10.2. Задачі для самостійного розв′язання

1. Здійсніть вирівнювання надходжень і видатків за рахунок внутрішніх можливостей прогнозу руху грошових коштів за даними табл.10.1.

2. За даними платіжного календаря (табл. 10.4) зробіть висновки про зміни фінансового стану комерційного підприємства протягом звітного кварталу, визначить причини цих змін та запропонуйте необхідні напрямки роботи щодо поліпшення фінансових показників.

3. Підготуйте план фінансових результатів на наступний рік на підставі таких даних (тис.грн):

- дохід від реалізації продукції – 600;

- питома вага підакцизної продукції в обсягах реалізації складає 305 (акциз–20%);

- повернення товарів – 5;

- знижки – 10;

• - собівартість реалізованої продукції – 430;

• дохід від операційної оренди активів – 12;

• дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) – 10;

• загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням і обслуговуванням підприємства – 30;

• витрати на збут – 10;

• сумнівні (безнадійні) борги – 3;

• відрахування для забезпечення майбутніх операційних витрат – 3;

• дохід від участі в капіталі – 15;

• дивіденди на акції акціонерних товариств – 5;

• проценти за користування кредитами – 7.

4. Знайдіть беззбитковий обсяг реалізації продукції й рівень безпеки за такими варіантами бізнес-плану:

Варіант бізнес-плану	Ціна одиниці продукції, грн	Очікуваний попит, тис. штук
1	20	50
2	25	25
3	30	120

Постійні витрати – 200 тис.грн; змінні витрати на одиницю продукції – 15 грн. Який варіант бізнес-плану є оптимальним?

10.3. Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте визначення фінансового планування та його мету.

2. Розкрийте зміст перспективного фінансового планування на підприємстві.

3. Що уявляє собою поточний фінансовий план і як він розробляється?

4. Охарактеризуйте методи фінансового планування.

5. Що таке бізнес-план? Для вирішення яких проблем він складається і яку структуру має?

6. Охарактеризуйте зміст і значення фінансового плану в структурі бізнес-плану.

7. Як і з якою метою визначається точка беззбитковості?

8. Розкрийте зміст оперативного фінансового планування на підприємстві.

Тема 11. Фінансова санація підприємств

11.1. Загальні теоретичні відомості Економічний зміст та порядок проведення фінансової санації підприємств.

Фінансова криза на підприємстві, про яку свідчать незадовільні значення фінансових показників, (таких як коефіцієнти абсолютної та оперативної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами тощо), може викликатися зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними) факторами. До зовнішніх чинників, зокрема, належать:

• незадовільна кон′юктура в економіці в цілому;

• недосконалість фінансової, грошово-кредитної та податкової систем;

• високий рівень інфляції;

• низька купівельна спроможність населення;

• різкі коливання на валютному ринку;

• галузева криза;

• монополізація ринку;

• дискримінація підприємства;

• обмеження доступу на зовнішні ринки.

Внутрішніми чинниками є:

• брак високопрофесійних кадрів;

• незадовільний рівень управління на підприємстві, у тому числі антикризового;

• незадовільний комплекс маркетингу;

• недосконалість інвестиційної політики;

• низький технологічний рівень виробництва;

• прорахунки у схемах запозичення фінансових ресурсів;

• недосконалість системи контролінгу тощо.

Санація – це система заходів фінансового оздоровлення підприємства. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у редакції Закону № 784-ХІV (784–14) від 30.06.99 р. (із наступними змінами та доповненнями) розрізняє поняття «санація» і «досудова санація». При цьому санацією вважається система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансово-господарського становища, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміною організаційно-правової та виробничої структури боржника. Досудова санація розглядається, як система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником його майна (органом, уповноваженим управляти майном), інвестором, із метою запобігання банкрутства боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Стосовно установ банків режим фінансової санації визначено «Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства» (затверджено Постановою правління НБУ від 28.08.2001 р. № 369). Це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень. Окремі заходи примусової санації страхової компанії передбачено Законом України “Про страхування”.

Рішення про проведення санації, головним чином, приймається:

- із власної ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризовому стані, якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому (при відсутності позову кредиторів про порушення справи про банкрутство цього суб’єкта господарювання);

- з ініціативи фінансово-кредитної установи згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльність”;

- з ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу підприємства;

- з ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства та підприємства, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %;

• з ініціативи Національного банку України, якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.

