Один із найдавніших єгипетських рельєфів – шиферна таблетка фараона Нармера (IV тис. до н.е.),

що зберігається в Каїрському музеї. Це знаменита

заупокійна плита останнього додинастичного

фараона Нармера, пам’ятка величезного значення в

історії мистецтва. Вона визнана ключовою для розуміння

всієї наступної художньої творчості Стародавнього

Єгипту. Фараон Нармер, що перемогою над Північчю

завершив об'єднання Верхнього та Нижнього Єгипту,

зображений на ній у момент свого тріумфу.

Увінчаний короною, він розбиває палицею голову

вождеві північного царства.

не супроводжується написом, але сам рельєф являє собою напис – піктограму. Зображення на одному боці плити розшифровується як фраза: “Цар вивів 6 тисяч полонених із рівнинної країни”, а на зворотній стороні: “Цар руйнує фортеці, знищує ворога”.Переможний похід фараона спрямований проти кількох повсталих фортець у Дельті. Фараон в образі могутнього бика руйнує фортеці, він кидає до своїх ніг ворога – вождя “мерзенних” риболовів. Священний сокіл, символ сонячного Гора, тримає на вірьовці повсталі племена Дельти. Ця композиція являє собою ієрогліф: повсталі зображені у вигляді смужки землі, що закінчується головою, і пучків папірусу. Пізніше цей ієрогліф буде зображувати весь Нижній Єгипет, але в даному випадку він стосується певної події.

Кноський палац на острові Кріт: фреска "Парижанка"

Парижанка, також відома як La Parisienne, так її назвав археолог Артур Еванс — фреска Кносського палацу, датована приблизно 15 століттям до н. е. Нині є одним з центральних експонатів Археологічного музею Іракліону, майже цілком присвяченого мистецтву мінойської цивілізації. Первісно фігура дівчина була зображена в одному з приміщень другого поверху Кносського палацу. Фреска зображувала ритуальний бенкет, учасники якого сиділи навпроти один одного із чашами в руках. Зберігся лише фрагмент голови і великого ритуального вузла на одязі ззаду.

Поліклет.Дорифор.

Дорифор (грец. Δορυφόρος — списоносець) — одна з найбільш знаменитих статуй античності, ідеальна фігура юнака зі списом, робота скульптора Поліклета Старшого, втілення його «Канону», яка була створена близько 450-440 років до н. е. Оригінал статуї не зберігся. Існують численні копії Дорифора.У Доріфора складна поза, відмінна від статичної пози античних куросів. Він є раннім прикладом класичного контрапосту, адже його творець Поліклет першим додумався надавати фігурам таку поставу, щоб вони спиралися на нижню частину лише однієї ноги. Крім того, постать здається рухомою і жвавою, завдяки тому, що горизонтальні осі не є паралельними (див. хіазм). Доріфор — це не зображення конкретного спортсмена-переможця, а ілюстрація канонів чоловічої ідеальної краси. Іноді цю статую так і називали — «Канон Поліклета», слідом за однойменним теоретичним трактатом його творця. Поліклет виклав у ньому цифровий закон ідеальних пропорцій чоловічого тіла. Ці пропорції знаходяться одна з однією у цифровому співвідношенні. До того ж, у ньому втілюються теоретичні ідеї про перехрещений розподіл напруги в руках і ногах. Основи піфагореїзма, цієї числової магії, якої дотримувався Поліклет, теж вплинули на пропорції Списоносця. Сама праця «Канон» здійснила великий вплив на європейську культуру, незважаючи на те, що від теоретичного твору збереглося всього два фрагмента, відомості про нього уривчасті, а математична основа досі остаточно не виведена.

Параметри статуї

Якщо перерахувати пропорції Дорифора для зросту 178 см, то параметри ідеальної фігури чоловіка будуть такими:

об'єм шиї — 44 см, груди — 119,

біцепс — 38, талія — 93,

передпліччя — 33, зап'ясток — 19,

пеніс — 7, сідниці — 108,

стегна — 60, коліна — 40,

гомілки — 42, щиколотки — 25кісточки — 30 см.

