8. Про європейський досвід

МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ: УРОКИ «ЄВРОКЛІО»

Не буде перебільшенням сказати, що доля Європи залежатиме від того, що зараз відбувається в її цент­ральній і східній частинах, і не в останню чергу - від того, що діється в Україні. Важливо, щоб національна історія формувала це почуття. Бо ніщо не додає так сил, як усвідомлен­ня власного призначення.

Ярослав Грицак.

«Як викладати історію України

після 1991 року?»

Епіграфом до цієї статті ми взяли слова добре відомого сьогодні в Україні історика, директора Інституту історичних досліджень при Львівському національному університеті, автора популярного «На­рису історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття» Ярослава Грицака. Справедливим, на нашу думку, є його твердження про те, що історія своєї країни як навчальний предмет і як академічна наука мають формувати не тільки в молодому по­колінні, а й у всього народу почуття високого призначення даної нації. Українська історія ще не прищепила нам, українцям, такого відчут­тя. Бо наша наука і її квінтесенція - історична освіта знаходяться в стані оборони. Відбиваємо вікові спроби чужоземців позбавити нас власної історії. За останнє десятиріччя творились книги, підручни­ки, монографії, статті, історичні повісті, які були, як правило, побу­довані на запереченні. В той же час прослідковується небезпечна тенденція у відставанні власне наукового інструментарію історич­ної науки - її методології, філософії, джерельної бази та ін. Мало крикнути, як це робить «Русское радио»: «Ми кращі!». Треба науковими аргументами стверджувати свій поступ. І дуже цінно визнавати свої помилки, свою відсталість, своєчасно поглянути, а що робиться сьогодні в Європі, якщо ми взяли курс на цивілізацію і прогрес.

56

Сучасна українська історична наука і освіта відстають сьогодні від європейської саме в методологічному плані. Ми дуже надовго зацикли­лись на антикомунізмі, не пропагуючи нових підходів до історичної науки. Справедливо не раз заявляла професор Наталя Яковенко: «Щоб рухатися вперед, треба заговорити мовою кінця XX століття», - тобто сучасними ідеями, принципами, підходами. «У якому напрямку піде українська історична наука?» - ставить сама собі запитання Н. Яко­венко. І відповідає: «Я переконана, що шляхом зближення із західною наукою. Коли коротко, то це - вічна дискусія, скептичний погляд на всякий фетиш, судження без намагання засудити чи звеличити. Істо­рик - не прокурор, його мета - упіймати і зрозуміти мить минулого. На жаль, ми поки що досить далеко від цієї «історичної моделі» XX століття. Зараз країнами, що «задають тон» у історичній науці, залишаються Італія та Франція. Наздогнати їх важко, бо для того, щоб користуватись їхніми інструментами, треба оперувати надто «вели­кою сумою накопиченого достовірного знання...».

Таким чином, методологічна перебудова історичної науки і осві­ти є нагальною справою, а тому всякий досвід інших підходів до написання історії, ніж були у нас раніше, вже мають для нас значний інтерес.

У цій публікації мова піде про досвід «Єврокліо» саме в ракурсі методологічної перебудови історичної освіти і можливого застосу­вання його в Україні.

***

«Єврокліо» - це Європейське об'єднання асоціацій вчителів історії, що було створене в 1993 році при підтримці Ради Європи. На початок 2000 року це об'єднання нараховувало понад 60 тисяч ви­кладачів історії із 40 країн.

«Єврокліо» - це недержавна організація, яка спрямовує свої зу­силля на зміцнення позицій історії в європейських шкільних про­грамах, сприяє інноваціям у викладанні історії та інтелектуальної свободи викладачів, що формує критичний, демократичний та інтер­національний світогляд учнів. Організовуючи конференції, семіна­ри, програми обміну, вона створює можливості для вчителів історії країн Європи зустрічатися, обмінюватися знаннями й досвідом, обговорювати актуальні для всіх проблеми. Європейська організація

57

учителів історії виконує роль консультанта й експерта для держав­них, міжнародних та національних організацій, освітніх дослідних установ і видавництв.

«Єврокліо» залучається також до здійснення національних і міжнародних програм підвищення кваліфікації учителів історії, бере участь у розробці нових підручників та методичної літератури, по­пуляризує використання нових інформаційних засобів (Інтернет, електронна пошта) в історичній освіті.

Виконавчим директором Європейського об'єднання асоціацій вчи­телів історії «Єврокліо» є Иоке ван дер Леєув-Роорд (Нідерланди).

«Єврокліо» пропагує нову методологію історичної освіти, вихо­дячи із того, що наприкінці XX століття характер і мета викладання історії кардинально змінилися. Переглянуто застарілу концепцію, згідно з якою предмет історії розглядався як сума знань, яку треба вивчати й запам'ятовувати. Сцієнтизм як принцип, на якому будува­лася стара освіта (майже за Леніним: щоб стати комуністом, треба засвоїти суму знань), відкидається на користь культурологічного підходу до історії.

