26. Соціолінгвістика, її предмет, завдання, методи і проблематика.

Істотну роль у формуванні соціолінгвістики відіграли дослідження Мейє, Боаса, Сепіра, представників Празької лінгв. шк. Матезіуса, Гавранка, Лейпцизької школи Фрінгса, рос. вчених Шахматова, Бодуена де Куртене, Марра. Певний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені Мельничук і Русанівський.

Соціолінгвістика -- наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства. Предмет: мова в соціальному контексті, механізм функціонування мови. Проблематика: 1) Як соціальний чинник впливає на функціонування мов (двомовність, змішування мов…). 2) Як соціальний чинник відображається у мовній структурі. 3) Як мови взаємодіють. 4) Соціальна диференціація мови. 5) Соціальна обумовленість розвитку мови (суспільство впливає на розвиток мови, але не визначає характер розвитку). Завдання (цілі): 1. Вивчити, як використовують мову люди, що складають те чи інше суспільство. 2. Як впливають на мову зміни в суспільстві. 3. Вибір державної мови. 4. Вирішення питання мовної політики. 5. Мовне планування. Методи соціолінгвістики – це синтез лінгвістичних і соціологічних процедур. Серед них виділяють методи польового дослідження (методи збору матеріалу) та методи соціолінгвістичного аналізу зібраного матеріалу (обробки інформації). До 1-их належать: різноманітні форми опитування (анкетування, інтерв’ювання), а також спостереження, експериментування, вивчення документальних джерел (перепису населення, статистичних та ін. досліджень). Для обробки даних використ. корелятивний аналіз, який допомагає встановити такі взаємозв’язки досліджуваних ознак, де при зміні однієї ознаки змінюється середня величина іншої. Як вихідні беруть соціальні явища, а як залежні – мовні. Скажімо, старше покоління вживає діалектизми більшою мірою, ніж молодше. Звідси такий корелятивний зв'язок: зі зміною віку змінюється чисельність тих, хто користується у мовленні діалектом. Для об’єктивності спостережень та узагальнень використовують статистичні методи. Оброблені дані представляють у вигляді таблиць і графіків взаємозалежностей, що робить результати дослідження конкретно наочними.

26. Соціальна диференціація мови, її основні форми.

Соціальна дифер. мови – всеохопне явище, яке торкається самих основ економічного ладу, культури, побуту, навіть історії. Йдеться про соціальне й психол. розшарування сусп-ва. У соціолінгвістиці щодо соц. диф. мови викор. поняття «соціальна солідарність» (для познач. соціальної згуртованості) та «соціальний символізм» (один із виявів взаємозв’язку між соціальн. структурою суспільства і його культурою). Розрізняють невербальний (одяг, колекціонування, спосіб провед. відпустки тощо) і вербальний (мовний) символізм (Бодуен де Куртене, Мейє, Сеше, Баллі, Поливанов). Соц. символізм у мовленні виявляється в різних за обсягом соціальних групах: від сім'ї до цілого етносу. Кожна група характеризується особливим варіантом мови – соціолектом. Соціальний поділ мов має місце не на рівні мовної системи, яка зрозуміла всім, а на рівні дискурсу (тексту, зануреного у життя). Іншими словами, нестикування соціолектів має не інформативний, а інтерлокутивний характер – мови байдужі одна до одної, в суспільстві ми обходимось мовою собі подібних, для кожного самодостатньою є його мова. Соціальний поділ мови спостеріг. уже на рівні сім'ї, якій властиві особливі риси поведінки та мовлення її членів, що вказує на відношення «ми-свої». Цю функцію виконують певні мовні засоби: емотиви (масюся, свинтусячка), іншомовні слова (пардон), слова у незвичн. значенні (крокодил – виріб з крокод. шкіри), модифіковані форми (буся замість бабуся), сімейна фразеологія. Значно інтенсивніше соціально-символічний характер виявляється в мовленні соц. груп, об’єднаних на основі май-нових, станових, проф., культур. ознак. Це продиктовано прагненням таких груп створити додаткову ідентифікаційну ознаку «свій-чужий». Найвиразнішим засобом символічного означення близькості комунікантів в усіх мовах виступають іменні й займенникові вокативи (ти, ви, пане, шановний). Їх вибір регулюється залежно від усвідомлення стосунків рівності-нерівності, при цьому на першому місці є посада, а не вік. Вокативи чітко виражають опозицію свій-чужий, нерідко в протил. групі викор. в образливому чи іронічному значеннях (пан і товариш). Отже, мовними засобами соціального символізму переважно виступають лексико-фразеологічні одиниці, а саме: 1) вживання різного роду лекс. і семантичних новотворів; 2) відбір стиліст. синонімів; 3) вживання іншомовних слів; 4) вживання грубих слів. Крім лексики - фонетика (літєратура, бібліотєка) і синтаксис (ускладнені і складні речення надають мові «вченості»). Основні форми мови: літературна, розмовна, просторіччя, діалект (територіальний і соціальний), суржик, койне, креольські мови.