4. Фактори і закономірності зміни працездатності

За цими показниками можна судити про зміни працездатності протягом робочого дня. Б.Ф.Ломов виділив три фази працездатності:

• впрацьовування – розходження між психічними станами людини та вимогами, які пред’являються працею;

• стійка працездатність забезпечує досить стабільну продуктивність праці;

• втома характеризується зниженням працездатності, темпу і якості роботи.

Коливання працездатності протягом доби зумовлено фізичною і психічною пристосованістю організму до 24-годинного біологічного ритму, відповідно до якого змінюються фізіологічні та психічні функції організму працівника (кров’яний тиск, пульс, температура тіла, швидкість реакції, увага…). Найвища активність життєдіяльності організму простежується між 12 – 15 годинами дня, найнижча – між 24 і 5 годинами.

Добовий біологічний ритм людини можна перебудувати, якщо виконувати такі умови:

• якщо образ життя решти членів колективу, де він живе і працює, буде таким само;

• якщо є змога повноцінно відпочивати без перешкод від шуму;

• якщо період адаптації до нового ритму життєдіяльності буде тривалішим.

В середині тижня спостерігається підвищення працездатності. До кінця тижня працездатність знижується.

Співвідношення тривалості стадій працездатності є одним із показників оптимальності організації процесу трудової діяльності.

Тривалість кожної фази працездатності значною мірою залежить від того, в якому функціональному стані перебуває людина – оптимальному чи несприятливому. Функціональний стан формується в результаті взаємодії зовнішніх об’єктивних факторів (умови праці, зміст трудової діяльності, тривалість та інтенсивність робочих навантажень, значимість та міра відповідальності) і психофізіологічних ресурсів людини, які визначаються комплексом, сукупністю професійних, психологічних і фізіологічних компонентів, що відображають основні особливості суб’єкта діяльності: а) професійним досвідом і підготовленістю; б) спрямованістю особистості; в) станом здоров’я, функціональним станом організму.

Оптимальна працездатність передбачає наявність оптимального функціонального стану, якому властива стабільна продуктивність. Зовнішньо робота виконується легко, без напруги. Однак за цим стоїть максимум зосередженості уваги, активізації необхідних психічних процесів, рухів. Крім того, для оптимальних функціональних станів характерні особлива мотивація (спрямованість на справу) й емоційний стан (рівний, позитивно забарвлений настрій з переважанням усвідомлених почуттів задоволення, бадьорості).

Несприятливі функціональні стани знижують працездатність людини і відповідно продуктивність праці. Тому для підтримки оптимальної працездатності важливо знати види несприятливих станів, причини їхнього виникнення і шляхи подолання. Найпоширеніший несприятливий стан – перевтома і монотонія.

5. Організація контролю та прогноз працездатності спеціалістів

З метою контролю працездатності спеціалістів пропонується в першу чергу виділити групу ризику, а потім контрольну групу. В групу ризику включаються всі особи з прикметами вираженого стомлення, після будь-якого захворювання, молоді спеціалісти, особи, які вперше беруть участь у роботі, а також керівники, на яких в підготовчий етап випало найбільше навантаження. Крім того, враховуються результати проведення соціометрії (ізольовані) та низькою нервово-психічною стійкістю, які теж включаються у групу ризику.

Спеціалісти з вираженим стомленням виявляються шляхом динамічного спостереження й періодичних опитувань в процесі бесід з керівниками всіх ступенів та обстежень за методикою суб’єктивного стану САН (самопочуття, активність, настрій). При цьому треба звернути увагу на такі ознаки, як почуття стомлення перед роботою, порушення сну, головний біль, дискомфорт, поява помилок у професійній діяльності, незвична поведінка в колективі. В разі, коли група ризику набирається досить велика (20-24 особи), контрольну групу можна не комплектувати, але мати фонові дані дослідження. Коли ж контрольна група комплектується, то необхідно рівномірно включати представників усіх змін, категорій та спеціалістів. Обстеження з метою оцінки працездатності колективу проводиться двічі (один раз на місяць) або за 3-4 дні до виконання завдання, а потім з різною періодичністю в залежності від тривалості роботи.

Розв’язання питання можливості прогнозу працездатності спеціалістів дає змогу оптимально їх використання в процесі повсякденної діяльності.

Прогноз працездатності буває поточний та довгостроковий. Поточний прогноз проводиться, як правило, за допомогою даних про динаміку працездатності й розвитку стомлення в конкретних умовах робочого циклу. Довгостроковий прогноз працездатності базується на основі показних психофізіологічних якостей особистості, фізіологічних резервів й компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, котрі визначаються в процесі професійного відбору спеціалістів. Поряд з визначенням здібностей до професії метою відбору є прогноз можливостей для розвитку й успішності майбутньої професійної діяльності.