5. Празький лінгвістичний гурток (школа функціональної лінгвістики).

Виник у 1920 р. з ініціативи чеського лінгвіста Вілема Матезіуса і славіста росіянина Романа Якобсона. В цей гурток об'єдналися дослідники слов'янських і германських мов і літератур, зокрема: Володимир Скалічка, Богуміл Трнка (чехи); Микола Трубецькой, Сергій Карцевський (рос.).

Головні теоретичні положення Празької школи:

1. Центральним було поняття мовної функції (цільової установки).

2. Створення фонології (вивчаються фонеми). Праця Трубецького «Основи фонології», праці Якобсона, Матезіуса. Фонема – це найменше звукове ціле, за допомог. якого розрізняються значення. Звук – це реалізація фонеми. Трубецькой розрізняє фонетику (наука про звуки) і фонологію (про фонеми).

3. Празький лінгвістичний гурток намагався поширити структурний і функціональних підхід на вивчення граматики: морфології і синтаксису. Морфологічні проблеми переважно обмежуються вивченням морфеми і морфологічних опозицій. Відомі праці Якобсона «Очерк общего учения о падеже», Скалічка «Про граматику угорської мови». В.Матезіус намагався створити функціональну граматику (вивчає засоби вираження певних значень). Висунув оригінальну ідею про актуальне членування речення, котре принципово відрізняється від формального членування (виділення підмета і присудка). Актуальне членування - виділення теми і реми речення, які виявляють його «функціональну перспективу».

4. Дослідження літературної мови, проблем культури мовлення, поняття мовної норми, кодифікації. Кодифікація – формулювання правил, які забезпеч. використання в мовленні зразкового варіанта мовної норми. Розроблена теорія мовних стилів (функціонал. підхід).

5. Трубецькой першим висунув концепцію мовних союзів (об'єднання мов не за походженням, а внаслідок рис, які вони набули під час контактів між собою).

Отже, для вчених Празької лінгвістичної школи характерне максимально широке розуміння об'єкта лінгвістики (це її особливість). Вони не відмовилися від вивчення семантики, історії мови, зовнішньолінгвістичної проблематики. Основні ідеї пражців не втратили своєї актуальності і нині.

5. Дескриптивна лінгвістика і глосематика як школи структуралізму. Методи структурального аналізу.

Дескриптивна лінгвістика (американський структуралізм) – мовознавчий напрям, для якого характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо). Спирався на психологію поведінки (біхевіоризм), значна увага приділялася розробці прийомів аналізу тексту. Ця школа виникла з потреби вивчення мов північноамериканських індіанців.

Франц Боас (амер.лінгвіст) стояв біля витоків дескриптивної лінгвістики. Написав вступ до колективної монографії «Керівництво з мов американських індіанців». Наголошує на непридатності методів аналізу, вироблених на матеріалі індоєвроп. мов, до вивчення індіанських мов, які мають особливі мовні категорії, відрізняються в таких категоріях як слово і речення, вони не мають пам’яток писемності. Мови амер. індіанців належать до інкорпоруючих мов (1 слово виражає речення). Його погляди розвинули: Едвард Сепір, «Мова», - мова розглядається в тісних зв’язках з культурою (етнолінгвістика). Вважає, що кожна мова побудована за особливою моделлю. Ці ідеї стали основою теорії лінгвістичної відносності.

Леонард Блумфілд вважається засновником системи дескриптивної лінгвістики. Праця «Мова». Спирається на принципи біхевіоризму. Обґрунтував принципи «механістичної лінгвістики». Визначає мову як систему сигналів, які координують поведінку людини і залежать від ситуації. Сформулював теоретичні положення синхронічного опису мови і запропонував дескриптивний метод.

Почали застосовувати до вивчення мови математичні методи – найбільше у фонології, менше – у граматиці. Методи: 1. аналіз за безпосередніми складниками; 2. дистрибутивний аналіз.

Глосематика (Копенгагенська (данська) школа структуралізму) – лінгвістична течія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної лінгвістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру і описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Сформувалася у 1936 р. представники: В.Брьондаль, Х. Ульдалль, Л.Єльмслєв – автор праць «Принципи загальної граматики», «Категорія відмінка», «Основи теорії мови». Під впливом ідей Соссюра Єльмслєв запропонував розглядати мову за зразком систем, які вивчаються в математиці. Мовний опис повинен бути повним, вичерпним і настільки простим, як це можливо. Важливим визнається розуміння мови, як «чистої структури відношень, як схеми».