10. Ідейний зміст підручників з української історії у власній інтерпретації авторів

...Хотів я дати громадянству нашому книгу, написану легко і приступно, оживлену образами минулого життя, уривками нашої старої творчості, нашої словесності і знімками цікавих предметів старого побуту, портретами давніх українських діячів, картами й планами вікопомних подій. Нелегка це річ - вмістити в таку, хоч би й величеньку, книгу все багатство українського життя, від найдавні­шої доби, куди не сягає ще писана історія, і до наших часів свідомого українського життя, коли хочеться не обмежитися самою тільки зверхнєю історією володарів і війн, а показати і те, як жилося народові, в якім напрямі розвивалось його .життя громадське і культурне.

Михайло Грушевський. Ілюстрована історія України.

25 лютого 1919 р.

У всі часи й у всіх народів підготовка та видання підручників для масової школи (а особливо з історії, в тім числі вітчизняної) були справою державної ваги, такою, що турбувала все суспільство. Ще ніколи не вдавалось реалізувати не раз проголошувані ідеї деполіти­зувати шкільну історичну освіту. Рецензенти від партій (як лівого, так і правого напряму) ретельно і прискіпливо штудіюють, наприклад, сучасні підручники з історії України та виливають свій гнів на ав­торів, відчуваючи потребу в більш вигідному висвітленні їх «вкладу» в творення української державності, ніж це було насправді за їх по­літичного керівництва, вперто судяться з авторами підручників та вимагають від Міносвіти знищити весь наклад підручників, якими сьогодні користуються школярі.

Підручна книга, як писали в 1920-х роках, справді найбільш не­обхідна саме школярам, бо вона покликана систематизувати відо-

174

мості з рідної історії, генералізувати, тобто відібрати найголовніші, найяскравіші і найточніші епізоди нашої історії. Адже, як писав у 1918 р. Никифор Григоріїв (Григор'єв-Наш) - міністр освіти УНР, «завдання учителя історії не в тім, щоб напхати дитяті голови істо­ричною січкою, а в тім, щоб запалити їх любов'ю до своєї нації. Бо любов викохується тільки любов'ю».

Досить часто автори підручників з історії, перш ніж приступати до викладу авторської концепції історії свого народу, звертаються до чи­тача із переднім словом, зауважують на особливості своєї книги, роб­лять присвяту. Стародавні римські оратори це називали екзордіумом, тобто вступним зауваженням щодо теми промови (в нашому випадку - тема книги, підручника). У підручниках з історії найчастіше такі вступні зауваження називались передмовою, зверненням «До читачів», вступним словом та ін. Практикувались також вступні зауваження від видавців, особливо щодо перекладних книг або кількох посмертних видань. Зустрічаються також посвяти авторів або супроводжуючі ли-сти-звернення авторитетних людей до читачів, учнів.

Тобто, можна сказати, сформувався свого роду обов'язковий ком­понент шкільного підручника, який за найпоширенішим типом умов­но назвемо передмовою, до якої всі звикли і через це мало звертають увагу. А передмова до підручника історії теж може розповісти дуже багато. Це також свого роду історичне джерело, що відображає роль і місце історії в змісті шкільної освіти, значення її у вихованні мо­лоді, ставлення до цього предмета з боку влади та ін.

Нами проаналізовано кілька десятків підручників з історії Украї­ни, а передмови до них подаємо як документальну базу щодо стану історичної освіти.

Документ № 1.

Передмова до «Історії Малої Росії

від поселення слов'ян у цій державі до знищення гетьманства» Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського (1788-1850)

Книга була вперше видана 1822 р. в Москві, потім перевидава­лась у 1830 р., 1842 р., а в 1903 р. четверте її видання з'явилось, крім Петербурга, в Києві і Харкові.

175

До другого видання (1830 р.) автор вмістив звернення до російсь­кого царя:

«Всепресветлейшему, державнейшему, великому государю импе­ратору Николаю Павловичу, самодержцу всероссийскому

Всемилостивейший Государь!