Мирон. Афіна і Марсій.

Оригинал статуи был изготовлен в V в. до н. э. Богиня иизображалась роняющей флейту, а Марсий — находящим.Марсій - божество однойменної річки (притоки Меандра);

силен, що жив у фрігійських лісах, один із супутників Діоніса. За міфом, Марсій знайшов флейту, яку викинула Афіна (оскільки під час гри щоки богині роздувались і спотворювали її обличчя), і, хизуючись майстерною грою, викликав на змагання самого Аполлона. Цар Мідас, що був суддею змагання, віддав пальму першості силенові. Розгніваний Аполлон здер з Марсія шкіру й повісив її в Каленах (Фрігія) на дереві. Від звуків флейти шкіра тріпотіла; з крові Марсія забило джерело, яке дало початок річці.

Відома статуя роботи Мірона — Марсій, що простягає руки до подвійної флейти. Художники часто зображували змагання Марсія з Аполлоном (П. Перуджіно,Тінторетто) та покарання Марсія (Б. Перуцці, Рафаель, Дж. Базарі та ін.).

Парфенон

Парфенон (грец. Παρθενώνας) — головний храм Афінського акрополя, присвячений богині Афіні Парфенос, покровительціміста та всієї Аттики; визначна пам'ятка давньогрецького мистецтва.

Був зведений до 438 року до н. е. за 10 років. Зазнав руйнування 1687 року під час облоги Акрополя венеціанцями періоду війни з турками. У 1801—1803 роках частина скульптур, метоп та фрагментів фризу Парфенона вивезена до Лондонабританським послом в Османській імперії Томасом Брюсом Елгіном і з 1816 року експонуються в Британському музеї. Їх менша частина зберігається в Афінах і експонується в Новому музеї Акрополя, відкритому в червні 2009 року