Що сьогодні більше ціниться в Європі в плані постановки істо­ричної освіти? «Єврокліо» орієнтує вчителів на такі підходи у ви­кладанні історії:

1) формувати в учнів уміння розуміти і осмислювати минуле;

2) навчити учнів збирати й незалежно аналізувати матеріали з різних джерел інформації;

3) критично оцінювати історичні джерела, формулювати неза­лежні й зважені висновки.

Особливу увагу «Єврокліо» надає викладанню історії в тих краї­нах, що перебувають на перехідному шляху до демократії. Історична освіта може сприяти більшому взаєморозумінню, толерантності й довірі як між окремими людьми, так і між народами в Європі, або стати силою, що роз'єднує, викликає насильство та ворожнечу. В ре­комендаціях Комітету міністрів Ради Європи (1983) відзначалось: «Наші освітні програми повинні заохочувати всіх юних європейців подивитись на себе не тільки в ролі громадян своїх власних регіонів і країн, а також в ролі громадян Європи і всього світу. Треба допомогти всім молодим європейцям здобути бажання і можливість зберегти і примножити демократію, права людини і основні свободи».

58

«Єврокліо» випускає бюлетень, який розповсюджує інформацію викладачів історії із всієї Європи. Щороку проводяться конференції, на яких акцентується увага на викладанні певної теми, наприклад, «Філіпп II і його епоха» або «Потсдамська конференція 1945 р. і її наслідки».

В 1997 р. в м. Печ (Угорщина) була проведена конференція «Мо­лодь та історія». Дані соціологічного опитування підлітків із 27 країн, в тому числі й України, з метою вивчення рівня історичної свідо­мості учнів стали основою для вироблення нової стратегії у викла­данні історії та суспільних дисциплін.

Одна із багатьох причин методологічної відсталості історії в Ук­раїні - це низький рівень підготовки викладачів, відсутність еконо­мічних можливостей для їх перепідготовки і підвищення кваліфі­кації. Проблеми підготовки вчителів історії часто виникають на кон­ференціях «Єврокліо».

Європейське об'єднання асоціацій вчителів історії спрямовує свої зусилля на такі аспекти підготовки викладачів:

1. Всім вчителям треба вчитися, як користуватися новими техно­логіями. Необхідно відкинути зарозумілу думку, що вони не дуже важливі для викладачів історії. Нові засоби інформації являють ео~ бою важливий інструмент для розвитку шкільних зв'язків і обмінів.

2. Вчителям необхідна підготовка із різних аспектів утворення і діяльності ЗМІ; треба вчитися застосовувати традиційну оцінку істо­ричних джерел до нових носіїв інформації.

3. Учителям необхідно брати участь у виданні підручників. Кри­тична оцінка підручників теж повинна стати частиною методичної підготовки вчителів.

4. Розвиток шкільних зв'язків і обмінів, у яких беруть участь ви­кладачі історії, вимагає відповідної підготовки вчителів.

5. Підготовка вчителя має торкатися також суті й деякої небезпеки викладання національної історії. Необхідно розробити кілька варіантів моделей поєднання тем національної історії і загальноєвропейської.

З 1997 р. активним членом «Єврокліо» є українська регіональна асоціація викладачів історії та суспільних дисциплін «Доба». Утворе­на вона 4 лютого 1997 р., а в березні 1997 р. на Генеральній Асамблеї «Єврокліо» було прийнято до цієї поважної міжнародної організації.

59

Із самого початку своєї діяльності регіональна асоціація «Доба» визначила такі пріоритетні напрями:

1) організація вивчення і поширення педагогічного досвіду, обмін новими педагогічними ідеями;

2) проведення регіональних зустрічей, конференцій, семінарів, диспутів;

3) координація діяльності членів асоціації у питаннях розробки актуальних проблем історичної та громадянської освіти;

4) сприяння організації колективів з метою розробки нових про­грам, навчальних та методичних посібників;

5) організація співробітництва з викладачами певного фаху інших країн, з національними та міжнародними організаціями, які мають аналогічні завдання.

Головою регіональної асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін «Доба» є Поліна Василівна Вербицька (Львів). Активну участь у її роботі бере професор Національної гірничої академії Ук­раїни (Дніпропетровськ), автор шкільних підручників з історії Ган­на Кирилівна Швидько.

За останні роки «Доба» провела ряд заходів, що стали помітними в Україні. Були проведені семінари «Сучасний урок історії» та «Нові технології на уроці історії».

З 1 жовтня 1997 р. по 31 березня 1998 р. проходив І Всеукраїнсь­кий конкурс на тему «Історія моєї школи». Започатковано дослід­ницько-пошукову роботу серед учнівської молоді «Слідами історії».