Малороссия доселе не имела подробного дееписания на отече­ственном языке. Повествования иностранцев любопытный, но иногда пристрастныя, оставались без всяких изследований.

Удостойте, Всемилостивейший Государь, благосклоннаго воззре­ния Историю народа вернаго, храбраго, продолжающаго благоден­ствовать под Мудрым Правлением Вашим.

Всемилостивейший Государь! Вашего императорского величества верноподданный Дмитрий Бантыш-Каменский.

Апреля 10,

1830 года. Москва».

Друге видання книги мало також авторську передмову, яка відтво­рена в 3 і 4 виданнях та репринтному виданні 1993 року:

Предисловие

Недостатки перваго издания «Истории Малой России» побудили меня заняться дополнением оной. Несколько любопытных рукопи­сей, сообщенных мне разными особами, облегчили труд мой. /,../

Как первоначальная История Малороссийская тесно соединена с общей отечественной, то упомянул я, мимоходом, о междоусобных бранях князей, вовлекших государство в порабощение неверных.

Отторжение Малой России литовцами; иго, наложенное облада­телями Польши на тамошних жителей; гонения, причиненныя пос­ледним от католиков; славные подвиги: Косинского, Наливайка, Та­раса, Павлюка, Остраницы, Гуна, Полтора-Кожуха и, наконец, един-ственнаго Зиновия Хмельницкого до присоединения к России из-бавленнаго ими народа - требовали описания не столь краткого, как во вступлении к первой, изданной мною Истории.

Вообще Малороссия, страна обильная происшествиями, где каж­дый город, каждое почти местечко гласят о славе ея обитателей; где искони процветало благочестие; в недрах коей покоится прах перваго Законодателя нашего и нескольких мудрых Государей: стра-

176

на, верная Богу - в оковах, Царям - во время вторжения неприяте­лей; украсившая век Петра и Екатерины многими достойными сы­нами; доселе гордящаяся отраслями их - заслуживала подробного дееписания.

Документ № 2.

Передмова до «Истории украинского народа» Олександри Яківни Єфименко (1848-1918),

що видана в 1906 р. у Петербурзі акціонерним товариством «Брокгауз-Ефрон».

От автора

Чтобы читателю было ясно место настоящего труда в ряду род­ственных ему исторических работ, я остановлю его внимание на не­которых обстоятельствах, может быть, ему неизвестных.

Русская история как наука должна складываться из двух самосто­ятельных и параллельных частей: из истории Северо-Восточной, или Московской, Руси и из истории Руси Южной и Западной, или Ли­товско-Польской. Такая постановка вполне оправдывается истори­ческими отношениями обеих половин: сравнительными величина­ми их территорий и населения, взаимной самостоятельностью их культур и хода исторической жизни. /.../

И еще два слова рго дото зиа [в свою защиту]. Как в житейской прак­тике, так и в литературе и науке существуют некоторые предрассудки, пускающие часто глубокие корни в общественном самосознании. К числу таких предрассудков принадлежит недоверие к беспристра­стию южнорусских историков и писателей вообще, наклонность рас­сматривать их труды под углом зрения предполагаемой националь­ной исключительности, односторонних местных пристрастий. Здесь не место вдаваться в критику этих предрассудков. Скажу лишь, что автор настоящего труда, посвященного южнорусской истории, как по своему великорусскому происхождению, так и по симпатиям, обнаруженным в изучении севернорусского юридического фольк­лора, должен стоять вне подозрений в южнорусском национальном субъективизме.

177

12* Удод О.А.

Документ № 3.

Передмова до «Історії України-Русі»

Миколи Миколайовича Аркаса (1852-1909),

що видана в Петербурзі у 1908 р.

Передмова

Розпочинаючи «Історію України», я не мав на мислі написати на­уковий твір, - я хотів ясно розповісти землякам моїм те, що робило­ся у нас на Вкраїні од найдавніших часів аж до останніх.

