58.Справедлива вартість (Fair Value): необхідність та способи визначення

За визначенням Ради зі стандартів фінансового обліку (Financial Accounting Standards Board, FASB), яка відповідальна за нормативно-методичне забезпечення складання фінансової звітності у США, справедлива вартість є найбільш адекватним критерієм оцінки активів. Цей метод оцінки є найпростішим і застосовується передусім до поточних фінансових інвестицій та інших вкладень, справедливу вартість яких можна достовірно визначити на основі аналізу операцій з купівлі-продажу відповідних активів на ринку.

Поняття справедливої вартості уперше було визначено Комісією з цінних паперів та бірж США (SEC). Згідно з GAAP, справедлива вартість активу – це сума, за якою він може бути реалізований у поточній трансакції між сторонами, що діють на добровільній основі, крім випадків ліквідації. Міжнародні стандарти фінансової звітності, зокрема IAS 32 визначає справедливу вартість як суму, на яку може бути обміняний актив або пасив між незалежними, добре обізнаними та зацікавленими контрагентами. Подібне визначення містиься такожє і в українському П(с) БО 19 “Об’єднання підприємств”: справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Основою визначення справедливої вартості є припущення, що суб'єкт господарювання діє безперервно і не має ні наміру, ні потреби ліквідувати чи суттєво скоротити обсяг своєї діяльності або здійснювати операцію за несприятливих умов. Згідно з IAS 39, справедлива вартість не є сумою, яку суб'єкт господарювання одержав би (чи сплатив би) у примусовій операції, при недобровільній ліквідації чи при продажу описаного майна.

Таким чином, справедливою вартістю цінних паперів є їх поточна ринкова вартість на фондовому ринку, а за її відсутності – експертна оцінка. Підтвердженням справедливої вартості цінних паперів може бути виписка про їх ціну за результатами торгів на біржі. Для визначення справедливої вартості може бути також використана інформація щодо котирування активів, які є предметом інвестування.

У разі, якщо справедлива вартість активу на дату складання звітності перевищує його балансову вартість, то сума збільшення відображається у складі інших фінансових доходів із відповідною переоцінкою балансової вартості інвестицій. Якщо ж справедлива вартість є меншою балансової, то відбувається уцінка фінансових інвестицій з відображенням відповідних втрат за статтею “інші витрати” звіту про фінансові результати.

За умови досконалого ринку капіталів, справедлива вартість активів чи пасивів є єдино правильною їх оцінкою. Водночас, ринкові ціни досить часто коливаються за незалежних від менеджменту підприємства причин. Окрім цього, не за всіма видами активів можна достовірно визначити їх справедливу (ринкову) ціну. Ця обставина ускладнює використання справедливої вартості як показника оцінки ефективності.

59.Системи та форми внутрішньо-фірмового контролю.

Внутрішній фінансовий контроль – це організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень у сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних завдань і запобігання кризовим ситуаціям, які можуть призвести до банкрутства.

Однією з найважливіших функцій управління є контроль ефективності виконання планових завдань. Цілком зрозуміло, що планування без дієвого контролю за ходом виконання планів не має сенсу. Проте контроль без планування є неможливим.

Контроль — це невід'ємна складова та передумова планування. Без синтезу планування і контролю існує велика загроза неправильно оцінити можливі фінансові ризики, а отже, вдатися до помилкових, запізнілих або нескоординованих управлінських рішень і дій.

Зазначений взаємозв'язок планування та контролю становить основний зміст контролінгу — систематичне порівняння фактичних показників діяльності підприємства із запланованими та подальший аналіз відхилень. Контроль становить базу для виявлення причин відхилень і визначення слабких місць на підприємстві. Здебільшого на практиці здійснюють факторний аналіз відхилень, який має на меті визначення й оцінювання всіх факторів, що зумовили відхилення та вироблення на цій основі висновків і пропозицій щодо подолання негативних факторів і слабких місць, використання можливих резервів та відповідного коригування планів. Результати аналізу є підставою для прийняття оперативних рішень, уточнення існуючих і розробки майбутніх планів.

Діяльність контролера у сфері аналізу відхилень поділяється

на такі етапи:

1) ідентифікація фактичних даних;

2) розрахунок відхилень;

3) визначення причин та факторів відхилень;

4) розробка (добір) каталога заходів щодо коригування планів

і діяльності;

5) оцінювання запропонованих заходів;

6) ініціювання рішень щодо коригування планів;

7) контроль виконання скоригованих планів.

Зауважимо на те, що загалом контролінг — це система, зорієнтована на поточний і перспективний розвиток підприємства, а власне контроль (як функціональна складова контролінгу) спрямований на перевірку операцій, що вже відбулися (контроль звітності).