Парфенон являє собою мармуровий доричний периптер шириною 30,89 м та довжиною 69,54 м із числом колон — відповідно по 8 та 17, висота колон складає 10,43 м. Відмінна риса Парфенона — те, що внутрішнє приміщення поділялось на дві частини. Головний вхід був облаштований на сході і вів у велику залу — наос, оточену з трьох сторін двоярусною колонадою, де встановили хрисоелефантинну статую Афіни Парфенос роботи Фідія. Архітектори Парфенона Іктін і Каллікрат не тільки відмінно знали про існування проблем оптичних ефектів, але й використали систему прийомів, аби їх компенсувати. Так, ще в середині 19 століття англійський архітектор Чарльз Роберт Кокерелл, який побував в Афінах, щоб придбати скульптури із Храму Апполона в Бассах в Пелопоннесі, помітив, що при швидкому огляді колон здається, ніби вони звужуються від основи до верхньої частини. Насправді, як показали вимірювання, колони товщі в середній частині. Цей прийом сучасній архітектурі відомий як ентазис. Дослідники також виявили, що колони не стоять перпендикулярнооснові, а нахилені під незначним кутом до внутрішньої частини. Сучасні підрахунки довели: колони східного і західного фасадівПарфенона, якщо їх висоту продовжити, поєдналися б на висоті близько 5 000 метрів від рівня підлоги храму. Крім того, платформа, на якій стоять колони — стилобат — при спогляданні здається горизонтальною, але насправді вона дещо піднята всередині. Цей прийом також міг служити і суто практичним цілям. Наприклад, під час сильної зливи форма стилобату дозволяла воді швидко витікати з храму. Звичайному спостерігачу здається, що і колони мають однакову товщину, проте колони, розташовані в кутах будівлі, товщі за інші. У певний момент історії Парфенона (до 2 століття нашої ери — часу подорожі Павсанія) перед статуєю Афіни створили неглибокий басейн. Зупиняючи свою увагу на цій деталі, Павсаній пояснює, що басейн слугував для збільшення вологостівсередині храму, аби слонова кістка в умовах афінського клімату не висихала. Сучасні дослідники вважають, що басейн міг слугувати і для відбиття світла, яке попадало в храм зі сходу та через два вікна, розташованих високо на східній стіні. З цього ж кінця будівлі сходами, облаштованими у товстій стіні храму, піднімались на дах храму. Більше двох століть історики сперечаються, якою була конструкція даху Парфенона, від якої після вибуху 1687 року на лишилось жодного фрагменту. У 19 столітті ще не було відомо про існування двох вікон, тому науковці припускали, що над центральною частиною храму взагалі не існувало даху. Сучасні дослідники вважають: дах, який підтримувався дерев'яними кроквами, повністю накривав храм і був виготовлений із мармурової плитки. В античності між східною і західною залами дверей не було. Їх облаштували вже християни. В античну добу у західній залі існували власні двері, увійти до неї можна було тільки через них. Характерна риса західної прибудови — чотири колони в центрі, а також густа темрява, оскільки вікон не було. Вважається, що саме тут розміщувалась скарбниця Афінського морського союзу, перенесена в Афіни 454 до н. е. Збереглось кілька фрагментів опису скарбів Парфенону, викарбуваних на кам'яних табличках його скарбничими. Датуються вони кінцем 4 століття до н. е. Згідно з цими документами, в Парфеноні зберігались священні культовіпредмети, багаті і скромні підношення громадян. Так, за фрагментом перепису 434—433 років до н. е., тільки в передньомупортику зберігалось 113 срібних чаш для жертвопринесень, три срібних ритони, три срібні кубки, срібна лампа; у східній залі поруч зі статуєю Афіни зберігались три золоті чаші, золота жіноча статуетка і одна срібна чаша; найбільше предметів зберігалось в західній залі: 6 персидських кинджалів, позолочена ліра, срібна маска, 6 тронів, 10 кушеток із Мілета, 2 цвяхи із позолоченого срібла і більше 70 щитів. Деякі дари приносились богині Афіні і належали безпосередньо їй: зокрема, золота статуетка корови, принесена 370 до н. е. деякою Смікіфою, або золотий перстень «Доркаса, чужеземця, що мешкає в Піреї», або золотий ритон, принесений богині Афіні Роксаною, дружиною Александра Македонського[4]. На стінах Парфенона були облаштовані полиці, а на підлозі стояли скрині. Для захисту скарбів використовували перегородки та решітки, встановлені між внутрішнім рядом колон у східній і західній частині храму. Сліди від решіток помітні і нині. Скульптурне оздоблення. Розташування метоп та скульптурного фризу Парфенона, східний фронтонДетальніше: Мармури Парфенона, Фриз Парфенона та Метопи Парфенона