У «Історії» моїй шановний читач не знайде нічого нового, вико­паного зо дна архівів, - вона складена на основі давно відомих і пев­них джерел і зв'язана в одну історичну цілість; поділена вона на пе­ріоди, які натурально зазначує саме життя нашого народу. /.../ З сво­го боку я доклав усього старання, щоб праця ця з'явилась на світ божий такою, якою повинна бути популярна, доступна для кожного, історія свого народу.

Микола Аркас. Документ № 4.

Передмова до другого видання книги Грицька Коваленка

(1868-1838 (?)) «Українська історія. Оповідання з історії України

від найдавніших часів,

з вступним словом про Всесвітню історію»,

що була видана в 1912 р. у Києві.

Передмова

Перше видання сієї книжки вийшло в кінці 1906 року. Була тоді пекуча потреба в книжках про українське минуле життя, про долю нашого народу. /.../

У новому виданні ми поробили чимало змін і додатків. Додали огляд давньої Всесвітньої історії, щоб потім легше було розуміти Українську історію, щоб видно було, де що взялося і з чого почало­ся. В світлі Всесвітньої історії ясніше буде все, що говориться про

178

долю нашого народу. Його доля зв'язана була з долею сусідніх на­родів і держав; через те нам доводиться часто торкатись історії тих сусідів; а найбільше ми спиняємось на історії Московщини, Російсь­кої держави, бо найбільша частина нашого народу живе в Росії. 1911.

Документ № 5.

Передмова до «Історії України (до кінця XVI століття)» Гната Мартиновича Хоткевича

(1877-1938), що видана в Полтаві у 1918 р.

Передмова

Україна і українці.

Край наш рідний, наша земля, на якій живемо, - це Україна, а тому й ми називаємось українці, от як у Франції-землі живуть французи, у Германії- германці, а у Польщі - поляки: всякий народ по своїй землі прозивається. Правда, коли Росією правили петербурзькі царі, то вони, бажаючи всіх поклонити під одно ярмо, веліли усім прозиватися «русскімі», але ми не «русскіє», і не «хахли», і не «малороси», а тільки українці, а рідний край наш, наше «отечество» - Україна. І чи ти ма­ленький, чи ти великий, чи ти хлопець, чи дівчина - з гордістю маєш називати себе своїм іменем. З гордістю тому, що твій народ боровся за свою свободу так, як ніякий інший народ у світі.

Документ № 6.

Передмова до «Ілюстрованої історії України

з додатком Нового періоду Історії України

за роки від 1914 до 1919» М.С. Грушевського (1866-1934),

що була видана в Києві у 1919 р.

Передмова

Ся книга була задумана давно. Як тільки настала якась свобода українському слову в Росії (1915), першою згадкою було - що тепер можна здійснити сей давній замір - видати приступно написану

179

ілюстровану історію України. /.../ Ріжні одначе пригоди знеохотили мене потім до свого діла, і тільки минулого року, бажаючи дати по силам своїм якусь подяку українському громадянству, що привітало мене з двадцятипятилітєм моєї письменської діяльности, вернувся до отсього діла і випускаю тепер отсю книгу.

Не знаю, чи треба толкувати, як я її завдання розумів, бо, погля­нувши в сю книгу, кожний тямущий сам то зміркує. /.../

У Києві, дня 25 лютого /1919р./ Документ № 7.

Передмова до «Історії України в народних думах

та піснях» Григор'єва-Нашого

(Никифора Яковича Григоріїва (1883-1953),

що вийшла у Києві у видавництві «Криниця» у 1918 р.

Передмова

Про навчання дітей рідної історії.

