5. Лінгвофілософська концепція в. Гумбольдта.

Першим теоретиком у галузі мовознавства, який глибоко по-філософськи осмислив багатий мовний матеріал, був німецький учений Вільгельм фон Гумбольдт. Його вважають засновником загального мовознавства, засновником філософії мови. Гумбольдт володів багатьма європейськими мовами, а також санскритом, китайською, полінезійською, індіанськими мовами Північної Америки. Найважливіші праці: «Про порівняльне вивчення мов стосовно різних епох їх розвитку», «Про буквене письмо та його зв'язок з будовою мови», «Про мову каві на острові Ява», «Про різноманітність будови людської мови та її вплив на духовний розвиток людства».

Проблеми, які досліджував Гумбольдт: 1. Мова являє собою безперервний процес людської діяльності. Мова не є продукт діяльності, а сама діяльність – вся сукупність актів мовної діяльності. 2. Мовна діяльність розглядається у нерозривному зв’язку з діяльністю мислення. Мова є орган, який формує думку. Інтелектуальна діяльність і мова являють собою єдине ціле. 3. Розглядаючи взаємозв’язок мислення і мовлення, говорить про нього як про єдність ідеального і матеріального. Фізичне (матеріальне мовлення) є виявом ідеальної мови, що існує в душі народу. 4. Як постійний процес суспільної діяльності, мова розвивається протягом усієї історії людства. На різних етапах історичного розвитку характер мови повинен зазнавати змін відповідно до змін суспільного життя. 5. Характеризує кожну мову як систему її граматичних форм і сукупність лексичного матеріалу.

Теоретико-методологічною основою концепції Гумбольдта є антропологічний підхід до вивчення мови. Постовалова виділяє такі ознаки концепції Гумбольдта: 1. Синтез натуралістичного і діяльнісного принципів вивчення мови і людини. 2. Діалектичний підхід: антиномічна природи мови. 3. Системно-цілісний погляд на мову: онтологічно об'єкт розглядається як певна цілісність. 4. Пріоритет динамічного, процесуального підходу над структурно-статичним, пріоритети опису живої мови над структурою мови. 5. Трактування мови як організму, що породжує себе. 6. Пріоритет позачасового (панхронічного) погляду на мову над історичним аналізом. 7. Поєднання інтересу до живої різноманітності реально існуючих мов і мови як загального досягненню людства.

8. Відмова від опису мови тільки зсередини її самої; зіставлення мови з іншими видами духовної діяльності людини.

5. Значення концепції в. Гумбольдта для розвитку лінгвістики хіх-хх ст.

Метод Гумбольдта кваліфікують як лінгво-філософську антропологію. Значення його праць полягає у дослідженні і висвітленні наступних проблем:

1. Вчення про тотожність духу народу та його мови (мова – це світобачення народу). 2. Творчий характер мови (мова – жива діяльність людського духу, єдина енергія народу, мова не є продукт діяльності, а сама діяльність). 3. Мова і мислення – це єдність ідеального та матеріального. 4. У мові є два начала: матерія і форма. 5. Зовнішня форма мови (звукова, семантична, граматична) і внутрішня форма (способи, якими мислительні категорії об’єктивуються в мові). Гумбольдт близько підходить до розрізнення значення і смислу мовних виразів. 6. Гумбольдт заклав основи знакової теорії мови. 7. Обґрунтував системний характер мови. 8. Визначив соціальну природу мови (мова розвивається лише в суспільстві), що зумовлює її 2 функції: номінативну і комунікативну. 9. Створив морфологічну класифікацію мов (лінгвістична типологія), в основу якої він поклав структуру слова. мови поділяє на 4 типи: інкорпоруючі (мови американських індіанців); аморфні (не мають граматичної форми – китайська); аглютинативні (мають постійні афікси –тюркські); флективні (індоєвропейські мови). 10. Рушійною силою еволюції мови вважав її антонімічну природу. Сформулював кілька антонімій мови – взаємно протилежних ознак, що сприяють розвитку системи мови (мова і мовлення; об’єктивне і суб’єктивне; мова як діяльність і як продукт; розуміння і нерозуміння).

Пізніше виник термін «гумбольдіанство» як сукупність поглядів на мову і способи її вивчення на засадах філософії мови Гумбольдта. На початку 20 ст. в Західній Європі виникло «неогумбольдіанство» як сукупність лінгво-філософських поглядів. Його основні положення: 1. Кожна мова унікальна не лише за структурою, а й з точки зору картини світу. 2. Спосіб мислення народу визначається мовою, якою він розмовляє.

Гумбольдт → компаративістика, структуралізм, соціологічна школа, психологічна школа, етнолінгвістика, неогумбольдіанство.