Головне для «Доби» - це розповсюджувати свою діяльність на всю Україну, залучати більшість вчителів і добитись основного ре­зультату - радикальних зрушень в методологічній і методичній підго­товці викладачів історії.

***

У 1999 р. «Єврокліо» починає реалізацію нового проекту під назвою «Уроки Кліо». Цей проект став результатом спільної роботи «Єврокліо», Міністерства закордонних справ Нідерландів, австрійсь­кого фонду «Культурконтакт» та Московського інституту розвитку освітніх систем. Суть проекту - поширення в Росії нових методів викладання історії, що реалізується через підготовку і видання зовсім нових концептуально і за змістом навчальних посібників.

60

«Проект «Уроки Кліо», - на думку Олександра Шевирєва, завіду­ючого лабораторією історичної освіти Московського інституту роз­витку освітніх систем, - є закономірним результатом того пошуку нових методів викладання історії, який ведуть російські вчені, мето­дисти, учителі вже багато років. Спадщина радянської методичної школи виявилась хоч і багатою, але не зовсім відповідною сучасним умовам життя і потребам суспільства, через це звернення до зарубі­жного досвіду стало органічною частиною такого пошуку».

В 1999 р. у Москві вийшли три перших навчальних посібники (із чотирьох запланованих) із серії «Уроки Кліо»:

1. Бойцов М., Хромова 1. Післявоєнне десятиріччя: 1945-1955. -М.:МИРОС, 1992.-108с.

2. Кушнерьова Ю., Чернікова Т. Ілюзії і розчарування: Світ і СРСР в 60-ті роки. -М.: МИРОС, 1999. - 168 с.

3. Сапліна Є., Сорокін В., Уколова І. Важкі шляхи до демократії: 1985-1991 рр. - М.: МИРОС, 1999. - 148 с.

Ці книги зовсім не схожі на звичні підручники. В них дуже мало авторського тексту, і в них уже немає того, що треба вивчати майже напам'ять для «правильної» відповіді на уроках. Але тут дуже бага­то найрізноманітніших документів епохи, спогадів учасників подій, розмірковувань істориків.

Ці свідчення в чомусь узгоджуються між собою, а в чомусь рішу­че суперечать одне одному.

«Штудіювання» такого «навчального матеріалу» полягає, перш за все, в постійному і усвідомленому визначенні власного ставлення до прочитаного, у формуванні власної позиції і її обґрунтуванні. В цьому допомогу учням (і вчителям) надають запропоновані автора­ми запитання, на багато із яких просто немає однозначних і вичерп­них відповідей.

Інша принципова відмінність книг серії «Уроки Кліо» від звичай­ної навчальної літератури з історії XX ст. полягає в більш широкому колі тем, що висвітлюються. Тут віддається належне і політиці, і економіці, але все-таки перше місце віддається живим людям, які беруть участь в політиці, створюють економіку, а також пишуть мемуари, вірші і фельєтони, цікавляться модою або навіть просто шукають, чим випрати білизну за відсутності будь-яких миючих засобів.

6 і

Читачів, що виховані в радянську епоху, будуть шокувати тексти, документи, фото, які розповідають про методи контрацепції 1960-х років, денний раціон харчування американців-і радянських людей, умови побуту: від посуду, домашніх приладів до планування житла і архітектури рівня «хрущовок» та ін. Автори навчальних книг зроби­ли все, щоб у читачів склався повний, яскравий образ епохи, що вив­чається. А вільна людина демократичного суспільства, яка знає собі ціну і шанує свою власну гідність, сама зробить висновки, сформує ідеали, вибере ціннісні орієнтири. ••,••!•

Книги із серії «Уроки Кліо» аж ніяк не є варіантом хрестоматії чи альбому ілюстрацій, як це може здатися На перший погляд. Це, перш за все, історичні джерела. А підібрані вони авторами влучно, про­фесійно. Такі книги сприятимуть поширенню найоб'єктивнішого методу викладання (вивчення) історії- на основі документів, так, як це роблять професійні історики. Варто було б і в Україні створити подібні авторські колективи, щоб проект «Уроки Кліо» міг пошири­тись і на нашу вітчизняну історію та її викладання в школі.

Література

1. Вербицька П. «Доба» - член ЄВРОКЛЮ// Історія в школах України.-1999.-№3.

2. Лоу-Беєр Е. Рада Європи і історія в школі. - Страсбург, 1997.

3. Новая инициатива генерального секретаря: реформа препода­вания истории в средних школах Российской Федерации и подготов­ка новых учебников (1996-1998). - Москва, 1999.

4. Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): 36. наук. ст. -К.: Генеза, 2000.

5. Яковенко Н. Щоб рухатися вперед, треба заговорити мовою кінця XX століття // День. - 21 січня 2000 р.

62