3. Поняття про динамічний стереотип

До стереотипно повторюваних зовнішніх впливів організм пристосовується виробленням стійкої системи реакцій. Динамічний стереотип – фізіологічна основа навичок і звичок, придбаних потреб – звичок. Комплекс динамічних стереотипів являє собою фізіологічну основу стійких особливостей поводження особистості.

Динамічний стереотип – вираження особливого принципу роботи мозку – системності. На складні комплексні впливи середовища мозок реагує не як на ряд окремих ізольованих подразників, а як на цілісну систему, в якій окремі подразники знаходяться у визначених взаєминах.

Зовнішній стереотип – послідовність впливів відбивається у внутрішньому нейродинамічному стереотипі. До зовнішніх стереотипів відносяться всі цілісні предмети і явища, звична обстановка, стійка послідовність подій, уклад життя.

Ламання звичного стереотипу – велика нервова напруга (ознаки: туга, зневіра, дратівливість). Яким би складним не було ламання старого стереотипу, новий стереотип створюють нові умови (тому він названий динамічним). В результаті багаторазового функціонування він усе більше закріплюється й у свою чергу стає важкозамінним. Динамічні стереотипи особливо стійкі у людей похилого віку та в осіб зі слабким типом нервової діяльності, зі зниженою рухливістю нервових процесів.

4. Аферентний синтез та зворотна аферентація

Один із найперспективніших напрямків у розвитку вчення Павлова очолив його учень академік П.К.Анохін.

Механізм умовних рефлексів – фундаментальна, але не єдина основа роботи головного мозку. Сам І.П.Павлов відзначав, що коли мавпа будує вишку, щоб дістати плід, то це не можна назвати умовним рефлексом.

Сучасна наука про мозок – нейрофізіологія – базується на концепції функціонального об’єднання механізмів мозку для здійснення різних поведінкових актів.

Функціональною системою Анохін назвав єдність центральних і периферичних нейрофізіологічних механізмів, що в сукупності забезпечують результативність того чи іншого поведінкового акту.

Первісна стадія формування будь-якого поведінкового акту – аферентний синтез (у пер. – з’єднання принесеного). У процесі аферентного синтезу з численних утворень мозку витягається все те, що було пов’язано з минулим в задоволенні даної потреби, тобто вирішується питання: який корисний результат повинний бути отриманий у даній ситуації, при даній комбінації вихідних збуджень. В результаті приймається рішення: вибирається один з можливих варіантів дії, що найбільше задовольняє вимогам даної ситуації.

Нейрофізіологічний механізм ухвалення рішення заснований на здатності мозку прогнозувати параметри майбутнього результату дії. Акцептор результатів дії – нейрофізіологічний механізм передбачення результатів майбутньої дії на основі узагальнення раніше отриманих результатів від аналогічної дії. Передбачення результатів дії – формування мети дії. У такий спосіб готується програма дії. І тільки після цього відбувається сама дія.

Хід дії, результативність його етапів, відповідність результатів сформованій програмі постійно контролюються шляхом одержання сигналів про досягнення мети. Механізм постійного одержання інформації про результати чиненої дії називається зворотною аферентацією. Здійснення кожної дії постійно супроводжується звіренням двох комплексів збудження: збуджень, що прогнозують дію, і збуджень, що надходять по ходу здійснення дії.

За Анохіним, дія підкріплюється не тільки ефектом безумовного подразника (за Павловим), але й його правильністю – аферентними сигналами про його адекватність раніше сформованій програмі, завдяки механізмові зіставлення отриманих результатів із заздалегідь сформованим психічним образом цього результату.