I. Мета. Ніхто, напевно, не стане сперечатися з тим, що навчання дітей рідній історії- це перший ступінь національного осведомления /.../

Щоб вважати себе членом певної нації, мало знати й любити свій народ. Життя дало нам тисячі таких типів, що й знають про неньку Україну, навіть люблять її, а все ж таки це не перешкоджає їм вважа­ти себе «общеросами». Любов, не маючи під собою розумового грун­ту, досить часто переходить в ложі сердечної етнографії, в платонічні маніловські побажання, якими вимощено пекло.

Людина лише тоді стає активним, не мертвим членом нації, коли досконально знає, хто вона й з якого вона роду, коли дійсно знає свій народ, знає його історичну долю, його колію в історичному житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист, один словом, знає й виразно відчуває ті прикмети, що відзначають його як окрему націю... /.../

II. Загальні вимоги. ... Історію треба викладати так, щоб дитина з самого початку й до самого кінця курсу відчувала, що вчить вона не про когось, а про себе, про своїх батьків, дідів, прадідів, про свій рід. вчить те, що лишило слід у її сучаснім житті...

180

III. Перший обсяг відомостей про історію. ...Головне завдання учителя при навчанні історії однієї нації - добре навчать їх якісно й легко відрізняти історичне минуле від життя тих націй, з якими вона через ті чи інші причини мала близькі стосунки...

...Найкращий підручник рідної історії- це народні оповідання та пісні.

...Найголовніша причина успіху цієї науки /історії/ лежить не в тих чи інших способах навчання, а у відносинах учителя до самого предмета науки. Коли учителем керує гаряча любов до народу, до його минулого.., - тоді він, незважаючи на всі його методичні хиби, найкраще робить своє діло...

Г. -Наш.

Документ № 8.

Передмова до «Історії Слобідської України»

Д.І. Багалія (1857-1932), виданої у Харкові у 1918 р.

Передмова

Нарід завжди творить свою історію і державний устрій і його на­ціональні форми. І про се треба добре пам'ятати, бо усяка інша не-народня історія буде однобока. Щодо історії України, то вона у ос­нові своїй завжди була народньою...

Історія Слобідської України є частина загальної історії України. І через те її захоче знати і увесь відроджений у своїй національній самосвідомості український нарід.

...Європейські педагоги завжди вимагають, щоб іще з нижчої школи починалася знайомість учнів перш усього з тим, що вони ба-чуть біля і навкруги себе, щоб вони це зрозуміли, бо коли зрозумі­ють, то й шануватимуть, і любитимуть. А коли се буде, то се буде дуже корисне і для науки, бо тоді не гинитимуть так, як нині, пам'­ятки нашої старовини. Повинні і ми свою місцеву історію ввести у програми нижчої народньої школи, у програми шкіл для дорослих і задля позашкільної просвіти.

Д. Багалій.

181

Документ № 9.

Звернення Християна Раковського до читачів «Короткої

історії України» М.І. Яворського (1884-1937), що була видана 1923 р. у Харкові і ухвалена до вжитку в установах соц. виховання як підручна книга.

Дорогі товариші!

Перш за все я щиро вітаю Центральний Комітет Комуністичної Спілки Молоді України за видання цієї книжки. Цією книжкою він виконує одно із невідкладних завдань виховання комуністичної та взагалі української молоді.

Переходячи до суті мого листа, я мушу підкреслити те величезне значіння, що його має марксівське освітлення історії для тих безпосе­редніх практичних завдань, які зараз стоять перед нами. Бо що таке історія? В комуністичнім Маніфесті Карла Маркса та Фрідріха Ен­гельса написано відомі всім слова: «Історія людства - це є історія бо­ротьби класів». І ми на всю людську історію до нинішнього дня може­мо дивитись як на генеральні маневри напередодні того рішаючого бою, що його вчиняє пролетаріат за своє освободження. /.../

Оця коротка історія України й покаже, як на протязі довгих століть терпіло селянство нечуване рабство та визиск тільки через те, що не було революційного пролетар іяту, на який селянство могло би спер­тися.

...Завдяки новому марксівському освітленню фактів та подій історії українського народу, читач бачить, що історія України не є виїмком із загальних історичних законів, як це гадають історики-націоналісти.

