2. Про історичну альтернативу як наукову проблему

Коли людина має свободу вибору, вона здатна в чомусь змінити свою долю, вибравши з ряду можливостей якусь одну.

Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу.

Історія вчить, як правило, тих, хто справді хоче навчатися. Вона навчає не вмінню вчиняти і діяти правильно, а навпаки, - як не треба робити («на чужих помилках»). Вона застерігає розповідями про біди та страждання попередніх поколінь. Але досвід історії, її уроки зовсім не говорять про те, що, коли ми робимо не так, як попередники, що помилялись, значить ми діємо правильно. Це було б вірним, якби в житті завжди було тільки два шляхи - вибір за принципом: або -або. Історія пропонує і зобов'язує людей робити вибір із цілої мно­жини можливостей, варіантів, альтернатив...

У більшості істориків, що сформувались в епоху засилля моно-ідеології(марксизму-ленінізму), виробився стійкий стереотип мето­дологічного характеру: «історія не знає умовного способу», до неї неправомірно застосовувати принцип «Якби, ... то історія була б іншою». Історичний матеріалізм привчив до однозначного, безаль­тернативного тлумачення історії на основі пізнання законів та зако­номірностей, перед якими людська свідомість безсила.

А чи так це? Чи й справді такою безглуздою є альтернативна історія?

Сьогодні, як ніколи раніше, зріс інтерес до тих історичних робіт, в яких автори намагаються на інших засадах, перш за все на іншій, незвичній досі для нас методології, пояснювати історичне минуле, прогнозувати найближче майбутнє. Ще десять років тому ми були впевнені, що досить добре знаємо свою історію, нічого несподіва­ного в ній немає, все зрозуміле і обґрунтоване. Історія, як пригла­джена розповідь про перемоги пролетаріату та його партії, стала не­цікавою для учнів. А зараз ми переконалися в тому, - за словами К. Ясперса, - що «історія не завершена, вона ховає в собі безкінечні можливості; будь-яка концепція пізнаваного минулого цілого руйнується, нові факти відкривають у минулому не помічену нами

14

раніше істину. Те, що раніше відпадало як нездійснене, набуває пер­шорядного значення. Завершення історії здається нам неможливим...». І тому, всупереч тим же методологічним стереотипам, все частіше ми звертаємося до гострих проблем історії, намагаємося змоделювати інші варіанти можливого розвитку історичних подій. Людську думку, навіть фантастичну, не можна загнати в певні рамки, канони.

Так, однією із актуальних і нерозроблених проблем історичної науки стали нездійснені сценарії розвитку людського суспільства, коли моделювання того, «що не було» в історії світової цивілізації дає можливість розкрити темні її місця, з'ясувати багатоваріантний і нелінійний характер історії, виробити підходи до управління хо­дом історії. Дана проблема набуває нині особливої актуальності ще й тому, що майбутнє світової цивілізації непередбачуване, різко зрос­ли сумніви в невідворотності історичного прогресу, а перед суспіль­ством, точніше перед всім людством, розкривається цілий Спектр історичних альтернатив.

Історична альтернатива - це об'єктивно існуюча тенденція су­спільного розвитку, що криється в умовах життя суспільства, які містять можливості певної історичної дії. Кожна така тенденція скла­дається із об'єктивних (матеріальних) і суб'єктивних (соціальні сили, політичні партії, соціально-психологічний клімат у суспільстві, мен­тальність, психологія різних верств населення) факторів, їх взаємо­дія і визначає ймовірність реалізації тієї чи іншої альтернативи. '

Альтернатива (від лат. аііег - один із двох) - це необхідність ви­бору між можливостями, що виключають одна одну. Тобто, якщо народ, суспільство обрали один із варіантів розвитку (через револю­ційну дію, вибори, референдум та ін.), інший вже не може бути здійсненим. Це так. Але ж... Залишаються у суспільстві діяти ще довго як об'єктивні фактори (єдиний народногосподарський комп­лекс колишнього СРСР після 1 грудня 1991 р.), так і суб'єктивні (партії, що ратують за відновлення СРСР і т.п.). Забути, відкинути назавжди інший, альтернативний варіант розвитку не можна. Для історика альтернативна історія має бути теж предметом досліджень.