Порядок проведення санації передбачає такі етапи:

1. Оцінка рівня фінансової кризи на підприємстві та причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи. На цьому етапі аналізуються виробничо-господарська діяльність підприємства та його фактичний фінансовий стан, зовнішні та внутрішні фактори виникнення кризи і слабкі місця суб’єкта господарювання, оцінюється динаміка ринків збуту продукції та наявний потенціал. Під час аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства оцінюється його загальна виробнича структура та рівень існуючої технології, обґрунтованість витрат на виробництво, майновий стан підприємства, ефективність використання кадрів та системи матеріального заохочування. Підставою для проведення аналізу фінансового стану є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємства та первинні бухгалтерські документи. Аналізуються динаміка й структура валюти балансу, власний й позиковий капітали, кредиторська й дебіторська заборгованості, показники ліквідності й платоспроможності, грошові потоки та інвестиційна діяльність підприємства. Підприємство визнається неплатоспроможним, якщо доведено недостатність наявних активів у ліквідній формі для задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом в установлені терміни. Для інтегральної оцінки загрози банкрутства використовуються, з урахуванням специфіки вітчизняної економіки, модифікації багатофакторної моделі Е. Альтмана:

Z = 1,2Д + 1,4Р + 3,3П + 0,6К + 1,0О,

де Z – оцінка вірогідності банкрутства;

Д - частка оборотних засобів у активах;

Р – рентабельність активів, обчислена як відношення нерозподіленого прибутку до загальної суми активів;

П – рентабельність активів, визначена як відношення прибутку до загальної суми активів;

К – коефіцієнт покриття, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу до короткострокових зобов’язань;

О – віддача активів, тобто відношення чистої виручки від реалізації (с.035 форми 2) до загальної суми активів.

Вірогідність банкрутства вважається:

дуже високою, якщо Z< 1,8;

високою, якщо 1,81<Z< 2,7;

можливою, якщо 2,71< Z<2,99;

дуже низькою, якщо Z>3,0.

Важливе значення має проведення СВОТ-аналізу, тобто аналізу сильних і слабких сторін у діяльності суб’єкта господарювання, шансів та ризиків. За результатами причинно-наслідкового аналізу робиться висновок про вид і глибину фінансової кризи, санаційну спроможність або доцільність ліквідації суб’єкта господарювання.

Проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи часто доручається спеціалізованим аудиторським фірмам. Під час санаційного аудиту також визначається обґрунтованість запропонованих підприємством заходів санації.

2. Розробка стратегії санації та першочергових заходів. Якщо за результатами аналізу встановлено, що існує реальна можливість відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємства, приймається рішення щодо розроблення санаційної концепції. Стратегія санації становить узагальнену модель дій, спрямованих на відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Головна стратегічна мета санації конкретизується в тактичних цілях, якими можуть бути: завоювання або збереження певного сегмента ринку, досягнення необхідних значень прибутку, рентабельності, ліквідності та інших вартісних показників, забезпечення соціального ефекту.

Одночасно із формуванням стратегії санації розробляють та здійснюють невідкладні заходи щодо покриття поточних збитків, відновлення ліквідності та платоспроможності підприємства. Такими заходами можуть бути реалізація окремих активів, рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою факторингу, заморожування інвестицій, реструктуризація кредиторської заборгованості, розпродаж готової продукції за зниженими цінами тощо.

3. Розробка плану санації. План санації повинен містити техніко-економічне обґрунтування санації, фінансово-економічні, організаційно-правові, виробничо-технічні та соціальні заходи щодо відновлення платоспроможності підприємства, повного або часткового задоволення вимог кредиторів, із зазначенням термінів виконання. У плані також включаються умови участі інвесторів у санації, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання зобов'язань. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

Якщо ухвала про проведення санації боржника винесена господарським судом за клопотанням комітету кредиторів, план санації подається керуючим санацією комітету кредиторів протягом наступних трьох місяців для схвалення. Керівником санації вважається фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Закон обмежує строк санації дванадцятьома місяцями. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керівником санації в чотиримісячний строк із дня винесення ухвали про санацію. Комітет кредиторів може схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду; відхилити план і звернутися до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або з клопотанням про призначення нового керівника санацією.

Керівник санації зобов'язаний попередньо погоджувати план санації з органом, уповноваженим управляти державним майном, якщо у майні підприємства-боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків. План санації необхідно подати до господарського суду протягом шести місяців із дня винесення ухвали про санацію .

4. Оперативний санаційний контролінг, який поєднує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Він передбачає контроль за здійсненням санаційних заходів, аналіз причин відхилень від запланованих строків та значень вартісних показників, оцінку впливу нових зовнішніх і внутрішніх чинників на процес фінансового оздоровлення суб’єкта господарювання, розробку й реалізацію рішень щодо усунення додаткових ризиків і використання прихованих резервів розвитку підприємства, координацію дій його внутрішніх підрозділів, інвесторів та інших учасників санації.