5. Бадьорість та увага

Бадьорість – функціональний стан нервових центрів, що лежить в основі різноманітних пристосувань діяльності організму. Бадьорість відображає зв’язок між рівнем активності ЦНС і різними видами поведінки.

На основі вивчення поведінкових реакцій диференційовані рівні бадьорості у вигляді безперервного ряду: сон – дифузійна бадьорість – активна бадьорість – емоції – перезбудження. На цьому рівні бадьорість розглядається в якості функцій нервової системи.

Виділяють три основні функціональні блоки мозку, участь яких необхідна для здійснення будь-якого виду психічної діяльності: 1) блок, що забезпечує регуляцію тонусу (бадьорості); 2) блок одержання, переробки і збереження інформації, що надходить із зовнішнього світу; 3) блок програмування, регуляції і контролю психічної діяльності.

Увагу як визначений стан пов’язують із оптимальним рівнем активації ЦНС, на тлі якої протікають різні психічні процеси й акти поведінки. Основною характеристикою цього стану вважають забезпечення ефективності реалізації перцептивної, мнемонічної, інтелектуальної та інших видів діяльності.

Часто увагу розглядають як особливий стан бадьорості. Відповідно до цього підходу увага має градуйований характер і змінюється від загальної настороженості до будь-якого стимулу до специфічної настороженості, коли увага сфокусована на стимулі визначеної сенсорної модальності.

Всяка організована психічна діяльність людини характеризується відомою вибірковістю (селективністю). З величезного числа подразників людина вибирає лише невелике число тих, які є найбільш сильними або суттєвими, що відповідають її інтересам, намірам або завданням, що стоять перед нею. Цю вибірковість називають увагою. на відміну від сприйняття, пов’язаного з переробкою і синтезом інформації, що надходить від входів різної модальності, увага обмежує ту її частину, що буде реально оброблятися.

За активністю людини в організації уваги розрізняються три види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна.

Мимовільна увага – це зосередження свідомості на об’єкті через особливість його як подразника. Мимовільна увага може викликати сильніші подразники на фоні діючих через новизну подразника.

Довільна увага – це свідомо регульоване зосередження на об’єкті, що направляється вимогами діяльності. При довільній увазі зосередження відбувається не тільки тому, що емоційно приємно, а й на тому, що необхідно робити. Тому психологічний зміст довільної уваги пов’язаний з постановкою цілі діяльності і вольовим зусиллям.

Післядовільна увага виникає після того, як була викликана довільна увага. При цьому знижується вольова напруга, необхідна для зосередження при довільній увазі. Післядовільна увага – зосередження на об’єкті виникає у разі інтересу і цінності для особистості.

Увагу прийнято характеризувати стійкістю, концентрацією, розподілом, переключенням і предметністю.

Стійкість уваги – це тривалість залучення уваги до одного і того ж об’єкта або до одного й того самого завдання. ця характеристика істотно поліпшується, якщо людина активно взаємодіє з об’єктом. Стійкість уваги тісно пов’язана з її концентрацією.

Концентрація уваги – зосередженість на вузькій зоні, у межах якої треба сприймати всі деталі. концентрація визначається єдністю двох важливих факторів – підвищенням інтенсивності сигналу при обмеженості поля сприйняття.

Розподіл уваги – суб’єктивно пережита здатність людини утримувати в центрі уваги точне число різнорідних об’єктів одночасно. Саме ця якість дає можливість здійснювати відразу кілька дій, зберігаючи їх у полі зору.

Переключення уваги – швидкий перехід з концентрації уваги на одному предметі на концентрацію уваги на іншому. При цьому переведення уваги з одного предмета на інший завжди супроводжується деякою нервовою напругою, що реалізується частковим зусиллям.

Предметність уваги – настройка чутливості (порогів) органів почуття різної модальності, оскільки людина оперує з конкретними об’єктами, а не з узагальненими абстрактними образами.