2. Про радянську дійсність, ставлення народу до нових «ко­муністичних цінностей», фальшивість ленінських лозунгів.

- «З новітнього фольклору про «еволюцію» лозунгів. Було, мовляв, гасло: «лицом к городу». Тоді стало друге - «лицом к селу». А тепер вже - «ни к селу, ни к городу...» Від Єфремова: «Воно таки й справді на те скидається» [запис 7 травня 1925 р.]. (Там само. - С. 232).

- «З новітнього фольклору. Приїхав на село агітатор за «воздухо-флот» (дядьки кажуть - «здохфлот»), зібрав селян і ну їм розмазува­ти: «В той час, як буржуазія всього світу напирає на нас, погрожує нам війною, «удушенієм революції», - рятунок наш в нас самих. Ми всі як один...» і т.д., а закінчив: «А тому кожен з нас мусить записа­тись до воздухофлота і пожертвувати не менше, як три карбованці». Спершу тиша, а потім голос із гущі: «А чи не можна, товаришу, од-сидіти?» (Там само. - С. 536).

- «З сучасних анекдотів, чи може й з дійсности, бо одного від другого у нас не одріжниш. Кажуть, що коли на село приїздить хтось із урядовців і починає говорити по-українському, то дядьки чухають потилицю й кажуть: «Ну, значить, треба знов щось платити». Бо про податки, одбутки, драчі та т.п. їм раз у раз говорять по-українському. Коли ж говорить по-російському, можна бути спокійним: мова буде про Інтернаціонал, про «мировую буржуазію» і інші «нейтральні» справи, за які платити не доводиться». І репліка від С. Єфремова: «От вам і «українізація!» (Там само. - С. 238).

- «З новітнього фольклору. Запитання: чим одріжняється піонер-ка від комсомолки? Відповідь: піонерка «всегда готова», а комсо­молка - «давно готова»... (Там само. - С. 280).

- «...Цікавий ще анекдот почув про Неодмінного секретаря Ро­сійської Академії. За царських часів був він собі Ольденбург. Поча­лась війна і патріотична хвиля - він себе перейменував на Ольденг-рада. Прийшли большевики - і став з нього Ленінбург. Ущипливий анекдот!». (Там само. - С. 280-281).

- «З новітнього фольклору. Запитання: «Кого б ви хотіли бачити на місці Дзержинського?» Відповідь: «Усіх!» Від Єфремова: «Розу­міючи, очевидно, під «місцем» могилу». (Там само. - С. 395).

- «З новітнього фольклору, власне, з дотепів Біма і Бома (а може то все тільки їм приписують). Виходить Бім на сцену й починає ста­ранно витирати об підлогу чобота, виявляючи на виду огиду,

100

морщачи носа. «Що ти робиш, Бім?» - «Та... вступив у партію», - одка­зує. Дописка від С. Єфремова: «(N.6. Партія одна є тепер і замість при­стати до комуністів - кажуть: вступив у партію)». (Там само. - С. 97).

- «Обиватель вже склав анекдота. На «звіздинах» один робітник назвав сина Ільїчем (в честь Леніна), другий дочку - Розою (Люк­сембург). Підходить еврейчик. «Як хочеш назвати сина?» - «Червінчик».

- «Чому Червінчик?» - «А нехай здоров росте так, як червінець». (Там само. - С. 56).

- «З новітнього фольклору. 1) Питання: чому перейменували РКП на ВКП. А тому, що величезна більшість партії гаркавить і Р вимов­ляти їй важко. 2) Коли Троцького на з'їзді [не] обрано до ЦК, то до нього підходить Каменев і запитує: «А скільки, товаришу, коштує білет до Сухума? Бо тепер моя вже черга на лікування їхати». Реп­ліка С. Єфремова: «Отже, обиватель смішками збуває політичні «сен­сації». (Там само. - С. 327).

- Запис С. Єфремова за 16 квітня 1926 р.: «З анекдотів, які чув дорогою до Харкова. Під час громадянської війни відділові черкесів, що боролися «за власть советов», кажуть: «Тут до вас прийдуть мен­шовики, вас агітуватимуть, так ви не слухайте їх». Відповідь була така: «Меншовой, большовой - это нам все равно. Много их тут хо-дыть. Один крычит: «Товар ищи!», другой крычит: «Товар тащи!» -это нам нэ важно. Лэнин сам по себэ, Троцкий сам по себэ - ми знаэм одного начальник восьмой дывизии...» - Хороші були борці за комунізм. Не диво, що й він такий вийшов, як єсть і тепер, напевне, оці борці проклинають породження рук своїх». (Там само. - С. 364).

- «Анекдот паралельний до «болшевой - меншевой» [запис від 18 квітня 1926 р.]. На Кавказі діється - ішак наклав купу на дорозі. Над купою стоїть кавказець і глибокодумно дивиться. Почали зби­ратися люде: «Чего смотриш?» - «Пускай больше народу соберется

- скажу». Зібрались. «Вот это смотру: ишак наделал, колесо пере­ехал —половина больше, - половина менше, все одно как больше­вик - меншевик, а материал один». (Там само. - С. 363).

- «1 липня [1924 р.]. Почув незлу модифікацію одного з теперішніх термінів. «Рабкор» селяни переробили в «Рябко» - кажуть: «Ну вже той рябко й набрехав у газеті», або «бреше як рябко». Ще раніше «ревком» обернувся був просто в «ревка». «Там наїхали якісь. Ка­жуть, яєчка по селу розкладатимуть», - розказувала з дивуванням

101

баба про те, як у них ячейку комуністи заснували». (Там само. -С. 137).

І, наостанок, ще один анекдот на досить актуальну й сьогодні тему - «українізація». Виявляється він значно бородатіший і значно гру-бовато-відвертий, ніж розказують тепер. А суть у тому, що С. Єфре-мов, мабуть, один з небагатьох у 1920-х роках правильно зрозумів суть більшовицької «українізації».

- «15 червня [1926 р.]. З українізаційних курйозів. Приходить жидівочка до гастрономічної крамниці: «Прошу дайте мені пів фун­та телячої копченої мови». Друга пише до завідуючого господар­ством: «Шафа, що дали мені, попсована. Пришліть слюсаря, нехай зробить мені джерело (ключа)».

Але найкращий анекдот розказують, смакуючи, комуністи.

Дійові особи - Петровський і Риков.

Риков: «Ты хочешь, чтобы я тебе на украинизацию деньги давал. Да ведь и языка-то такого не существует». Петровський: «Нет, суще­ствует». Риков: «Какое там существует! Ну, например, как будет по-украински - голова?» П.: «Голова». Р.: «Губы?» П.: «Губи». Р.: «Зубы?» - П.: «Зуби». Р.: «Рот?» П. (уныло): «Рот». Р.: «Рука?» П.: «Рука...» Р.: «Нога?» П.: «Нога...» Р.: «Жопа?» П. (триумфаль­но): «Срака!!!» - Р.: «И ты хочешь, чтобы я на эту самую сраку тебе полтора миллиона отпустил?!.»

Дуже втішаються комуністи дотепністю своїх вождів». (Там само. -С. 387).

Читаючи щоденники Сергія Єфремова, ловиш себе на думці про те, які актуальні й болючі ті ж проблеми, що висміював український народ і в двадцятих роках, і в дев'яностих. Все це ми вже проходи­ли. Але не порозумнішали. Так вчить історія чи ні?

102