26. Форми існування мови.

Літературна мова – унормована мова суспільного спілкування, загальноприйнята в писемній та усній прак­тиці. Головні ознаки: наддіалектний харак­тер, стабільні літературні норми в граматиці, лексиці, ви­мові, функціонал.-стильова роз­галуженість. Використання л. м. в усіх сферах комунікатив. практики сусп-ва (у держ. установах, ЗМІ, у системі освіти, культу­ри) забезпечує її поліфункціональний характер. Розмовна мова – особливий різновид лі­т. мови, який викор. мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Р. м. властиві наддіалектні, загальнонац. ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Розм. мову вважають також окремим стилем літ. мови. Характерно: вживання розмовної лексики і фразеології, коротких, простих синтакс. конструкцій, експресивне інтонування фрази; звороти, що передають реакцію співрозмовника - прохання, здивування…(Диви, який!); слова-характер. людей: вусань; лексеми, що мають переносне значення: зайчик, орел; стійкі порівняння: як рак. Просторіччя – один із структурно-функціонал. некодифікованих різновидів загальнонарод. мови, який, не маючи територіальних або вузькосоціальних об­межень, разом з діалектами та жаргонами про­тистоїть літературній мові, її розмов. стилю. Основна форма П. — усно-розмовна мо­ва осіб, не знайомих у потрібному обсязі з літ. нормами внаслідок недостатньої освіченості. Відхилення від норми спостерігається на всіх мовних рівнях: у фонетиці (ше, хворма); словотворі (теперечки), морфології (літра), синтак­сисі (брат старший сестри), лексиці (луччий). Територіальн. діалект - різновид нац. мови, яко­му властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території і духовної культури. Т. д. – це говір. Сукупність близьких діалектів - наріччя, сукупність усіх наріч — діалектна мова. Соціальний діалект — відгалуження загально- нар. мови, уживане в середовищі окремих соціальн., проф., вікових та ін. груп населення. Ха­рактерні особливості у формуванні й використанні лексики та фразеології (у грамат. структурі та­ких особливостей нема). Серед різновидів виділяють проф. й групові жаргони, арго. Суржик – розм. назва ненормативного інд. мовлення певної осо­би та соціолекту певної групи, що будуються на основі змішування елементів двох і більше мов (структур.-функц. компонент укр. просторіччя з помітною домішкою русизмів). Койне (грец.«спільна мова») - функціон. тип мови, що викор. як осн. засіб повсякденного спілкування в умовах регулярних соціальних контактів між носіями різних діалектів або мов. Койне – не піджин. Піджинізація передбачає відчутну модифікацію мови-джерела, а койне розвивається по лінії збереження і збагачення мови або діалекту. Піджин формується в умовах взаємовпливу різних мов, а койне - на базі діалектів однієї мови або близькоспоріднених мов. Креольські мови - мови, що сформувалися на основі піджинів і стали рідними (першими) для певного колективу їх носіїв.

26. Мовна політика, її принципи. Проблеми національно-мовної політики в сучасному світі та в Україні.

Мовна політика – цілеспрямов. вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах її застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політич. і адмін. заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування. Термін «мовна політика» має два знач.: 1) сукупність заходів, спрямованих на певний мовний розвиток (нові мовні норми, реформи в орфографії тощо); 2) частина національної політики певної держави (зміна чи збереження наявного функціон. розподілу мов у багатомовному сусп-ві), тобто національно-мовна політика, яка спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на вироблені в суспільстві концепції з національного питання. Держава впливає на мовну ситуацію через ідеологічні, законодавчі, адмін., фінансово-економ. важелі. Вона визначає соціальн. статус і соціальні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав'язування скореним народам мови завойовників, до ігнорування прав на роз­виток і функціонування мов національних меншин, до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови. Отже, змістом національно-мовної політики є різноманітні заходи, які проводить уряд з метою розвитку одних мов і стримування розвитку інших. Мовна ситуація в Україні: у нас широко репрезентована індоєвропейська мовна сім'я (слов'янська група): східносл. мови — укр., рос., біл.; західносл. — польс., чеська, словацька; південносл. — болгар. Герм. група: нім. мова та ідиш. Романська група: румун. мова. В Україні розмов­ляють також грецьк, вірмен., циганською. Фінно-угорська сім'я: угор. мова. Тюркські мови: кримськотатарська та гагаузька, семітські мови: ассірійська. Конституція України. Стаття 10. Державною мовою в Україні є укр. мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр. мови в усіх сферах сусп. життя на всій території Укр. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов нац. меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.