«Альтернативний характер історії, її насиченість нездійсненими можливостями, - на думку В. Полікарпова, - дозволяє людині осяг­нути саму природу і суть руху історії, що дає йому шанси свідомо і достатньо ефективно впливати на її хід».

15

Альтернативи - це не простий феномен. Вони, як і все в людсько­му житті, залежать від комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів, але не тільки це визначає їхні особливості. Альтернативи бувають ре­альними, такими, що існують в історії і гіпотетичними, народженими життям, але не «жившими» в історії. Вони мають право на існування в науці, в пізнанні, в пошуках ученого. Але все-таки треба відрізняти теоретичну можливість певного варіанту розв'язання проблеми і мож­ливість, що заявила про себе на практиці. Яким чином - ідеєю, кон­цепцією, політичним кроком чи дією, яким-небудь іншим способом -це в даному випадку вже не стільки важливо. Важливо знати, що ба­жаний варіант розвитку міг і не визріти, не вийти з ембріонального стану. Проблема, вимагаючи виходу, могла й не використовувати в собі іншого способу свого вирішення. Ясний для нащадків вихід із ситу­ації міг, нарешті, просто бути нереальним для предків.

Ми не маємо права судити наших попередників із висоти сучасно­го знання. Нікому ж не приходить в голову пред'являти претензії до іменитого і навіть геніального вченого початку XX ст. за незнання, нерозуміння проблем, що є очевидними для студентів кінця XX ст. Так чому ж інші підходи переважають по відношенню до економістів, філософів, політиків? Чому політиків, державних діячів позбавляють права на помилку і можливості її зрозуміти та виправити?

Суттєвим є той факт, що в сучасному світі багатоваріантність роз­витку зростає, а якщо виходити з того, що в історії існують певні ритми, пульсації, то стає ймовірним здійснення в майбутньому дея­ких із нереалізованих актів світової драми людської цивілізації.

Слід зауважити, що альтернативна історія як наукова проблема має свою традицію у філософії. В історії філософії відоме поняття про «розмиту реальність» (Ф. Гегель), що означає однакову, рівну ймовірність здійснення всіх можливостей в даній ситуації. В античній філософії, зокрема у Демокріта, знаходимо таке положення: «пусто­та - це небуття і що небуття існує ніскільки не менше, ніж буття». Тобто, якщо виходити із положень ще античної філософії, всі варі­анти влаштування світу, в тім числі й альтернативи історії, мають рівне право на існування.

Чому людина звертається до альтернативи в історії? З цього при­воду К. Ясперс писав: «Ми раптово відчуваємо невдоволеність істо­рією. Нам хотілось би прорватися через неї до тієї точки, яка пере-

16

дує їй і підіймається над нею. до основ буття, звідки вся історія ви­глядає явищем, яке ніколи не може бути внутрішньо «правильним»; прорватися туди, де ми нібито прилучаємося до знань про створення світу і вже не будемо повністю підвладні історії».

Другою причиною звернення до альтернативи, крім незадоволення історією, є, на думку К. Ясперса, проблема майбутнього. «Історична концепція людського існування в його цілісності, - писав філософ, -повинна включати в себе і майбутнє.... Відмова від майбутнього веде до того, що образ минулого стає остаточно завершеним і, таким чи­ном, невірним. Без усвідомлення майбутнього взагалі не може бути філософського усвідомлення історії». І далі: «Бачення сучасного в такій же мірі залежить від сприйняття минулого, як і від прогнозу­вання майбутнього. Наші думки про майбутнє впливають на те, як ми бачимо минуле і сучасне.

Прогнозуюче історичне мислення визначає наші дії».

Тобто, потенціал нашої історичної науки щодо прогнозування був, очевидно, знижений через те, що альтернативні варіанти історії не досліджувались, а якраз нереалізовані можливості колись мають у майбутньому більші шанси стати дійсністю.