Парфенон відрізнявся винятковою співмірністю частин, синтезом доричного та іонічного ордерів, величчям і людяністю архітектурних та скульптурних образів. Внутрішній фриз та метопи на фронтоні прикрашали зображення міфологічних сцен: 14 метоп східного фронтону зображували битву героїв і гігантів, 14 метоп західного фронтону — битву греків та амазонок, 32 метопи південної сторони храму — битву греків з кентаврами та 32 метопи північної сторони — битву греків з троянцями. Внутрішнійфриз (або зофор), який йшов навколо целли, оздоблений безперервною сценою урочистої процесії із колісницями, вершниками на конях, фігурами богів та людей. Дослідники і досі сперечаються щодо значення цієї процесії. Найбільш поширені версії припускають, що це може бути хода під час свята Панафіней із центральною сценою принесення нового пеплоса статуї Афіни, яка і слугувала вінцем Панафіней[5]; або ж це поховальна хода, а центральна композиція зображує приготування дитини дожертвоприношення. Скульптури східного фронтону об'єднані у цілісну композицію Народження Афіни, західного фронтону —Суперечки між Афіною та Посейдоном за покровительство над Аттикою. Деталь реконструкції поліхромного фронтону Парфенона, виконаноїГотфрідом Земпером Подібно до інших давньогрецьких сакральних споруд, Парфенон був поліхромним. Існують кілька реконструкцій поліхромного вигляду Парфенона, одна з найбільш відомих та найбільш близьких до оригіналу виконана німецьким архітектором Готфрідом Земпером. 2009 року реставратор Британського музею Джованні Веррі оприлюднив результати дослідження поліхромії Парфенона, базуючись на вивченні залишків фарб мармурів Елгіна. Він вважає, що у пам'ятниках Парфенона використовувалися, перш за все, червона і синя фарби, через які просвічувався природний відтінок мармуру, а також позолота[6]. Основний принцип грецької античної поліхромії полягав в тому, що всі великі частини будівлі, всі широкі площини (щаблі, колони, стіни целли) залишали нерозфарбованими, тобто нижня частина храму залишалась білою. Одночасно всі ефекти поліхромії зосереджували на дрібних елементах будівлі, а також його верхній частині. Всі горизонтальні деталі підкреслювали червоним кольором — виїмки на капітелі, верхню смужку архітраву і нижню поверхню карнизу. Вертикальні елементи виділяли темно-синім або чорним кольором, зокрематригліфи[7]. З античних часів до нас дійшов тільки один короткий опис Парфенона, який становить один абзац в «Описі Еллади» Павсанія, вихідця із Малої Азії, що подорожував Грецією у 2 столітті нашої ери, через 6 століть після спорудження храму. Павсаній мандрував грецькими містами тоді, коли Греція стала римською провінцією і не мала навіть власної армії. Втім Афіни все ще славились як місто філософів і поетів, а афінські пам'ятники залишались настільки ж привабливими для мандрівників, як і нині. Реконструкція скульптурної композиції східного фронтону Парфенона: Народження Афіни Прибувши в Афіни, Павсаній одразу ж відправився до Акрополя. У першій книзі своєї десятитомної праці він оповідає, як діставався до грецького узбережжя поблизу Афін, як плив на кораблі повз святилище на мисі Суніон. В Афінах перед мандрівником постала безліч пам'яток: статуї, створених найвідомішими грецькими скульпторами, гробниці знатних афінян у зовнішньому Керамікосі, урядові будівлі, святилища, фрески, мозаїки, що зображували великі перемоги афінян в добу розквіту, до римського завоювання. Однак з середини першого тому Павсаній оповідає тільки про Акрополь. В ті часи Афінський акрополь був не тільки головним святилищем в місті, але й пам'ятником громадянської слави. Саме тому на ньому біло стільки статуй, усипальниць тощо. Про найбільш значні пам'ятки Павсаній оповідає в усіх подробицях, навіть із легендами, які оточували описувані об'єкти. Проте коли наступає черга «храму, який називається Парфенон», розповідь Павсанія стає відносно невиразною[8]. Спочатку він описує сцени, зображені на двох фронтонах храму: Коли Ви роздивляєтесь так званий передній фронтон, можна побачити, що його скульптури зображують народження Афіни. Сюжет заднього фронтону складає суперечку Афіни та Посейдона за панування в Аттиці[9]. Реконструкція скульптурної композиції західного фронтону Парфенона: «Суперечка між Афіною та Посейдоном» Завершує оповідь Павсаній описом скульптурних портретів римського імператора Адріана та афінського стратега Іфікрата, що розміщувались всередині храму, а також розповіддю про розпис Парфенона із зображенням афінського полководця Фемістокла та про портрет деякого Геліодора, чию могилу Павсаній бачив під час подорожі в Елефсин. Головна увага Павсанія прикута до назавжди втраченої статуї Афіни Парфенос, яка займала в Парфеноні центральне місце. Він описує, що скульптура виготовлена іззолота та слонової кістки, одягнена в пеплос. На голові Афіни виблискує на сонячному промінні майстерно виконаний шолом, в центрі якого зображений сфінкс, а по боках — грифони. Груди богині закриває егіда із головою Медузи Горгони в центрі — одного з чудовиськ, переможених Афіною. П'єдестал також прикрашали скульптури, які змальовували сцени із міфа про Пандору — першу смертну жінку. Афіна тримає в руці спис, а поряд із богинею щит, обвитий змієм. Павсаній припускає, що цей змій — образ Ерихтонія, сина Афіни[10]. Те, що залишилось поза описом Павсанія викликає нині найбільший інтерес дослідників. Досі не існує одностайної думки, чому він не згадав про скульптурний фриз Парфенона, чому не назвав навіть архітекторів храму. Враховуючи значну висоту, на якій за зовнішньою колонадою розміщувались метопи фризу (це майже унеможливлювало їх споглядання), серед найбільш поширених припущень висувається те, що Павсаній, вірогідно, оцінив скульптури фризу набагато нижче, аніж статую Афіни Парфенос.

