3. Мовознавчі питання у спадщині Арістотеля. Александрійська філологічна школа.

Мовознавчим питанням Арістотель присвятив свої праці «Поетика» та «Риторика». У системі наук, запропонованих Арістотелем, мова стала предметом вивчення логіки, граматики і риторики. Арістотель розглядав граматичні питання в тісному зв’язку з логікою. Він казав: «У кожному словесному викладі є такі частини: елемент, склад, сполучник, ім'я, дієслово, член, відмінок, речення». Елемент – неподільний звук (фонема). Арістотель поділяє частини мови на значущі (ім'я, дієслово) і незначущі (сполучники та зв’язку). Він не розмежовує частини мови і члени речення, тому імена ототожнює з суб’єктами, а дієслова з предикатами, що свідчить про те, що він підпорядковував ці категорії категоріям логіки.

Александрійську філологічну школу представляли наступні мовознавці:

• Арістарх Самофракійський: досліджував твори Гомера, займався питаннями орфографії, наголосу, флексії; йому належить трактат про 8 частин мови: ім'я, дієслово, дієприкметник, займенник, прислівник, сполучник, прийменник, член (артикль); класифікація частин мови набула завершеного вигляду;

• Діонісій Фракійський: автор першої систематичної грецької граматики для римлян – «Мистецтво граматики»; у цьому підручнику він трактує частини мови в суто морфологічному (не синтаксичному) аспекті, вводить поняття граматичної категорії; у дієслова, наприклад, виділяє категорії часу (теп., мин., майб.), стану (активний, пасивний, середній), особи (перша, друга, третя);

• Аполлоній Діскол: основоположник грецького синтаксису (учення про словосполучення); на його думку, у словосполученні головну роль відіграють дієслово та ім'я.

Саме в Александрійський період граматика відокремилась від філософії, стала самостійною наукою. Александрійські вчені намагалися унормувати спільну єдину літературну мову всієї Греції – так зване койне. Крім граматики вони глибоко опрацювали фонетику: чітко розрізняли звуки і букви. Звуки класифікували: голосні (довгі та короткі), приголосні, дифтонги. У букві розрізняли два елементи: зображення і назву. Мову александрійці розглядали як гармонійну систему. Причина системності мови – дія закону аналогії.

4. Мовознавство епохи Відродження. Розвиток європейської лексикографії та створення граматик національних мов.

У епоху Відродження (15-16 століття) відроджується інтерес до мови, розширюються відомості про мови світу, продовжується робота з тлумачення та видання грецьких та латинських текстів. В цей період виникає також інтерес до вивчення живих мов. Біблію почали перекладати з давньоєврейської і давньогрецької на живі літературні мови. З'являється перший твір італійською мовою (не латиною) – Данте. Формується класична філологія, з'являються граматики багатьох мов (французька, англійська, польська, вірменська, угорська, японська, корейська та інші). У цей період починають формуватися нові погляди на мови, їх класифікації. Данте, автор наукового трактату «Про народну мову», аналізує рідну італійську мову. Він зазначає, що природа мови подвійна: в ній поєднується матеріальне та раціональне. Данте поділяє мови на 2 групи: вульгарні (народні) і граматичні (літературні). Перевагу надає 1 групі – «шляхетній первісній мові». Данте порушує питання про класифікацію романських мов (італійська, французька, провансальська + італійські діалекти).

Доба Відродження характеризуються суттєвими змінами в мовознавстві, поштовхом до яких стали великі географічні відкриття, подорожі. Активно розвивається лексикографія. Створюються багатомовні або порівняльні словники («каталоги мов»).

Словники. 1. «Сравнительные словари вех языков и наречий». у Петербург, 1787 р. Виданий рос. мандрівником академіком Петром Палассом. Поданий переклад російських слів на 272 мови.

2. «Каталог мов відомих народів, їх поділ і класифікація» - Мадрид, 1804 р. автор іспанський монах Лоренсо Гервас. Представлено 307 мов Європи, Азії, Америки + відомості з лексики і граматики.

3. «Нітрідат, або загальне мовознавство» - німецьке видання Аделунга і Фатера. Містяться дані про 500 мов. 1817 р. Берлін. У ньому запропонований переклад молитви «Отче наш…» на 500 мов.

Граматики. 1. «Універсальна раціональна граматика», Париж, 1660 р., автори – абати-філософи Антуан Арно і Клод Лансло.

2. «Грамматика словенска… » Лаврентія Зизанія, видана у Вільно у 1596 р. 3. «Граматика словенска правильное синтагма» Мелетія Смотрицького, видана у 1619 р.