26. Мова і культура. Міжкультурна комунікація.

Культура — сукупність досягнень с-ва в га­лузі освіти, науки, мист. та в ін. сферах духов­н. життя. Загально­визнаним є твердження, що культурні процеси вплива­ють на мову, а мова на культуру. Сепір зазначав: «Куль­тура - те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають». Отже, культура визначає план змісту знакової системи мови. У мові відобража­ються загальні, універсальні компоненти загально­люд. культури і своєрідність культури конкрет­ного народу. Взаємозв'язок мови і культ.: 1) Мова – це засіб передачі культури від одного покоління до іншого, від одного народу до ін. 2) Мова – комунікат. компонент культури, її своєрідн. генофонд. 3) Мова є дзеркалом культури (Гумбольдт, Грімм, Потебня). 4) Це семіотичні (знакові) системи. Спільне: Це форми свідомості. Існують у діалозі між собою. Суб'єкт – індивід чи соціум. Нормативність. Історизм. Притаманна антиномія (статика-динаміка). Відмінне: У мові переважає установка на масового адресата, тоді як в культурі цінується більше елітарність. Мова – це система, яка може самоорганізовуватися, а культуру творять люди. Мова не залежить від 1 носія. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури: 1) відмінності у лексиці й фразеології: безеквівалентна лексика, що познач. специфічні явища культу­ри і не має однослівного перекладу; екзотизми (запозич. безеквів. слова): спагеті, сарафан. 2) відмінності у лексичних фонах слів з тотож­ним денотативним значенням. Такі слова можуть мати різні емоційні й оцінні відтінки, а також різні асоціативні зв'язки: укр. калина — символ краси, здоров'я, дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. ка­лина символізує розлуку і невдале заміжжя. 3) типологічні особливості літ. мов: в рос. мові словами високого стилю є старослов'янізми, а в укр. — одне із синонімічних народних слів, а старост. - засіб комічного. 4) своєрідність самого процесу спілкування в різ­них культурах. Мовний етикет у різних культурах різний. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чо­ловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Якщо вплив культури на мову є очевидним, то вплив мови на культуру не піддається звичайному спостереженню. (Гумбольдт, Сепір, Уорф). Міжкультурна комунікація: 1954, Хол і Трагер «Культура як комунікація», 1970, Портер «Комунікація між культурами». Необх. вивч. культуру країни для того, щоб вільно спілкуватися. Важливі: темп мови, вибір лексики. Мова – дзеркало навкол. світу. Подолання мовн. бар’єру недостатнє для забезпеч. спілкування між представ. різних культур. Для цього потрібно подолати бар'єр культурний. Існують національно-специфічні компоненти культур, що створюють проблеми міжкультурної комунікації.

26. Лінгвокраїнознавство: лінгвіст. І методичний аспекти.

Лінгвокраїнознавство – галузь філології, завд. якої є вивчення мовних одиниць, що найбільш яскраво відображають нац. особлив. культури народу-носія мови і середовища його існування. Тут культура вивчається через мову, і для відбору, опису і представлення матеріалу викор. лінгвістичні методи. Об'єкт вивчення — мовні одиниці, що володіють нац.-культурною семантикою, перш за все лексика і фразеологія. Провод. лінгвістичні дослідж. на користь потреб міжнар. комунікації (навч. іноз. мовам, теорія і практика перекладу і ін.). ґрунтується на зв'язку мови з позамовною дійсністю, на кумулятивній функції мови (здатності мови відображ. всі особлив. середовища функціонування, історію народу-носія, його матер. і дух. культуру). Без знання національно-культурного фону слова неможливе його адекватне сприйняття носієм іншої культури.. Лінгвокр. вивчає значення мовної одиниці в загальному комплексі уявлень даного народу про предмет, що позначається цією лексичною одиницею, на тлі всієї культурно-історичної спадщини. Завдання: через фонові знання культурно-істор. хар-ру у всій повноті розкрив. значення слова і забезпечувати його адекватне сприйняття зі всіма його нюансами в актах міжкультурної комунікації.

Основним методом лінгвокр. як галузі лінгвістики, спрямив. на вивчення нац.-культурної специфіки одиниць конкретної мови, є зіставлення їх семантики (включаючи коннотації і нац.-культурний фон) з відповідними одиницями іншої мови. Це наука порівняльна, де значення одиниць однієї мови протиставляються одиницям іншої.

Основний інтерес для лінгвокр. має коннотативно забарвлена лексика, тобто такі слова, в плані змісту яких поняття, що позначаються, в порівнюваних культурах співпадають, але позначаючі їх слова володіють додатковими (коннотативними) значеннями і викликають в свідомості носія мови певні культурно-історичні асоціації. Це: а) Слова- символи: анімалістичні символи, колірна символіка і ін. б) Фольклорні, історичні і літературні книжкові алюзії. в) Мовні алюзії, які містять натяк на який-небудь фразеологізм, прислів'я, приказку, крилату фразу або ходячий вираз. Лінгвокраїнознавство вивчає й так звану фонову лексику.

У методичному аспекті лінгвокр. має мету ознайомлення учнів з культурою країни, мова якої вивчається. При вивч. іноземної мови необхідне оволодіння не тільки словом, але і образом, що типізується в національній свідомості народу — носія мови і культури; інакше відбувається перенесення понять однієї мови на поняття іншої, що в лінгводидактиці одержало назву лінгвокраїнознавчої інтерференції.