Ніка Самофракійська — одна з найвідоміших статуй античної епохи, присвячена богині перемоги на ім'я Ніка. Створена уродоській школі скульптури. Зберігається й донині у Луврі (Париж, Франція).Статую спорудили жителі острова Родос на згадку про перемогу, здобуту ними над флотом сирійського царя. Вона стояла на стрімкій скелі над морем, її п'єдестал зображував ніс бойового корабля. Могутня й поважна Ніка в одязі, що розвивається від вітру, представлена в нестримному русі вперед. Крізь тонкий прозорий хітон просвічується прекрасна фігура, яка вражає глядача пластикою пружного і сильного тіла. Впевнений крок богині і гордий помах орлиних крил народжують почуття радісної та урочистої перемоги. Статуя знайдена на грецькому острові Самотракі на території кладовища кабірів у квітні 1863 року французьким консулом і археологом-любителем Шарлем Шампуазо. Того ж році вона була відправлена до Франції. В даний час Ніка Самофракійська знаходиться на сходах Дару галереї Денон в Луврі. Код: Ma 2369.

Лаокоо́н (грец. Λαοκόων) — троянський жрець Аполлона; застерігав земляків, щоб не вводили до Трої дерев'яного коня, спорудженого греками. За Вергілієм, Лаокоону належить вислів «Timeo Danaos et dona ferentes» — «боюся данайців навіть тоді, коли вони приносять дари». Боги вирішили знищити Трою, тому послали двох величезних зміїв, які задушили Лаокоона та його двох синів, коли вони складали жертву на березі моря. Троянці сприйняли це як помсту богів за недовіру і ввели коня до міста. Загибель Лаокоона та його синів відтворює славнозвісна скульптура Агесандра, Полідора й Атенодора, копія якої міститься в Ватіканському музеї.14 января 1506 года в Риме была найдена и перевезена в Ватиканский музей скульптура «Лаокоон и его сыновья». Шедевр древней скульптуры по времени создания относится примерно к 1 веку до нашей эры. По свидетельству Плиния, Лаокоон находился в доме императора Тита. Это произведение трех родосских скульпторов — Агесандра, Полидора и Афинодора.

Статуя оратора (Авл Метелл)

Найдена в Тразименском озере в 1566 году.

На рубеже II и I веков до н. э. было создано произведение, с одинаковым правом считающееся и этрусским и римским, завершающее ряд этрусских портретов и открывающее новый ряд — портретов римских. Речь идет о знаменитой статуе Оратора — Arringatore, — найденной в Тразименском озере в 1566 году и хранящейся в Археологическом музее Флоренции. На кайме одежды сохранилась этрусская надпись, сообщающая, что статуя воздвигнута в честь Авла Метелла. Очевидно, это этрусская скульптура, изображающая римского или этрусского магистрата в обычной для должностного лица позе оратора. Призывая своих слушателей к вниманию, он протягивает вперед правую руку — жест, который станет традиционным и будет многократно повторен в римских произведениях. Покрой и длина тоги, характерные для раннего времени, подтверждают датировку этого памятника около 100 года до н. э. Особенно интересно лицо; утрата инкрустированных глаз лишила его известной доли выразительности. Тем не менее это портретное изображение конкретного человека, не очень значительного, некрасивого. Голова слегка приподнята, он как бы приготовился начать свою речь. Округлое лицо с полными щеками прорезано морщинами; глубокие складки залегли по сторонам носа, неправильной формы рот слегка приоткрыт. Небрежно перекинутая через плечо тога, спадающая складками, обрисовывает его начавшую полнеть фигуру. В ней также нет ничего торжественного, величавого. В этой скульптуре нет элементов идеализации образа, свойственной греческому портрету. Прозаическая точность воспроизведения натуры — характерная особенность раннеримского портрета — проявляется здесь впервые с такой откровенностью и ясностью.