...Спостерігаюче око марксиста-історика бачить класову діферен-ціяцію та класову боротьбу, що її не в силі спостерегти поверховий погляд історика-націоналіста.

Ось для чого я ще раз щиро вітаю названу книжку і вважаю її вихід як на заповнення великої прогавини в українській шкільній літературі.

З комуністичним привітанням

X. Раковський.

Харків, 24 липня 1923 року.

182

Документ № 10.

Передмова і присвята до «Великої історії України»

за редакцією М. Голубця,

що видана у Львові в 1935 р.

Іваном Тиктором.

Передмова

Шляхом минулого.

Нерівними шляхами йшов тисячолітній розвиток нашої батьків­щини - бували століття зриву і розквіту і знову довгі роки зневіри й упадку. Але український нарід таки встояв супроти усіх супротив­них хвиль і вийшов з них сильний, більше досвідний і зорганізова­ний. Коли б у коротких словах хотіли ми означити осяги нашого істо­ричного життя, то бачимо їх найвиразніше у трьох напрямках:

Перше, що українська територія поширилась удвоє, - що зайня­ли ми родючі степи і добули широкий доступ до Чорного моря.

Друге, що український нарід дійшов до повної національної свідо-мости і витворив свою культуру.

Третє, що українці жили під своєю владою, зрозуміли ціну влас­ної держави й ідеал державности поставили на першому місці у своїх змаганнях.

І. Крип'якевич.

Присвята

В пам'ять 10-ліття «Нового Часу» (1923-1933). Батькам на славу, синам на науку посвячує цю книгу національного самопізнання

видавець

Іван Тиктор.

Львів, у червні 1935 р.

183

Документ № 11.

Передмова до «Історії України: Короткий курс»

(видавництво АН України, Київ, 1940 р.) за редакцією С.М. Бслоусова, К.Г. Гуслистого, О.П. Оглоблі-на, М.Н. Петровського, МЛ. Супруненка, Ф.О. Ястребова.

Передмова

Ця книга являє собою першу спробу систематизованого викладу в стислому вигляді історії України, починаючи з найдавніших часів і кінчаючи періодом завершення будівництва безкласового соціалі­стичного суспільства і поступового переходу СРСР до комунізму. Книга призначається для учнів старших класів середньої школи та для самоосвіти.

Книга є колективною працею авторської бригади Інституту історії України Академії Наук УРСР.

Основним завданням, яке ставила собі авторська бригада, було по­казати на основі марксистсько-ленінської методології історичний про­цес, який закономірно веде до перемоги соціалістичної революції. /.../

Інститут вважає, що ця колективна праця повинна покласти край різним антинауковим твердженням і «теоріям» буржуазно-націона­лістичних істориків про безкласовість, безбуржуазність українсько­го історичного процесу. /.../

При остаточному опрацюванні використано зауваження, зроблені науковими співробітниками Інституту історії України, Українським філіалом Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК КП(б)У, який прорецензував розділи, що стосуються радянського періоду.

***

Таким чином, наведені вище передмови та присвяти до підруч­ників з історії України своєрідним способом демонструють особли­вості основних етапів становлення та розвитку української історіо­графії, її піднесення на поч. XX ст. і згортання в 1930-1940-х роках під заморожуючим впливом комуністичної ідеології. За переднім сло­вом авторів відчувається не тільки наукова концепція, методологія, а й громадянська позиція, мужність або відсутність такої. Помітни-

184

ми є й прояви кон'юнктурщини та політичного замовлення. Певні роздуми ці своєрідні документи викликають і щодо моральної відпо­відальності істориків перед народом, молоддю та й наукою взагалі. Тільки звільнена від ідеологічних догм, політичної цензури, лещат «колективної праці» в «авторських бригадах» творча праця істориків зможе забезпечити творення справді народної історії та слугувати моральному становленню нових поколінь.