1. Основні етапи розвитку суб’єкта праці

Традиційно в психології праці розглядається розвиток професійно важливих якостей, які визначають успішність праці. Але специфікою саме психологічного підходу є перенесення акценту на проблему розвитку самої особистості працівника. Важливо розуміти, як відбувається формування ціннісно-моральної, смислової, особистісної структури професійної свідомості працівника.

За О.М.Леонтьєвим відбувається два народження особистості: вперше – у дошкільному віці, коли вибудовується перша ієрархія мотивів і з’являється здатність від чогось відмовитися; і вдруге – у підлітковому віці, коли людина по-новому усвідомлює свої мотиви і починає керувати власною поведінкою. Можна було би додати і третє народження особистості, пов’язане з громадянською зрілістю й узгодженням своїх мотивів з суспільними чи навіть загальнолюдськими.

Умовно можна виділити наступні етапи розвитку самосвідомості особистості:

1. засвоєння норм, що опосередковані фізичним розвитком (формування фізичного Я особистості);

2. формування „соціального шару особистості”;

3. формування „духовного центру особистості” (ціннісно-моральне самовизначення).

Для розуміння специфіки розвитку особистості належить виділити особливості формування її самосвідомості з урахуванням специфіки даної професії й особливостей ситуації розвитку конкретної особистості. Але центральна проблема: розвиток ціннісно-смислової сфери, розвиток готовності відповісти на запитання: заради чого я живу і працюю, навіщо я взагалі є таким-то спеціалістом?

Періодизація розвитку людини як суб’єкта праці:

1. Стадія передгри (0 – 3 р.), коли відбувається засвоєння функцій сприйняття, рухів, мовлення, найпростіших правил поведінки і моральні оцінки, які стають основою подальшого розвитку і залучення людини до праці.

2. Стадія гри (3 – 6-8 р.), коли відбувається оволодіння „основними смислами” людської діяльності, а також ознайомлення з конкретними професіями у сюжетно-рольових іграх. „Гра – дитя праці”.

3. Стадія оволодіння навчальною діяльністю (6-8 – 11-12 р.), коли інтенсивно розвиваються функції самоконтролю, самоаналізу, здатності планувати свою діяльність, протистояти своїм бажанням.

4. Стадія оптанти – вибору, бажання (11-12 – 14-18). Це стадія підготовки до життя, до праці, свідомого і відповідального планування і вибору професійного шляху.

5. Стадія адепта – це професійна підготовка, яку проходять більшість випускників шкіл.

6. Стадія адптанта – це входження у професію після завершення навчання, що тривало від кількох місяців до 2-3 років.

7. Стадія інтернала – це входження у професію в якості повноцінного колеги, придатного стабільно працювати на нормальному рівні.

8. Стадія майстра. Виділяється професіоналізмом на фоні інших.

9. Стадія авторитета означає, що працівник став кращим серед майстрів.

10. Стадія наставника – вищий рівень роботи спеціаліста. Працівник не тільки гарний спеціаліст, але й Учитель, здатний передавати свій досвід учням. Тобто це педагогічний рівень.

Рівні професіоналізму (за А.К.Марковою):

• допрофесіоналізм (працює, але не володіє повним набором якостей професіонала);

• професіоналізм (стабільно працює і робить все, що вимагається);

• суперпрофесіоналізм (творчість, особистісний розвиток, акме – вершина професійних досягнень);

• непрофесіоналізм, псевдопрофесіоналізм (зовні достатньо активна діяльність, але робить багато помилок або сам деградує як особистість);

• післяпрофесіоналізм (порадник, наставник).

Виділяють також більш конкретні етапи оволодіння професією:

1. адаптація людини до професії;

2. самоактуалізація людини в професії (виробка індивідуальної професійної норми, планка самореалізації);

3. гармонізація людини з працею (майстерність).

4. перетворення, збагачення людини професією. Це рівень творчості, коли відбувається пошук нових, більш досконалих способів досягнення бажаного результату. Але творчість передбачає певний ризик невдачі;

5. етап вільного володіння кількома професіями. Працівник виходить за рамки своєї формальної діяльності і стає все більш культурною істотою (наставником – філософом, психологом, педагогом, політиком);

6. етап творчого самовизначення себе як Особистості. Працівник намагається реалізувати свою головну життєву ідею і знаходить для цього можливості і сили.

Згідно Е.Еріксону, головний критерій розвитку – психосоціальна ідентичність як інтегративна якість особистості. У зв’язку з цим виділяються наступні періоди:

1. Базальна „довіра – недовіра”, в результаті чого може сформувати або надія, почуття захищеності, або безнадійність (до року).

2. „Автономія – сумніви-сором” (1-3 роки).

3. „Ініціативність – почуття провини” (засвоєння простих суспільних норм) – 3-6 роки.

4. „Працелюбність, умілість – почуття неповноцінності” (стосунки з однолітками, суперництво, самоідентифікація) – 6-14 років.

5. „Ідентичність – невизнання”, формування рольової ідентичності, професійне та особистісне самовизначення – 14-20 років. Найбільш складна стадія у життя людини. „Головна проблема підлітка – пошук аристократії та ідеології”, тобто зразків для наслідування.

6. „Співробітництво – відчуження, ізоляція”, розвиток інтимних стосунків, планування і побудова сім’ї – 20-25 років.

7. „Дружба – ізольованість”; професійна діяльність, творчість, самоповага, статус у суспільстві. – 35-65 років.

8. Оцінка прожитого, усвідомлення ідентичності, цілісності свого життя чи навпаки, невдачі життя – 60-65 –… років.