1. Проблеми мовознавства у стародавній Індії. Граматика Паніні.

Індія – країна з оригінальним мисленням, історією. Саме тут закладено основні науки про мову, які перейшли у Європу. Саме звідси бере початок індоєвропейська сім'я мов – від санскриту. Санскритом були написані Веди («веда» - знання): Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваведа – усього 4 збірки релігійних гімнів, ритуалів (І тис. до н.е.). Санскрит не був мовою спілкування, лише культури.

Виникнення мовознавства у Індії мало практичне значення: для пояснення санскриту. Індійське мовознавство представлено такими основними типами текстів:

• граматики

• лексичні переліки

• коментаторська література

• словники

Найвідоміша граматика – Паніні. Вона включає приблизно 4 тис. правил віршованою формою. Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного, словотвірного і синтаксичного рівнів.

Найвище досягнення Паніні – фонетика. Він запропонував класифікацію звуків, поділив їх на голосні та приголосні, подав точний опис артикуляції.

У розділі «морфеміка» відкрито морфему як частину слова, дається типологія морфем: кореневі; суфікси; флексії (внутрішня флексія); нульова морфема. Вихідною одиницею мови Паніні вважав корінь, з якого з допомогою афіксів утворюються слова, а слова поєднуються у речення і тексти.

У своїй граматиці Паніні виділяє 4 частини мови: ім'я, дієслово, прийменник і частку. В іменниках визначають 7 відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і ablavitus, але називають їх за порядком розташування: перший, другий…

До граматики додавалися переліки похідних імен: лексичні переліки – приблизно 1500 лексичних одиниць. Пояснення до правил подавалися в коментаторській літературі. У словниках пропонувалося для заучування напам'ять від 7 до 14-15 тис. слів, в першу чергу подавалися власні імена.

2. Характер давньогрецького мовознавства. Дискусія про природу назв.

У Давній Греції проблемами мовознавства займалися переважно філософи. Антична мовознавча традиція виникла у процесі розгляду однієї з основних філософських проблем давньогрецького світогляду – проблеми співвідношення між такими поняттями, як річ, слово, думка. Учені роблять спроби осмислити значення деяких слів через порівняння з іншими словами, близькими за звучанням (закладається лексична семантика, семасіологія, елементи етимології), а також зв'язок між речами і назвами, які їх позначають. Давні греки намагались через аналіз слів прийти до пізнання реального світу предметів. Центральною проблемою мовознавства була проблема слова. Відбувається дискусія з приводу співвідношення між словом і думкою, між речами та іменами. Сформувались два погляди: 1) слова позначають речі за їх природою (Геракліт); 2) назви обираються за умовним погодженням людей (Демокріт). Доказами другого погляду вважали наявність багатозначності слів, синонімії, омонімії, зміни значень слів, існування понять без однослівної назви.

Суперечки давньогрецьких учених відображені у творі Платона «Кратіл, або про правильність імен». Сам Платон не підтримує жодної з цих точок зору, а лише резюмує: важливим є не протиставлення, а визнання, що в мові панує глибока внутрішня цілеспрямованість, а не невмотивована свавільна примха. Платонові ж належить і перша спроба виділення частин мови: ім'я та дієслово.

Повнішу картину частин мови окреслює Арістотель у своїх творах «Поетика» і «Риторика». Він виділяє імена, дієслова і допоміжні слова (сполучники та зв’язку). Арістотель не розмежовує частини мови і члени речення, тому імена ототожнює з суб’єктами, а дієслова з предикатами, підпорядковує ці категорії категоріям логіки.

Свій внесок у розвиток мовознавства зробила і школа стоїків, яка розробляла основи морального життя і вбачала їх у подоланні пристрастей, у підкоренні розуму і долі. Стоїки уточнили класифікацію частин мови (дієслово, сполучник, член, власні назви, загальні назви); у суперечці про «природний» чи «умовний» характер назв висловлювалися про те, що слова спочатку були «правильними, істинними». Цим вони стимулювали розвиток етимології, однак тлумачили «правильні» значення слів довільно, чим завдали шкоди.