Колона Траяна. Римские императоры стремились увековечивать свои победы в камне. Именно древние римляне изобрели триумфальные арки. Но кроме арок в ознаменование своих побед императоры сооружали также колонны. Самой известной в мире из всех триумфальных колонн является, пожалуй, колонна Траяна.

Колонна была возвигнута Апполодором Дамасским около 113 года в честь победы императора Траяна над даками. В высоту она составляет 38 метров. Обычно римляне оборачивали колонны лентами из ткани или цветами, но прогресс не стоит на месте. Колонна Траяна обёрнута гипсовой лентой общей длиной в 190 метров. Лента эта украшена рельефом, изображения которого запечатлевают самые интересные сцены войны с даками. Траян во главе войска переходит по мосту через Дунай; Траян стоит на трибуне, окружённый военачальниками; Траян приносит жертву богам на фоне знамён; Траян командует осадой; Траян ведёт в бой кавалерию; Траян празднует победу. Подсчитано, Траян изображён на колонне 59 раз. Но зрителям сосчитать это невозможно. Для того, чтобы разглядеть весь спиральный рельеф, надо быть великаном, а обычный человек даже с хорошим зрением разглядит, в лучшем случае, лишь одну треть.

Однако статую, которая украшает самую вершину, разглядит всякий. В наши дни колонну венчает статуя апостола Павла, которая появилась там в XVI веке. Первоначально на вершине располагался бронзовый орёл, а после смерти Траяна – статуя прославленного полководца. Триумфальная колонна стала также его гробницей. Внутри колонны расположен зал, в котором стоят урны с прахом императора и его супруги Помпеи Плотины.

Колонна Траяна вызвала целую волну подражаний. В столицах многих стран Европы мы можем увидеть величественные колонны. По примеру римской колонны Траяна в 1810 году была воздвигнута Вандомская колонна. Так же как и колонну Траяна, её украшают спирально расположенные барельефы, прославляющие победы императора Наполеона.Войны Траяна с даками (101-102; 105-106) — серия войн , которые велись в начале II cтолетия жителями древней Дакии (Трансильвания, Валахия, Молдавия иБессарабия) с римлянами. Покоренные Римом дакийцы, восстав, избрали вождем Децебала. В 100 году римский император Траян предпринял поход в Дакию, разбилДецебала при городе Тапы (в Валахии) и, принудив его к миру, возвратился в Рим. Но Децебал начал деятельно готовиться к продолжению борьбы, приобретая оружие и ища союзников. Ввиду этого в 101 году Траян предпринял второй поход в Дакию. Военные действия приобрели затяжной характер (102—104 годы). Во время этой войны Траян построил через Дунай каменный мост, прикрытый на обоих берегах сильными предмостными укреплениями; остатки этого "Траянова моста" до сих пор еще сохранились в русле Дуная против Малой Валахии. В 103 году римляне, перейдя по этому мосту, овладели главным городом Cармизегетузой, a в 104 году заняли большую часть Дакии; Децебал лишил себя жизни, a Дакия была обращена в римскую провинцию (в 105 году). В правление императора Коммода дакийцы снова восстали, но легаты Албан и Нигер заставили их покориться (182 год). В 271 году Дакию завоевали готы, которым император Аврелиан и уступил эту провинцию.