розроблений наприкінці ХІХ ст. А. Бертільйоном (Франція) і удосконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці. Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших предметів, що носилися постійно.

184. Анатомічні ознаки.

Можливість встановлення особи за прикметами зовнішності зумовлена відносною незмінністю та індивідуальністю зовнішнього вигляду кожної людини. Індивідуальність зовнішності будь-якої особи виявляється перш за все в неповторній сукупності особливостей будови обличчя та тіла, тобто в сукупності анатомічних ознак.

Анатомічними називаються ознаки будови тіла людини в цілому, голови, обличчя та їх частин. Вони виявляються як під час руху, так і в стані спокою та описуються за методом словесного портрета з урахуванням їх основних характеристик – розміру, форми, контура, положення, кольору та особливостей.

Під розміром розуміють кількісні характеристики тіла в цілому та його окремих частин. Розмір визначають точно чи на “око”, в абсолютних цифрах або у відносних поняттях. Найчастіше застосовують тричленний поділ –великий, середній та малий; широкий, середній, вузький; високий, середній та низький, тощо.

Форма – загальний рельєф поверхні (випукла, плоска, ввігнута),мікрорельєф поверхні (гладка, шороховата, нерівна), характер ліній та площин, якими обмежені ті чи інші частини тіла. Визначається, як правило, шляхом порівняння з найпростішими геометричними фігурами, з виглядом загальновідомих предметів (яйцеподібний, грушоподібний, тощо).

Контур-зовнішнє окреслення, конфігурація краєвої лінії взятої для вивчення деталі зовнішності; може виразитися у порівнянні з відомими геометричними категоріями –овальний, трикутний, ромбоподібний, тощо.

Положення-розміщення деталей зовнішності відносно інших елементів зовнішності: обличчя (наприклад, бородавка на щоці справа від носа),сторін тіла (попереду, ззаду, зверху, знизу, тощо) або яких-небудь відомих умовних ліній, площин чи інших орієнтирів.

Колір – визначається звичайно за загальними уявленнями про колір, еталонами у порівнянні з кольором відомих рослин чи предметів (наприклад, землистий, цегляний, тощо).

Особливості – прикмети, які відносно рідко зустрічаються, а також додатково характеризують яку-небудь рису обличчя чи частину тіла людини. Наприклад, до числа особливостей відносять біологічну асиметричність, яка визначає ступінь відповідності парних частин тіла людини або половин деяких непарних елементів.