26. Мова, мислення, свідомість. Основні погляди на співвідношення мови і мислення в історії мовознавства. Гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа.

Проблема взаємозв. мови і мислення досі далека від свого розв'язання. Це зумовл. тим, що у мові й мисленні переплітаються соціальні й індивідуально-біологічні чинники. Процес мислення прихований від безпосереднього спостереження.

Свідомість — це весь проц. відображ. дійсності нервово-мозков. системою людини; це усвідомлене буття, суб'єктивний образ світу. Мислення -- це узагальнене відображення дійсності в свідомості у формах понять, суджень й умовиводів; це вища форма активного відображ. об'єктивної реальності, яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому й узагальн. пізнанні суб'єктом суттєвих зв'язків і відношень предметів і явищ, у творчому продукуванні нових ідей, у прогнозуванні подій і вчинків. Отже, свідомість не зводиться до мислення, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображ. дійсності. Поняття «свідомість» є ширшим від «мислення» і включає його в себе.

У пит. взаємовіднош. мови й мислення в історії мовознавства існують дві протилежні й однаковою мірою неправильні тенденції: 1) відривання мови від мислення і мислення від мови; (фр. математик Адамар; Альберт Ейнштейн). 2) ототожнення мови і мислення (Гумбольдт і Макс Мюллер). До тієї групи належать і вчені, які розглядають мову як форму мислення (Шлейхер, Бенвеніст), бо форма і зміст завжди стосуються одного й того самого явища. У наш час 2 напр. – менталістичний, в якому чітко виявляється прагн. до ототожнення мови і мислення, приписування мові тієї ролі в психіці людини, яка належить мисленню, і механістичний, який відрив. мову від мисл., розглядає мислення як щось позамовне (екстралінгвальне).

Ф. де Соссюр вважав, що мислення невіддільне від мови і здійснюється лише в мовних формах.

Сепір вважав, що мова і мислення взаємопов'язані, однак межі мови і мислення не збігаються. Мова – спосіб мислення, тому мислення залежить від конкретної мови, яка це мислення виражає. Гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа – зараз трактують як припущення про те, що мислення і культура народу цілком зумовлені мовою. Уорф вважав: що мова впливає на культуру і таким чином є первинною; в той же час, що мова і культура розвиваються паралельно, впливаючи один на одного. У мовному світі все відносне. Ми розуміємо світ так, як нам підказує рідна мова. Тому розуміння світу відносне. Довести свою гіпотезу Уорфу не вдалося.

26. Складний характер взаємозв’язку мови і мислення. Мовні одиниці та логічні форми мислення.

Переважна більшість мовознавців і філософів не сумнівається в наявності зв'язку між мовою і мисленням. Головна увага вчених спрямована на ви­явлення характеру зв'язку між цими явищами. Мова і мислення — це особливі дуже складні явища, кожне з яких має свою специфічну форму і свій специфічний зміст. Мова і мислення пов'язані між собою діалектичними відношеннями й утворюють взаємозумовлену єдність, але не тотожність. Можна також ствердж. про відносну незалежність мови від мислення і мислення від мови. Форми реалізації зв'язку мови і мислення різноман.: від наявності безсумнівної єдності до боротьби між ними. Розрізняють три типи мислення: чуттєво-образне, технічне і поняттєве. Тільки поняттєве протікає в мовних формах.

Співвідношення мови і мислення: 1. мова виступає знаряддям мислення, як і інші знакові системи. 2. виникнення мови передбачає високий ступінь розв. мислення. 3. відбув. вплив мислення на мову.

Говорячи про зв'язок мови і мислення, потрібно звернути увагу на їх генетичний аспект. У генетичному плані виникнення мислення передує появі звукової мови як в онтогенезі (в історії окремої особи), так і в філогенезі (в історії виду).

Про те, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності, свідчить: 1. мислення хар. певною самостійністю: воно може створ. поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних предметів і явищ у дійсності (домовик, мавка, русалка); 2. мова — матеріально-ідеальне явище, а мислення - ідеальне; 3. мова – явище національне, мислення – інтернаціональне; 4 будова і закони розв. думки і мови неоднакові.

Основними одиницями мови є фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, речення, основними одиницями мислення є поняття, судження й умовиводи. Слово і поняття взаємопов’язані, але не тотожні. Значення слова ширше від поняття, поняття глибше від значення слова. У словах закріплено не лише поняття, а й почуття. Не виражають понять вигуки, службові слова. Співвіднош. судження і речення: будь-яке судження є речення, але не кожне речення є судження. Слова-речення не є судженнями. У складному реченні може бути кілька суджень. Структурні типи речень багатші та різноманітніші, ніж логічні судження.

Отже, мова і мислення єдині, але не тотожні; вони нерозривні, але не злиті в одне, певною мірою автономні і мають свої специфічні риси, які вимагають спеці­ального вивчення.