5. Вплив лінгвістичної концепції ф. Де Соссюра на розвиток лінгвістики хх ст.

На основі вчення Соссюра в мовознавст­ві виникло три течії.

1. Женевська школа. До неї належа­ли мовознавці, які розвивали кон­цепцію Соссюра загалом. Альберт Сеше у праці «Три соссюрівські лінгвістики» підтримує розріз­нення мови і мовлення, значеннєвості і значення, асоціативних і синтагматичних відношень тощо, але виді­ляє не дві, як Соссюр, а три лінгвістики — синхронічну, діахронічну і «лінгв. організованого мовлення». До лінгв. мовлення він відносить усі питання, пов'язані з функціонуван­ням мови. Синхронічна лінгв. вивчає значеннєвість, лінгв. мовлення — субстанціональні характеристики мовних одиниць. Досліджував учений ще взаємодію індивідуального та соціального в мові. Шарль Баллі — автор відомих кни­жок «Французька стилістика» й «Загальна лін­гвістика і питання французької мови». Розвиває й уточнює ідеї Соссюра (необхідність системного синхронічного підходу до мови, розмежування синхронії й діахронії, розуміння мови як системи чистих відношень і дихотомію мови й мо­влення), але не обмежується рамками внутрішньої лінгвістики, опрацьовуючи функціональний підхід до мови, тобто вивчаючи лінгвістику мовлення. Ним сформульовані теорія висловлення і теорія функціональної транспозиції (перехід одиниць мови на основі їх функ­ції з одного класу до іншого). Баллі один із пер­ших визначив мету і завдання стилістики, виділив фразеологію як окрему лінгвістичну дисципліну, здій­снив класифікацію фразеологізмів, яка стала загаль­ноприйнятою.

Друга течія – мовознавці, які сприйняли соціологічні еле­менти вчення Соссюра й розвивали соціологічний напрям у лінгвістиці, у поєднанні з прин­ципами порівняльно-історичного мовознавства.

Антуан Мейє - гла­ва французької соціологічної школи, праці «Вступ до порівняльного вивчення індоєвроп. мов», «Порівняльний метод в історичному мово­знавстві», «Спільнослов'янська мова». Акцентував на соціальному характері мо­ви. Аналізує соціальні чинники, які впливають на функ­ціонування, розвиток і долю мови. Однак, не поділяв різкого розмежування синхронії й діахронії і не прийняв тези про те, що мовознавці повинні зосереджувати увагу го­ловно на внутрішній лінгвістиці. Мейє у своїх працях розглядав також питання роз­витку української мови і був іноземним членом Ака­демії наук України з 1924 р. Третю течію сформували вчені, які скористалися положеннями Соссюра про системність мови і створили нову наукову парадигму в мовознавстві — структура­лізм.

5. Виникнення і розвиток структуралізму. Основні школи структуралізму (загальна характеристика).

Мовознавців ХХ ст. не задовольняло зведення їх попередниками теоретичних проблем до вивчення мовних процесів і мовних змін, внаслідок чого поза увагою опинилося вивчення самої структури мови і характеру її функціонування. Цим викликана поява у 20-ті роки ХХ ст. структуралізму – нового лінгв. напряму, опозиційного до молодограматизму і порівняльно-історичного мовознавства взагалі. Структуралізм – мовознав. напрям, для якого характерне розуміння мови як чітко структурованої знакової системи і прагнення до суворого (як у точних науках) формального її опису. Академік Філін зазначав, що структурна лінгвістика неоднорідна, однак вона має спільні риси: 1) спрямована на вивчення мови як системи; 2) використ. дедуктивні методи дослідження; 3) залучає математичний апарат при мовних описах. Структуралізм має три школи:

1) Празький гурток виник у 1920 р. з ініціативи чеського лінгвіста Вілема Матезіуса і славіста росіянина Романа Якобсона. В цей гурток об'єдналися дослідники слов'янських і германських мов і літератур. Головні теоретичні положення: поняття мовної функції (цільової установки); створення фонології; поширення структурного і функціон. підходу на вивчення граматики; дослідження літературної мови (поняття мовної норми, кодифікації, теорія мовних стилів).

2) Дескриптивна лінгвістика (американський структуралізм) – характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо). Спирався на психологію поведінки (біхевіоризм), значна увага приділялася розробці досліджень прийомів аналізу тексту. Ця школа виникла з потреби вивчення мов північноамерик. індіанців. Боас, Сепір (етнолінгвістика, теорія лінгвістичної відносності); Блумфілд (принципи «механістичної лінгвістики»).

3) Глосематика (Копенгагенська школа) мала на меті створення універсальної лінгвістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру і описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання); Л.Єльмслєв.

Різні школи структуралізму мають деякі спільні ознаки: 1. Мова визнається знаковою системою. Структура мови розглядається як її суттєва якість. 2. Основними одиницями мови вважаються фонеми і морфеми, а основними формами існування одиниць мови – парадигматичні і синтагматичні відношення. 3. Перевага надається синхронічному опису мови (на одному часовому зрізі). 4. На першому місці в наукових дослідженнях стоїть методика опису структурних одиниць мови.