В історичній пам'яті народів досить часто, всупереч офіційній історії, побутували якраз альтернативні варіанти, що було свого роду соціальним протестом проти поглядів, які встановлювались у резуль­таті однолінійного варіанту розвитку. Очевидно, сподівання на іншу альтернативу породжували в нашій історії чутки, діяння десятків са­мозванців, винайдення «інституцій» двійників та ін.

На зламі XX і XXI ст. для філософів актуальною стає проблема пе­редбачення, прогнозування розвитку людського суспільства. Польський соціолог і філософ А. Шафф запитує: «Чи можна передбачити такі яви­ща з певним ступенем ймовірності?» І відповідає: «Очевидно, можна, якщо мова йде про тенденції розвитку... Мова йде тут про гіпотези особ­ливого роду. Власне, маються на увазі можливості, реалізація яких зав­жди залежить від діяльності людей, від напряму цієї діяльності. Звідси такої ваги набуває формування свідомості людей, усвідомлення ними існування відповідних потреб і можливості їх реалізації». Тобто, аль­тернативність в історії має бути повернутою в майбутнє, сприяти повному науковому прогнозуванню, давати можливість діяти людині вільно, сприяти зростанню свідомості людей.

2* УдодО.А.

17

Слід зауважити, що в історичній науці інколи вживають термін «альтернативна історія» в розумінні протилежної офіційній історії. Йдеться про так звану усну історію. До досліджуваної нами пробле­ми це не має прямого відношення.

В сучасній українській історіографії все частіше ідеї історичної альтернативи знаходять належне місце. Слід відзначити роботи історіософів В. Кременя і В. Ткаченка: «Україна: альтернативи поступу» та «Україна: шлях до себе». Згадані автори постійно звертаються до аналізу альтернатив розвитку українського суспільства, звертають увагу читачів і на історіографічну традицію, зокрема на спадщину В. Липинського, який, аналізуючи уроки поразки Української рево­люції 1917-1920 рр., вказував на важливість вибору альтернативи «або Схід, або Захід» та пошуку власного шляху.

Усвідомлення альтернативного підходу як одного із методологіч­них принципів історичних досліджень дозволить ученим більш сміливо розв'язувати філософсько-історичні та конкретно-наукові проблеми. Така впевненість є і в позиції В. Кременя і В. Ткаченка: «... ми не песимісти. Альтернативи інтеграції у світовий простір нині бути не може... Необхідно лиш усвідомити витоки своєї сили і енергії, пов'язати їх з фазою цивілізаційного злету.... Переосмисливши прой­дений шлях, аналізуючи масштаби трансформації і невипадкових зривів, є реальний шанс докорінно змінити хід подій на краще».

Альтернативи в історії - це не тільки пізнавальне цікава наукова проблема. Це досить часто вузол напруження в суспільній свідомості. Через це не варто втікати від їх розгляду, як робилось ще недавно, а навпаки, своєчасно розкривати, прагнути зрозуміти, пізнати суть інва­ріантів.

Хотілось би підкреслити момент своєчасності. Своєчасний нау­ковий аналіз є дуже необхідним, незапізніле з'ясування людьми складних перипетій історії (а це завжди не тільки раціональне, а й емоціональне) звільняє людину, групу людей, покоління, націю від складних питань, що каменем лежать на серці. Ретроспектива щодо можливих варіантів історії дозволяє зробити моральну оцінку вчинків людей. Історія й сучасність, таким чином, поповнюються осмисле­ним морально-етичним змістом. Це - свого роду осягнення історії на рефлексивному рівні. Полегшення, через які б страждання воно не проходило, може статися тільки через знання, через звільнення від тягаря недоведеного, недодуманого, тільки через очищення.

18

Розуміння альтернативності в історії, таким чином, є й мораль­ною категорією. Від неї до спокути - один крок.

Література

1. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991.

2. Поликарпов В.С. Если бы... Исторические версии. - Ростов н/Д: Феникс, 1995.

3. Материалисты Древней Греции. - М., 1955.

4. Шафф А. Куда ведет дорога? // Философия истории: антоло­гия. - М.: Аспект-Пресс, 1995.

5. Современная мировая историческая наука. - Минск: Тетра-Системс, 1996.

6. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду. - К., 1996.

7. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми су­спільної трансформації. - К., 1998.

19